Ультиматум з "паралельного світу"

Російська сторона оприлюднила проект Договору між РФ та США щодо гарантій безпеки та проект Угоди про заходи забезпечення безпеки РФ та держав членів НАТО. Можна припустити, що ці два документи у свій час увійдуть до підручників політології як приклад ідеологічного інструментарію гібридної війни. Це своєрідний ультиматум з "паралельного російського світу", створеного "державою-цивілізацією", де застосовні загальноприйняті норми та міжнародне право і діє звичайна логіка.

Ці "пропозиції" Заходу неможливо оцінювати як миротворчу ініціативу або жест доброї волі (якщо таке взагалі стосується кремлівської політики) – це шантаж, присмачений лицемірством і підкріплений концентрацією російських військ на українському кордоні.

Російські проекти у бік колективного Заходу мають багатоцільове призначення. Одна мета – вбити клин між США та його союзниками по НАТО, запустивши діалог двох держав, які вирішують долю світу і прокладають "червоні лінії" на європейському континенті.

Інша – домогтися дискредитації НАТО та фактичного дезавуювання Вашингтонського договору. Третя – зупинити вестернізацію України, Грузії та Молдови та загнати їх у зону "привілейованих інтересів" Росії. Четверта – підняти ставки. Тобто, висуваючи свідомо неприйнятні вимоги, скомбіновані з гарними пасажами щодо неприпустимості воєнного конфлікту, Кремль уже готовий кричати про те, що його мирні ініціативи відкинуті підступним Заходом. Тому Росія залишає за собою право захищати свою безпеку всіма способами... І ця теза вже використовується російською пропагандою.

Звідси випливає п'ята "внутрішня" мета – подальша демонізація Заходу та згуртування росіян навколо влади у країні-фортеці, навколо якої лише зовнішні вороги. Причому це і привід для посилення боротьби із внутрішніми іноагентами на кшталт "Меморіалу", "Нової газети" чи "Дощу". І ця "внутрішня" мета для Кремля – пріоритетна, бо на Старій площі та на Луб'янці НАТОвська загроза сприймається радше як сконструйований ідеологічний символ, вигідна "лякалка", аніж реальна загроза.

Якщо вдаватися до суті запропонованих Росією проектів, то відчуття сигналів з паралельного світу посилюється. Російська сторона у преамбулі пропозицій до США та НАТО посилається на міжнародні документи, якими знехтувала і які сама порушила – від Гельсінського заключного акту до Статуту ООН (сюди ж додати і Будапештський меморандум, і Великий договір з Україною та ін.). Більше того, варто згадати про нову російську Конституцію, а саме про оновлену статтю 79, яка фіксує пріоритет внутрішніх норм над міжнародними правилами та домовленостями.

Вочевидь, головне значення цих проектів полягає в тому, щоб видавити Захід із зони "привілейованих інтересів" Кремля – це Україна, Молдова, Грузія, Закавказзя та Центральна Азія. Тобто створити своєрідну "російську резервацію", куди США та НАТО ходу немає. Відповідно до російських пропозицій НАТО та США зобов'язуються виключити подальше розширення Альянсу за рахунок колишніх республік колишнього СРСР. Країна-агресор, яка окупувала Крим, частину Донбасу, Південну Осетію, Абхазію, Придністров'я пропонує країнам Альянсу "відмовитися від будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи…".

Якщо дотримуватися цієї логіки, то Україні як об'єкту таких ось "домовленостей" доведеться відкоригувати свою Конституцію, Стратегію про зовнішньополітичну діяльність та національну безпеку та низку інших базових документів, дезавуювати пакет домовленостей з НАТО та США (в т.ч. оновлену Хартію про стратегічне партнерство) ), викреслити другий розділ Угоди про асоціацію з ЄС тощо. і т.п.

У найзагальнішому вигляді надзавдання російських пропозицій Заходу – створення умов реалізації мрії Путіна про збирання земель і відродження СРСР-2.

Що робити в такій ситуації? США та НАТО декларують готовність до діалогу з Москвою і будуть змушені відреагувати. І ця реакція має бути солідарною, сильною і мати протверезний ефект для Кремля. Власне кажучи, для України ситуація, що склалася, – це і реальна загроза російській інтервенції, і вікно можливостей для прискорення прозахідної інтеграції. Принаймні колективному Заходу доведеться ухвалювати стратегічні рішення на українському напрямі.