ЧОМУ ПУТІН І ЙОГО НАРОД ОДНАКОВО ЛЮБЛЯТЬ «МУРКУ»

Дехто із непрозрілих досі наших сучасників не розуміє, для чого путінська Росія невтомно і щоденно готує свій інформаційний пропагандистський кисіль, «годуючи» ним споживачів рашаТВ, телегамм-каналів та ютюб-юзерів. Невже там, по інший бік екрана\монітора, сидять позбавлені логіки і крихти критичного мислення одурманені люди? Тут, товариство, аби зрозуміти цей феномен, слід не дивуватися, а добряче вивчити культурний код нації Королівства Запоребрика. Чому? А тому, що саме він і відповідає за десятки тисяч убитих українців на Донбасі, за окуповані агресором зі сходу українські терени, за ГУЛАГ, Голодомори, за Валуєвський циркуляр та вкрадену імперцями у нас Русь.

Субкультура агресії – ключ до ларчика «загадкової російської душі»

Історія доводить: російська субкультурна агресія є елементом тривалого гібридного наступу Кремля, є похідною брутальної експансії Московії-Орди. Затямте, мої друзі: визнання окремішнім соціумом певної ідентичності, його культурна база, притаманні колективні рефлексії на історичну пам’ять, суспільно прийнятний стиль публічної поведінки й інші чинники буквально визначають, хто перед нами: адепт цінностей вільного, демократичного світу чи ладний натиснути на курок так званий "старший брат", що упіймав у приціл зброї захисника України. Я вирішив розібратися, у чому сила і небезпека неформальних середовищ як приклад до наслідування у тривалій історичній перспективі, зокрема української.

Деякі знані нами субкультури походять з нашого радянського минулого, деякі згенеровані в сучасній Росії. І багато з тих суспільних феноменів, явищ безпосередньо впливали і досі впливають на ментальність великого простору й навіть створили певні архетипи, актуальні наразі. Це і стосується умовної колективної поведінки, політичних процесів, громадської думки. Чому росіянам так подобається їхній «шансон», бандитські серіали із сакралізацією «братків», чому вони співчувають злочинцям і не хочуть допомагати правоохоронцям (до речі, це на жаль, характерно і значній частині українського соціуму) й чому буквально у всьому і не тільки на сцені, рулить примітивна «попса»?

Нас, українців, десятиліттями успішно приручали до цього «меню». І це спрацювало, особливо у зросійщених теренах і мегаполісах. Треба затямити, що саме така відверта маргінальність російського культурного простору (звісно, про елітне мистецтво на кшталт класичної музики і театру не йдеться – воно не для широкого загалу) возз’єдналася із фольклором, тепер це нероздільні речі на схід від лінії Петербург-Смоленськ-Ростов.

Однією з причин глобального геополітичного «беспредєла», який тривалий час чинить РФ, є історично усталена підміна традиційної культури в російських реаліях кримінальною субкультурою, що обмежує розвиток цієї держави у цивілізаційному контексті. Щоправда західний світ дуже кволо реагує на такий потенціал-загрозу. А варто було б прислухатися навіть до російських класиків, які добре знають «таємниці слов’янської душі». Так, Максим Горький зауважив, що «Головною рисою російського національного характеру є жорстокість, і жорстокість садистська… Ми жорстокі звірі, у наших жилах тече темна і зла рабська кров – отруєна спадковістю татарського й кріпосного ярма». Можна зацитувати і лист нобелівського лавреата, російського фізіолога Івана Павлова до наркома охоронздоров’я у 1934 році, де, зокрема, йдеться: «На жаль, відчуваю щодо вашої революції майже пряму протилежність вам… Багаторічний терор і нестримне свавілля влади перетворює нашу азійську натуру в ганьбливо рабську. А чи багато можна зробити з рабами? Піраміди? Так, але не істинно людське щастя». 

Ми з росіянами різні не тільки у ментальності, а й навіть у властивих субкультурах. От візьмемо наші селянські повстання та їх лідерів, що суттістно ближчі до образу Робін Гуда, аніж Ємельяна Пугачова чи Степана Разіна, оспіваних російським фольклором. Російська политична еліта, особливо після 1917-го і донині має ознаки клановоорієнтованої мафіозної структури. І виросла вона з такого ж соціального середовища. Той, хто застав радянські часи і багато їх нащадків, цей віковий сегмент соціуму, запрограмований на позитивне сприйняття блатної ідеології. І ми тут в Україні дуже недооцінюємо ступінь загрози, що виходить від породжених імперією субкультур.

Не маю жодного сумніву, що практично вся кримінальна субкультура і похідні від неї на т. зв. «пострадянському просторі» має суто російське походження. Українського там зовсім немає, як і в нецензурній лексиці. Зокрема, блатний і навіть армійський жаргони, окрім елементів, що виникли в Україні після 2014 року – і це важливо, бо такий патріотичний контекст є контркультурною альтернативою імперському впливу. 

Росія хоче визнати свій «мат» надбанням світової культури

Як не дивно, а в Росії видано двотомник російської лайки (русского мата). Більш того, РФ ініціювала в ЮНЕСКО визнання цього от «мату» надбанням світової культурної спадщини! Хоча знаний російський філолог ХХ століття Сергій Ожегов був категорично проти включення лайки і жаргонів у словники, хоча він є автором картотеки російського мату як довідника для вузького професйного кола.

Які ще маємо подібності комуністичної та блатної ідеологій? Звісно, це зневага до цінності людського життя – розповідати, скільки на совісті радянського та і сьогоденного кремлівського режимів невинно загублених душ – напевно зайве, бо є очевидним. Чому так? Може і тому, що всі ідеологи –ленінці-сталінці мали тюремний досвід і взяли на озброєння багато чого зі злочинного світу. Їх «надбання» примножували наступні послідовники-нащадки. Приміром, Сталін мав тюремне тату у вигляді оскаленого черепа, а за якийсь час і сам потрапив на груди, спини й інші площини людського тіла радянських людей. Причому в часи репресій портрет вождя робили для того, щоб чекісти не посміли стріляти у «святий» образ. Тепер от чимало сепаратистів на Донбасі і російських силовиків теж мають натільні «гравюри» із образом червоного диктатора, Гітлера, або всілякий оксюморон «православних сталіністів». Тим же страждають і іноземні найманці. Такі, як іспанський молодий «лівак» Рафа Муньос Перес, що воював на боці проросійських бойовиків із тату Сталіна і Леніна на тілі.  

І це не є феноменом, що виник після подій 2014-го. Так, сумнозвісний російський неонацист Антон Раєвский із Орла, який брав участь в одеському «Антимайдані» й воював проти України разом із терористом Гіркіним, зокрема у Словянcьку, на лівому плечі давно мав чимале тату Гітлера, а на грудях – орел із свастикою. Згодом він став монархістом. В одному з інтерв’ю розповідав, що  серед так званих «ополченців» було і є багато кримінальної та асоціальної публіки, називаючи їх усіх «скатившемся быдлом».

Наша контркультура: народжена у вогні Революції гідності антипутінська і антикримінальна лексика та графіка

В Росії нікого не дивує, як представники їхньої політичної верхівки на чолі із Путіним на концерті у Кремлівському палаці із захопленням слухають «мурку». Власне, і сам верховода русского мира колись вигравав її на потіху плебсу на роялі двома пальцями. Але то лише ще один виток історії, що вкорте повторюється. Адже улюблений співак радянського вождя Утьосов цю пісню виконував у тому ж місці колись і для Сталіна. І це не лише особливість еліти тамтешньої. У 2018 році був скандал зі священиком РПЦ архімандритом Венедиктом, який заспівав "мурку" в одному з храмів у Москві під час трапези на честь ікони Божої Матері «Троєручиці», що потрапив у YouTube. Ну от пазли культури і субкультури склалися, вірніше зміщалися в єдине ціле.

Тобто, якщо говорити про витоки російської агресії, на таких прикладах бачимо наявне протистояння культур, причому яскраво антагоністичних. І статті Путіна, Медведєва і недавня Суркова про якусь там ціннісну «слов’янську» єдність та розширення і приєднання як формат приростання «російської цивілізації» викликають в Україні лише роздратування й іронію. Ви чули, щоб хтось із ворогів української державності фізично постраждав так, як айдарівець Василь Пелиш? У полоні сепаратисти відрізали йому руку через патріотичне татуювання «Слава Україні». Нічого подібного із представниками проросійських сил не відбувалося! Про які спільні цінності можна говорити!?

Знаний російський письменник Олексій Толстой писав: «Є дві Русі. Перша – Київська, має своє коріння у світовій культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів увесь західний світ. Є інша Русь – Московська. Це Русь тайги, монгольська, дика, звірина. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію та дику лють». І це не фейк, придуманий у Києві. Давайте не забувати про зізнання цього великого росіянина…