ДаВінчі - нарешті визнаний державою Герой України

Ще ніколи так не чекала і не дивилася засідання Верховної Ради. Найцінніший і найважливіший для мене особисто день.

ДаВінчі - нарешті визнаний державою Герой України

Ми до цього ішли декілька років, доказуючи всім, хто міг вплинути на ситуацію, що саме цей доброволець, командир 1-ої штурмової роти, який всі ці роки відчайдушно боронить Україну, має бути відзначений державою.

ДаВінчі заслужив право називатися Героєм України неодноразово – що по кількості знищеної техніки і живої сили ворогів, що за вмінням берегти особовий склад і вчити його володіти самою різною зброєю, що за мудрістю керувати підрозділом, не дивлячись на свій зовсім юний вік. Дмитро Коцюбайло, друг ДаВінчі, мужнів і вчився всьому на війні, бо потрапив на Донбас з Майдану, коли йому було лише 18 років. Мені пощастило вже п’ятий рік поспіль спостерігати за цим неймовірним командиром і його бійцями. І я бачу, як змінюється ДаВінчі, як вчиться, як мудрішає, набирається досвіду, як виходить із складних для себе ситуацій, як спілкується з геть різними людьми, як дбає про підрозділ. І як прагне Перемоги. Нашої Перемоги. Я ніколи не приховувала, що вважаю його уособленням гідності і шляхетності, що для мене він – найкращий взірець Добровольця. І що для мене він – Герой України вже давно.

І цю думку підтверджували комбриги, командуючі, військові із високими посадами та званнями. До речі, саме офіцер збройних сил України подав ДаВінчі на Народного героя України. Це був полковник Валерій Гудзь. Маргарита Гудзь Він розповідав про молодого хлопчину, характеризував його, розповідав про його участь у найризикованіших боях. У дорослого досвідченого офіцера в кожному слові була повага до цього добровольця. І з кожним роком таких офіцерів, які відмічали мужність, військовий талант, організованість, дисциплінованість ДаВінчі, ставало все більше.

Щастя, що ця критична маса нарешті досягла того об’єму, коли вже ані чекати, ані тягнути далі не можна. Країна має знати свого Героя – хоча вона вже його знає. І я страшенно пишаюся тим, що дотична до цього, що багато написала про нього, що перше велике інтерв’ю він дав саме мені.

Держава має нарешті визнати його, зважено сказати, що добровольчий підрозділ – 1-а штурмова рота - існує і на рівні з армійцями ефективно боронить країну, і голосно назвати його командира Героєм.

Насправді, і я це добре знаю, ДаВінчі мав отримати Героя України 24 серпня, на 30-річчя Незалежності України… А потім – на Покрову, 14 жовтня… Щось ішло не так. Не підписували указ. Багато хто прагнув цієї нагороди ДаВінчі, доносили інформацію про бійця. Такі розмови вів волонтер Сергій Притула, народний депутат Роман Костенко, Герой України, долучилося і Міністерство у справах ветеранів… Всі вони прагнули, аби це відбулося.

І ось цей день настав.

Колись, з часом, можливо, в книзі про 1-у штурмову роту, над якою ми з Дмитром працюємо, я детально розповім, дякуючи чому і кому це сталося саме сьогодні. В минулу п’ятницю відбулася історична розмова. Свідками моїх розмов і переписок у понеділок були дівчата Надія Трубаченко та Yuliia Bartle, з якими ми якраз мандрували Україною. І це було настільки переможно і яскраво, що варто окремої розповіді. І як же ж важко було тримати в собі ці знання, чекаючи вручення. Аби не зурочити, аби все нарешті відбулося. Знаю, наскільки це важливо і наскільки причетні до цього Катя Степанкова, Світлана Орліченко та неперевершена Ада Миколаївна Роговцева. Без них також атмосфера б не рухалася.

Дякую, Валерій Залужний, за чесність і сміливість. Я маю нарешті вручити Вам книгу "Народні герої України. Історії справжніх", яка відкривається саме розповіддю про ДаВінчі. Для мене було важливим саме його постаттю розпочати книгу – аби про нього дізнавалося все більше людей. Бо він – Герой. Дякую, що Ви це визнаєте і поважаєте.

Я чула першу реакцію ДаВінчі на новину про нагородження. Він не міг повірити. Не міг оговтатися. Але зразу ж сказав, що це нагорода його підрозділу, всім його бійцям, особливо загиблим. Це визнання подвигів кожного з них. І в цих його словах, які чула лише я, весь ДаВінчі. Щирий і справжній.

Я щаслива сьогодні, що це відбулося. Я впевнена, що щаслива його мама - Оксана Коцюбайло, яка виховала сина саме таким, за що їй низький поклін. Але тепер я і боюся за ДаВінчі ще більше – бо кожного дня він тепер буде доводити, що не даремно його визнали, що він може боронити країну ще ефективніше. Бо така його сутність – бути попереду, бути кращим. І перемагати.

Бережи себе, мій Командире. Ти – справжній Герой.

Фото зроблено цієї ночі, за декілька годин до нагородження ДаВінчі в залі Верховної Ради. До історичного визнання Добровольця і його підрозділу.