Димовуха з олігархів для неодиктатора

Завтра парламент почне знову розглядати законопроєкт №5599 "про олігархів". Насправді цей законопроєкт - НЕ про боротьбу з олігархами, а про встановлення тотального контролю Банкової над державними органами, включно із правоохоронними, антикорупційними, регуляторними інституціями й, навіть - омбудсменом.

Головна мета "антиолігархічного законопроєкту" прихована в найбільшій за обсягом 11-й статті. Нижче - перелік керівників державних органів, які можуть бути звільнені або будуть нести відповідальність за неподання впродовж 24-х годин "Декларації про контакти з олігархом" чи його представником. Реєстр таких декларацій буде адмініструвати керований Банковою апарат РНБО:

• Керівництво СБУ
• керівництво НАБУ, ДБР
• члени Вищої Ради Правосуддя
• керівництво прокуратор, САП, Генеральний прокурор
• Голова НБУ
• Керівництво ЦВК
• Омбудсмен
• Керівництво АМКУ
• Голова Фонду Держмайна
• Керівництво РНБО
• Члени Нацради з питань телебачення й радіомовлення
• Урядовці, члени Кабміну, Прем’єр-міністр
• Керівництво й члени Рахункової палати
• Будь-який держслужбовець

Визначено, що під контактом з олігархом або представником розуміють зустріч та розмову (у тому числі онлайн), спілкування будь-якого змісту за допомогою телефона чи засобів електронного зв’язку.

Неповідомлення "олігархом", що він - "олігарх" не звільняє публічного службовця від відповідальності за ненадання декларації про контакти.

Щось мені підказує, що в розвиток цих повноважень, РНБО отримає й засоби контролю за комунікаційними мережами та інші інструменти прихованого контролю.

У такий спосіб Президент України отримає фактичні й практичні квазіповноваження звільнити або покарати чимало з тих, кого наразі звільнити не може – наприклад, керівника НАБУ. Тобто поставити всіх у залежність від свого благовоління.

Чи законопроєкт 5599 дійсно "антиолігархічний"?

На мій погляд, нове законодавство не несе загроз олігархам. У тексті законопроєкту, підготовленому Комітетом до другого читання, є всього 3 (!) обмеження й тільки 1 вимога до осіб, яких назвуть "олігархами". Вичерпний перелік обмежень визначений в статті 7:

1. не підтримувати політичну діяльність
2. не фінансувати політичну активність
3. не брати участь у великій приватизації

• подавати електронну декларацію

Щодо пунктів 1,2 - будьте певні, що "олігархи" вже давно не фінансують політику напряму. Вони це не роблять зараз, можливо, й ніколи не робили напряму, інакше вони б отримали статус PEP (publicly exposed person) – особи, що представляє високий ризик потенційної причетності до хабарництва та корупції в силу своєї позиції та впливу, згідно з рекомендаціями FATF. Такий статус значно ускладнює процедури проходження процедур compliance та KYC (know your customer) в банках й інших фінансових уставах, як для них особисто так і для бізнес-структур, до яких вони мають відношення. Як насідок – обмеження кредитування, прискіплива перевірка платежів, а деякі банки, взагалі б припинили обслуговування.

Щодо пункту 3 – участь у приватизації, не розкрию секрету, що все "ласе" - давно приватизовано, тому пункт має сумнівне практичне застосування.

Якщо говорити про сам факт включення в "реєстр олігархів", й знову ж таки - ризики статусу PEP внаслідок цього, я думаю, що "олігархи" мають кваліфікованих адвокатів, які зможуть переконати, що цей реєстр - не більш ніж форма своєрідної державної баби-яги. Такий собі - абсурд, не вартий уваги.

Критерії кваліфікації включення в "реєстр олігархів" настільки широкі, що туди може бути включений навіть співвласник Facebook - Марк Цукерберг, у відповідності до статей 2-4 законопроєкту. Законопроєкт не містить обмежень щодо громадянства. Наприклад,

Марк Цукерберг:

• бере участь в політичному житті – тому що із посиланням на "примітку" до статті 3-ї, можна дійти висновку, що компанія Facebook, яку він контролює, "надає послуги на користь учасників політичної агітації" - в Facebook вистачає політичної реклами, а ще Facebook безкоштовно розміщує різні пости, в тому числі із закликами до мітингів;
• має значний вплив на інтернет-засіб масової інформації (Facebook), що має сталу назву як індивідуалізуючу ознаку;
• є кінцевим бенефіціарним власником суб'єкта господарювання, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" та впродовж одного року поспіль підтримує або посилює таке становище - це всього 35 % ринку або навіть менше, якщо доведуть, що Facebook не зазнає значної конкуренції (п 2,3 ст.12).

Зрозуміло, що це - сумний жарт. Пропоноване законопроєктом регулювання не відповідає принципу правової визначеності, тому суб’єктивність застосування буде породжувати ризики корупції. З іншого боку, наслідки застосування можуть бути досить легко нівельовані в юрисдикціях із високою правовою культурою – наприклад, у Великій Британії чи Австрії, де українські "олігархи" люблять зберігати гроші.

Щодо подання електронної декларації, деякі кандидати на статус "олігарха" її давно вже подають, як народні депутати, чи подавали, як інші суб’єкти декларування. Як подання декларації може позбавити таких суб’єктів "впливу" - не зрозуміло, так само як і те - навіщо приймати заради цього окремий закон, коли можна було просто розширити коло суб’єктів декларування змінами до ЗУ "Про запобігання корупції". Зрештою, представники "Слуги народу" вже зобов’язали всіх українців декларуватися – сьогодні через податкову амністію, згодом - всі будуть подавати такі самі електронні декларації.

Ну й на останок – "антиолігархічний закон" буде діяти тільки 10 років (п.2 ст.11 законопроєкту 5599). З 2032 всі "олігархи" знову стануть повноправними громадянами.

Фатум

Фортуна, вона - як примхлива красуня. Її треба плекати й ніколи не зловживати її благоволінням. Але саме нещирість призводить до незворотних наслідків, іноді фатальних.

Офіс Зеленського ніколи не приховував свого негативного ставлення до ЗУ "Про регламент ВРУ", як і до будь-яких інших правил й порядків, які ЗЕ-команда вважає "несправедливими". Всі попередні роки Зеленському щастило. Але віднедавна фортуна покинула "найвеличнішого", й все що, наразі, з ним відбувається, об’єднано незворотним фатумом. Тому й ухвалення законопроєкту 5599 по бєспрєделу призвело до халепи

Причини вдатися до нестандартних підходів (далі "Креативна процедура") розгляду законопроєкту 5599 в другому читанні, наразі - незрозумілі. Але це точно - не через бажання зменшити кількість правок чи розглянути законопроєкт швидко. Як версія про причину – напрацювати негатив на Дмитра Разумкова або створити підстави для його відкликання, може перше й друге одночасно, залежно від горизонту планування задач.

З моменту ухвалення 5599 за незаконною креативною процедурою минув вже майже місяць й сьогодні складно спрогнозувати, коли законопроєкт буде надіслано на підпис Президенту.

За особливою процедурою (Стаття 119-1 ЗУ "Про Регламент ВРУ") законопроєкт 5599 можна було б пройти за 5 днів.

Для запуску особливої процедури потрібно було подання 150 депутатів і 226 голосів за відповідну постанову – як перше, так і друге не є проблемою. За особливою процедурою довелось би розглянути в залі не більше 50 правок і те тільки за умови - що всі фракції (групи), й всі з 20 позафракційних депутатів скористалися би правом подати правки(у).

Фактично Комітет направив в зал документи із 1270 поправками народних депутатів України, з яких 59 були враховано та 1211 відхилено, й це мали розглядати. Чи розглянули ? – То інше питання, я особисто вважаю що ні – депутатів позбавили конституційного права законодавчої ініціативи (ст.93 КУ).

Помилки під час розгляду 5599 заблокували підписання, й вцілому ставлять під сумнів перспективи правозастосування такого законодавства.

Спікери "Слуги народу" говорять, що видачу тексту законопроєкту 5599 блокує юридичне управління, яке не хоче візувати текст із потрібними формулюваннями. Юристи ВРУ з багаторічним стажем знають, що підробка документів - є кримінально карним діянням (ч.1 ст.366 ККУ). Стенограма й відеозапис засідання є неспростовним доказом того, що відбувалося під час ухвалення 5599. Колізія виникає в зв’язку з тим, що в порівняльний таблиці до другого читання враховані правки № 395 (Крулько) й 398 (Разумков та ін.).

Правки визначають НАЗК, як орган встановлення особливого статусу - "олігарх". Банковій потрібно зосередити повноваження визначати "олігархів" в контрольованій РНБО. Обидві правки не розглядалися на засіданні ВРУ, а номер правки Разумкова навіть не згадувався.

Згідно зі стенограмою, законопроєкт 5599 "проголосовано в редакції Комітету". Юруправління ВРУ може завізувати законопроєкт, тільки якщо він відповідає поданим до розгляду документам й стенограмі.

Текст в потрібній "слугам" редакції вже підписав "підмахнув" секретаріат комітету Нацбезпеки й голова Комітету – і це єдине, що наразі цікаво. Завізований Комітетом текст задовольняє слуг, що дає обґрунтовані підстави вважати, що такий текст може не відповідати стенограмі, і якщо це так, то таки діяння, у сукупності, можуть бути кваліфіковані як службове підроблення. Історія знає чимало випадків, коли факти невідповідності випущеного й проголосованного тексту законопроєкту ставали предметом кримінального розслідування. На жаль, ті хто підбурював до таких дій, потім забували запропонувати правову допомогу, адвокатів під час слідчих дій, виїмок в секретаріатах комітетів. У випадку 5599 треба бути вдвічі уважнішим, адже пропоноване регулювання зачіпляє інтереси суб’єктів, в яких працюють висококваліфіковані юристи, які шукатимуть дрібниці, неузгодженості, приводи.

Регламент ВРУ містить порядок усунення неузгодженостей (ст.131). Голова ВРУ може внести на розгляд Ради пропозиції про усунення таких неузгодженостей. В мене є деякі сумніви, що Руслан Стефанчук дійсно хоче брати на себе відповідальність усувати описану неузгодженість, особливо переголосовувати правку Разумкова № 398, яка навіть не згадувалася під час розгляду 5599, то як же її можна уточнювати?

На висновки щодо сумнівів у душі Стефанчука мене наштовхує факт того, що а ні він, а ні інший диригент "креативної процедури" розгляду 5599 в другому читанні – Федір Веніславський, не голосували за надання згоди на застосування такої процедури, так само як і "ad hoc" по скороченню до 5 днів термінів опрацювання таблиці до другого читання на 549 сторінок. Хай вас не бентежить факт того, що один пропонував, другий ставив на голосування таку процедуру – де-юре Веніславський зачитував пропозицію комітету, а Стефанчука згідно з Регламентом, зобов’язаний був поставити таку пропозицію на голосування, але обидва не підтримали свої ж пропозиції.

Кінцеві ремарки

Сушіть сухарі, готуйте відхід, думайте про юрисдикцію, яка вас сховає. Навіть Кабо-Верде вже видало США партнера венесуельского диктатора Ніколаса Мадуро - бізнесмена Алекса Сааба, для якого останній займався відмиванням крадених грошей через офшорні компанії.

А ми купуємо попкорн, з нетерпінням чекаємо, чи довго буде тривати процедура екстрадиції тих, хто допомагав грабувати "Приват", чи узурпував владу в демократичній країні.