Чому децентралізація вдарила по дітях

Спілкуючись із головами обласних адміністрацій та ювенальними поліцейськими у різних регіонах, звернула увагу на проблему, яка виникла у процесі децентралізації. Це небажання територіальних громад створювати служби у справах дітей. Настільки категоричне, що вони готові його обстоювати у суді. Тим самим вони позбавляють дітей права на безпеку й захист їхніх прав.

Подивіться на інші країни, де працюють такі служби й створено окремі програми захисту дітей. Наприклад, у США одним із найсерйозніших злочинів проти прав дітей вважається «домашнє насильство» й «залишення дитини в небезпеці», а в кожному штаті діють власні програми захисту дітей від жорстокого поводження дорослих. При цьому співробітники шкіл, а також медичних установ зобов'язані повідомляти соціальні служби і компетентні органи про можливі випадки жорстокого поводження з дітьми.

А куди можуть звернутися ті ж таки педагоги у нас, якщо виявлять схожі факти і якщо таких служб у справах дітей не буде? Тільки в поліцію. Звичайно, поліцейські відреагують і проведуть розслідування, але що робити з постраждалою дитиною? Куди її забирати, якщо місцева громада не хоче розвивати соціальні послуги, створювати кімнати безпеки й кризові центри?

Якщо на цій конкретній території немає патронатних сімей, які можуть прийняти таку дитину? Знову повертати її в дім, де вона зазнає насильства?

Що робити медикам, до яких привезли дитину з гострим отруєнням алкоголем чи психотропними речовинами? У таких ситуаціях необхідно забезпечити соціальний супровід сім'ї. З'ясувати, що спричинило те, що дитина почала вживати алкоголь чи наркотики. А також простежити, щоб вона отримала потрібну допомогу фахівців, які знають, як упоратися із залежністю. Хто має це робити, якщо служби у справах сім'ї не існує?

Нагадаю, що служби у справах дітей, які працювали при районних адміністраціях, до 2021 року займалися профілактикою правопорушень серед неповнолітніх, захистом їхніх прав, свобод і законних інтересів, обліком сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей, які виховуються у таких сім'ях, тощо. Після укрупнення районів вони продовжують працювати, але в урізаному вигляді, а на місцях у громадах їх створювати не поспішають. Хоч вони повинні працювати і в громадах, і в районах.

Виправити ситуацію й захистити права дітей намагаються прокурори. Органи прокуратури подають позови про примус ОТГ до створення у своїй структурі служби у справах дітей, і майже у 100 територіальних громадах служби у справах дітей створено примусово. Та навіть примусове створення такої служби без адекватної системної підтримки громади не гарантує якості її роботи.

На жаль, здобувши повноваження, не всі голови ОТГ зрозуміли, що з правами їм дісталися ще й обов'язки. А децентралізація – це не хаос, а тест на самостійність і зрілість. Зрілість в ухваленні рішень і вмінні дбати про людей.

Можливо, законодавцям, які так хвацько «перекроїли» райони, варто звернути увагу на цю проблему й передбачити відповідальність для голів ОТГ, які ігнорують свої обов'язки?