Вікінги знову беруться до зброї

У світовій політиці розпочався період розфокусу, зміщення акцентів та масштабний перерозподіл військових потужностей. США, які воліли мати присутність у всіх регіонах у вигляді силового арбітра - сконцентрувалися на власних проблемах. І головна з них – Китай. Для цього англосакси створюють нові альянси, а світ отримує сигнал: вчіться вирішувати свої вади самі. Доки одні держави бідкаються, розумні – беруться за справу самозахисту. Це говорить, що світ наш не еволюціонував достатньо, щоб жити розвитком, а тому поговоримо знову про війну. На арену виходять скандинави! 

Нордична витримка має межі

Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія та Фінляндія з давніх-давен змагаються між собою за славу називатися батьківщиною вікінгів. Проте, у цих самих нордичних народів ніколи не було протиріч, коли треба було об’єднатися, щоб протистояти в рази сильнішому зовнішньому ворогові. Віками вони стримували Київську Русь, англійців чи татар.

Вони чудово виконують цю місію і сьогодні, попри декларування певного пацифізму і позаблоковості. Норвегія та Ісландія не входять в ЄС. Швеція і Фінляндія – в НАТО.

Але останні роки кількість загроз з боку Росії непропорційно зросли. Тож стримати агресивного сусіда кожному наодинці вже не під силу. Згадаємо, створення найбільшої бази ядерних підводних човнів РФ у Мурманську. Намагання домінувати у північних морях, а в Арктиці і взагалі – встановити монополію. Постійні провокації росавіації на кордонах зі Скандинавією. Ворожий флот у Балтійському морі. Кібератаки на країни – від виборів до виборів. Економічний тиск через спорудження Північного потоку 2. Реваншистські настрої щодо поразки у минулій війні з Фінляндією.   

Норди останні 20-ть років терплячи спостерігали усю цю гру м’язами кацапів. І якщо раніше, вони ще вірили у силу слова і дипломатії, намагалися говорити з Москвою, то в останні роки все змінилося. Навіть нордична витримка має межі! Особливо, коли на тебе дивляться з башт Кремля не як на державу, а як територію.

«Til Valhall!» - «До Вальгалли!»

Об’єктивні загрози спонукали Швецію, яка декілька разів відмовилася від вступу до НАТО, порушити питання нового регіонального оборонного союзу. ДО РЕЧІ, це в чергове підтверджує мої слова, щодо того, що з сильними країнами усі інші шукають союзу, а Україна вимушена принизливо бігати випрошуючи вимоги вступу в НАТО та чути постійні відмови. 

Цього тижня Стокгольм підпише угоду про співпрацю в області оборони з Норвегією і Данією, щоб посилити зовнішню і внутрішню безпеку трьох держав. Угода на трьох народилася досить несподівано для Європи, навіть попри історичну співпрацю країн. Вочевидь, таку унію прискорило створення англосаксами альянсу AUKUS і спрямування туди головних воєнних ресурсів проти Китаю. Також вплинула подальша військова інтеграція Білорусі з Росією у союзну державу – по суті бойовий кулак Кремля для удару по Європі. І саме північна частина опиняється як найближче до епіцентру загроз.


Міністр оборони Петер Гултквіст каже, що союз трьох розрахований виключно на перспективу. Якщо виникне кризова ситуація, то норди будуть вже підготовлені. Вже матимуть плани координації військ в цьому регіоні. І сили швидкого реагування, на які робиться важлива ставка.

Вікінги вже гострять сокири і кують щити, щоб бути у всеозброєнні перед москалем. Значно краще, ніж, скажімо, Україна 2014-го. Яка почала готуватися до відбиття нападу тоді, коли він вже стався.

Міністр оборони Швеції жодним чином не приховує, що об’єднуються вони проти Росії. За їх розвідпрогнозами, рф готова використовувати військову силу у Скандинавії для досягнення своїх політичних цілей і завдань.

Зрозуміло, що ця інформація взята не зі стелі. І вона пояснює багато дій миролюбних скандинавів в останні роки. Адже це вони погодилися на розміщення на своїй території американських стратегічних бомбардувальників та ракетних комплексів далекого радіусу дії Patriot.

На друга сподівайся, але й сам не лажай!

Як каже стара приказка про допомогу друга, найголовніше в біді – це твоя готовність і здатність їй протидіяти. Тому те, що зараз роблять вікінги – ніякий не почин, а радше, доведення до ідеалу давньої оборонної підтримки.

Її почали реалізовувати ще 2009-го року у вигляді NORDEFCO. Це Північноєвропейське оборонне співробітництво усіх п’ятьох держав: Данії, Норвегії, Швеції, Ісландії та Фінляндії. Мета організації – зменшення витрат на оборону і підвищення ефективності армії, флоту і авіації Північної Європи. Навіть не зважаючи на зв’язки з НАТО чи США.

NORDEFCO вже має єдиний грошовий фонд для реалізації спільних воєнних цілей. Він займається розробкою технологій, що мають оборонне значення. Звісно, опікується проведенням спільних навчань і підвищенням рівня освіти серед скандинавських військовиків.

Керівництво унією здійснюється всіма державами-членам по черзі. Цьогоріч естафета дійшла до фінів. Щойно прийшовши до влади, нейтральні Хельсінкі висунули союзникам список негайний військових реформ NORDEFCO.

Вони вимагаються встановити практику безперервних військових навчань і спільних операцій на випадок війни. По суті, це рішення дозволяє цілорічно і цілодобово тримати боєготовим військо, щоб не гаяти дорогоцінний час на мобілізацію, якщо війна постукає у двері.

Хоча і це врахували. Пропонується залучення цивільних до навчань на випадок кризових ситуацій.

А ще фіни наполягають на поглибленому доступі до Європейського оборонного фонду та вдосконалені військового і технічного потенціалу нордів.

Дуже рішучі і конкретні плани. Ні додати, ні відняти! А от взяти частину цього скандинавського досвіду Україні дуже потрібно. Фактично ми й самі йдемо такою ж стежкою: постійні навчання, переоснащення збройних сил, а подекуди й спільні вишколи та тактична співпраця з Польщею та країнами Балтії. Проте цього мало. Нам потрібно переходити до глибшої військової взаємодії з друзями – вже на стратегічному рівні. А розвиток свого війська мати за пріоритет. Адже ворог не спить!