Велика змова англосаксів

На карті світу з’явилася нова ядерна держава – Австралія. А ще потужний військово-політичний блок англосаксів AUKUS. Він вже спричинив тектонічні геополітичні зміни, небачені з часів Другої світової війни. Але поки світ перебудовується, Україна лишається за бортом змін.

Розклад на трьох

Лідери США, Великобританії та Австралії на минулому тижні оголосили про створення нового тристороннього оборонного партнерства, яке втілилося у блок AUKUS (назва за першими літерами назв країн). До блоку не входять, але будуть активно долучені в рамках програми обміну розвідданими «П'ять очей» ще Канада і Нова Зеландія.

Лідери держав-засновників нової сили скромно заявили, що нова унія аж ніяк не змінює світових розкладів. Просто вона дозволить країнам ділитися технологіями, що охоплюють кібербезпеку, штучний інтелект, підводні системи та можливості завдання ударів великої дальності. У більшості світових гравців та військових експертів така реляція викликала іронічну посмішку.

Звертаю увагу саме на дві останні опції. Адже за ними протягом наступний 18 місяців Австралії буде надано атомні підводні човни і технології з флотів США та Британії. Безпрецедентний крок з часів Другої світової! Саме тоді великі держави змовилися про розподіл світу та фактично легалізували володіння ядерною зброєю в руках цих самих небагатьох лідерів, які почали нав’язувати свою політичну волю меншим і слабшим.

Вони ж витрачали колосальні ресурси, щоб ядерна зброя не з’явилася деінде, як от у Пакистані, Ірані чи Ізраїлю. А в тих, у кого ця зброя була історично, як в України, Білорусі чи ПАР, вони її забирали.

Нагадаю, під тиском Штатів і Британії ми віддали свій ядерний боєзапас 1996 року в обмін на кілька сотень мільйонів доларів та гарантії безпеки. Мізерні гроші пішли на ліквідацію інфляції та стабілізацію економіки, а гарантії захисту виявилися примарою. Але без ядерної потуги з нами вже ніхто всерйоз не рахувався. Зокрема, і у 2014 року.

І ось тепер, у добровільному порядку великі передають значу частину бойових атомних човнів регіональній окраїні – Австралії. Та ще й за спиною стратегічного партнера Франції та головного військового блоку НАТО.

Напередодні Австралія повідомила Францію про припинення контракту з компанією DCNS на будівництво 12 найбільших у світі підводних човнів. Австралія вже витратила 1,8 мільярда доларів США на цей проєкт з моменту виграшу контракту французами у 2016 році. Загальний обсяг витрат планував на 43 мільярди доларів. Але плакали французи, як і їхні гроші…

Реакція не забарилася. Франція заявила про зраду і відкликала свого посла із США. Дії, які у дипломатії передують замороженню будь-яких відносин чи оголошенню війни. ЄС заявила про різке погіршення стосунків з вищезгаданими. Ну, а провідники НАТО споглядали ситуацію з виряченими очима і розкритими ротами. За тиждень вони так і не повірили, що топкраїни повернулися спиною до Північно-Атлантичного альянсу, який раніше називали пріоритетом і вкладали сюди всі можливі ресурси.

Орел, лев і кенгуру проти сплячого дракона

Це сталося не сьогодні, і навіть не вчора. Ще Барак Обама заявив, що Америка перестає грати роль світового поліцейського, втручаючись в усі справи і проблеми на планеті. Вона має зосередитися на потребах американців. Це особливо яскраво зазвучало далі з вуст Дональда Трампа, який вирішив зробити Америку знову великою і почав виходити з усіх міжнародних угод і блоків. Цілком логічно продовжив цей курс Джо Байден. Хоча й без зайвого розголосу.

Спочатку США оперативно вивела війська з Афганістану і скоротила шалені видатки на далеку-чужу країну. Далі пішла на сенсаційну угоду з Австралією, яка перетворить цю країну в нову ядерну наддержаву.

А все для того, щоб протистояти загрозі, яку Білий Дім визначив для себе як стратегічну – забезпечення миру та стабільності в Індо-Тихоокеанському регіоні в довгостроковій перспективі. Мова про сплячого китайського дракона, який незабаром має прокинутися і наробити великих справ.

Звісно, Китай засудив угоду як безвідповідальну. Представник міністерства закордонних справ Китаю Чжао Ліцзянь заявив, що вона «серйозно підриває регіональний мир та стабільність і підсилює перегони озброєнь». Перекладаю з ділової китайської, яка воліє бути завжди стриманою і взагалі не коментувати жодних процесів у світі.

Якщо Китай говорить так жорстко, то справи кепські. А потуга AUKUS для них стала важливою і неочікуваною загрозою. Навіть при тому, що Пекін зараз найбільше в історії витрачає на військові потреби. За останні десять років він удвічі збільшив військово-повітряні сили і флот. Наростив воєнну інфраструктуру на островах в Тихому океані. А саму Австралію з рангу головного торгівельного партнера перевів ледь не у регіонального аутсайдера, всіляко блокуючи: як в економіці, так і на флоті.

Українське відлуння

Австралія, Китай і Тихий океан далеко від України. Це факт. Але створення AUKUS точно відіб’ється на нашій державі. Адже воно руйнує підвалини НАТО, який був монопольним безпековим блоком Заходу, і в який наші державники так прагнули завести Україну. Хоча нас там ніколи не хотіли бачити насправді. А в останній заяві заступника помічника генсека НАТО Джеймса Апатурая чітко прозвучали слово, що в альянсу нема чітких критеріїв вступу та переліку реформ, після яких беруть до блоку. Це виключно політичне рішення. І хто прийматиме його тепер у кризі?

Зараз США та Британія будуть менше вкладати у НАТО, а більше – у власну безпеку. Та сама історія з франкофонами – Франція, Бельгія – будуть діяти у векторі власних інтересів. Ще й на зло англосаксам. На лідерських позиціях в альянсі лишиться хіба Німеччина, яку все більш щільніше пестить у своїх обіймах Росія.

І сама вона, Росія, виходить у дамки в цій геополітичній грі. Вона є головним бенефіціаром у великій євроатлантичній кризі. Європа розділена Північним потоком 2, а її військова машина новим союзом стає легкою здобиччю російському ведмедю. Він або загребе ці шматки під себе, або покроков знищить.

На жаль, у меню ведмедя стравою №1 є Україна. З ослабленою підтримкою ззовні ми стаємо більш доступними до зовнішньої військової інтервенції кацапів. І, ось, перед обличчям цієї загрози ми згадуємо всі наші проігноровані заклики максимально вкладати в українське військо, розвивати нашу зброю, зміцнювати свій кордон. Ну, хоча б мати свій патронний завод! Не сидіти й не чекати, що хтось приїде воювати за нас, надішле партію Джавелінів чи Пєтріотів, збудує стіну перед кацапською ордою.

Тож у вирі геополітичних змін маємо збільшити фокус на Збройні сили України та сектор безпеки. Я не кажу, що маємо відмовлятися від міжнародної співпраці. Але вона тепер виглядає геть примарно з НАТО. А от зближуватися з Литвою, Латвією, Естонією, Польщею дуже навіть треба! Бо ці країни знаходяться під впливом тих самих викликів, що й ми. Як і Грузія, Азербайджан та Казахстан. Є сенс налагоджувати мости з іншими східноєвропейськими малими державами, як Чехія, Словенія, Словаччина. Ну, і про Скандинавію не забувати.

У вирі перерозподілу сил, з одного боку, всі вони опиняться на задвірках нового світу. А з іншого, - вони й ми чудово можемо збудувати взаємовигідну систему політичних координат та воєнної співпраці. Бо супротивник у нас один. Він агресивний та безпринципний, як ніколи.