Як повернути Крим?

У січні ми відзначаємо низку свят, забуваючи про одну знаменну дату. Напередодні святкування Дня Соборності України, відбулася подія, історичне значення якої починаємо розуміти тільки зараз. Не дарма кажуть: цінуєш тоді найбільше, коли втрачаєш. Мова про Крим, який 20 січня 1991 року провів легітимний референдум, під час якого жителі півострова проголосували за автономію. З того часу маємо ще одну врочисту сторінку календаря – День автономної республіки Крим. Тому сьогодні, як ніколи, важливо говорити про це, адже мовчання та бездіяльність може назавжди відрізати від нас історичну територію, яка поправу належить до українського політико-культурного простору та має бути у складі єдиної, Соборної та неподільної України.

20 лютого 2014 року Росія почала окупацію півострову, яка триває досі. З того дня українці все частіше ставлять питання – як повернути Крим. Звісно ж, немає простих відповідей на складні питання, проте є ряд завдань, котрі мусить виконати українське суспільство та влада.

Й виконання цих завдань стане ґрунтом для повернення території.

Внутрішній консенсус

Абсолютно всі політичні сили, ЗМІ та неурядові організації повинні чітко сказати: Крим – це Україна. Чому варто підіймати це питання, ніби ж і так все очевидно? А от і ні. Чимало проросійських медіа та політичних діячів сіють зерна розбрату, відпрацьовуючи кремлівські методички, говорять, що ми здали Крим Росії без бою, що це Майдан в усьому винен та злі бандерівці. Ні, такі голоси взагалі не мають звучати, бо вони – руйнують національну безпеку України.

Тому санкції проти проросійських політиків, телеканалів та видань – пряме завдання законодавчої та судової влади України.

Просвітницька, наукова та інформаційна кампанія

Кремлівська пропаганда задурила голови частині українців міфами, що Крим – це історична російська територія, що Микита Хрущов його подарував Українській РСР ледве не на п’яну голову, що кримські татари всі поголовно є зрадниками й колаборантами.

Цю брехню потрібно спростовувати реальними науковими даними. Наші історики мають збиратися на круглі столи й конференції, писати монографії та наукові публікації, а ЗМІ – просто та популярно доносити цю інформацію до людей. Важливий саме такий ланцюжок поширення інформації, бо точні дані та фаховість є сильною зброєю проти неправди й шарлатанства московських псевдо науковців.

Щобільше: важливо ініціювати та проводити міжнародні наукові події, присвячені історії Криму. Коли європейські та американські вчені й публіцисти поширюватимуть правдивий контент про наш півострів, то це стане ще однією зброєю в арсеналі боротьби за український Крим.

Міжнародна арена

Більшість країн світу й так не визнають окупації Криму. Але це не означає, що наші дипломати можуть спокійно спати. Як показує практика, жодна з країн не має вакцини від популізму, яким заражають населення ліворадикальні та праворадикальні європейські політичні сили, фінансовані кремлем. Італія та Франція – цьому яскравий приклад.

Країна галльських півнів має таку політичну партію як "Національний фронт", яку донедавна очолювала популярна французька політикиня Марі Ле Пен. Так от, саме представники цієї партії були "офіційними міжнародними спостерігачами" під час нелегітимного референдуму в Криму, який проводила Росія в березні 2014 року.

Італійська партія "Рух п’яти зірок" офіційно заявляла про те, що європейські санкції проти Росії – безглузді й тому їх потрібно зняти. А санкції то накладали саме за анексію Криму.

Тому нашим дипломатам потрібно мати пильність, адже все частіше на виборах у Європі перемагають популістські сили, які підтримують політику Кремля та є перешкодою на міжнародній арені в питанні повернення Криму до України.
Не варто забувати, що провідним дипломатичним партнером у питанні
Криму може стати Туреччина. Президент Ердоган на тлі внутрішньої нестабільності зацікавлений у безпеці та стабільності чорноморського регіону. Ця безпеки дасть можливість розвивати торгівлю, бути газовим хабом.

Для Ердогана, у якого загострилися стосунки в США та Заходом, роль перемовника стане дуже позитивною, він би налагодив ці зв’язки та отримав політичні бонуси всередині країни.

Крім того, Туреччина прагне об’єднувати довкола себе країни тюркського світу. Тому для неї питання Криму – дуже актуальне й вона змагатиметься на цьому полі.

Офіційна Анкара доволі органічно вписується в роль перемовника: країна незалежна від Кремля так Заходу, прагне мати добросусідські відносини як з Росією, так і Україною. Плюс – Мінськ, як переговорний майданчик втратив свою актуальність після того, як Лукашенко самостійно проголосив себе президентом, ставши, по суті, диктатором.

Але хто б не був нашим адвокатом та партнером, потрібно наголошувати на питаннях деескалації конфлікту та виведенні російських військ з окупованого Криму. Та не тільки війська мають покинути півострів. З ними мають піти всі владі представництва РФ.

Важливо наголосити, що вся Дипломатична діяльність має бути підкріплена політикою єдиного голосу: усі – президент, парламент, уряд, наші дипломати повинні мати чітку позицію щодо Криму та європейського популізму, аби Україна виглядала послідовною в очах західних партнерів.

Тому в нинішніх умовах політика України на міжнародній арені має будуватися за формулою "3D" - деескалація, дипломатія, де окупація, яку вже давно пропонує партія "УДАР"

Санкції

Російська економіка – не вічна. Вплив санкцій, запроваджених США та ЄС добряче б’є по окремим секторам кремлівської промислової та фінансової системи. Однак санкції можуть бути ще потужнішими.

Утримання Криму в складі РФ для офіційної Москви є збитковим проєктом. Щороку кремль витрачає на півострів мільйони доларів, при цьому, що рівень життя населення постійно падає: ціни зростають, нормальної води немає, перебої зі світлом – є, туристи майже не їздять відпочивати.

Все частіше, проросійські мешканці регіону виходять на невеличкі акції протесту, пов’язані зі свавіллям московських компаній, які відбирають прибережні території під забудови готелів, особняків чи багатоповерхівок.

Крим не має нормального мобільного зв’язку, туди не літають літаки міжнародних компаній, там не працюють термінали більшості популярних банків. Тому новий етап санкцій може стати останнім цвяхом у домовину російського панування. Санкції реально впливають на погіршення російської економіки, тому цю політику потрібно продовжувати.

Крім того, варто зауважити, що російська внутрішня фіскальна політика ж репресивною. Кремлівські податківці ще й досі мають плани з штрафів для підприємств за недотримання певних норм звітної, операційної та фінансової діяльності. Якщо в Україні з цим питання все відносно вільно – платиш податки, працюєш, то російська система спрямована на викачування штрафів. Тобто, Москва сама регулярно впроваджує внутрішні точкові санкції проти своїх же підприємств, таким чином ослаблюючи свою економіку.

Ось так і виглядає рецепт повернення півострова. Тому на питання "Як повернути Крим?" є відповідь. Потрібно лиш працювати й лупати сю скалу.