Російська агресія проти України: сценарії та контр сценарії

Пишу цей текст не для того, щоби взяти участь у нагнітанні і так наелектризованої атмосфери в Україні. Головна мета цього матеріалу зовсім інша – спокійно, без істерики проаналізувати, що відбувається в країні, за її межами та чи дійсно Путін готовий до широкомасштабної агресії проти України, і в яких формах таке вторгнення можливе.

Витратив власний святковий та вихідний час на збір та аналіз думок західних та більш менш адекватних російських експертів, які висловлювалися щодо можливих сценаріїв агресивних дій російського диктатора (дивись наприклад цікаву статтю на Вашингтон пост "Putin has many options short of a multi-front invasion of Ukraine" від 22 січня 2022 року та публікацію на сайті Обозреватель "Україну кинули напризволяще: що пишуть на Заході про плани Путіна та "слабку" реакцію Європи" тієї ж дати).

Нижче викладений мій власний прогноз розвитку ситуації з урахуванням різноманітних експертних думок, про які я писав вище:

1. Вірогідність російської широкомасштабної агресії проти України є найбільш високою, починаючи з 2014-2015 років. На сьогодні така вірогідність становить не менше 50%, однак російське вторгнення не є неминучим.
2. У російського диктатора Путіна є багато варіантів агресивних дій проти України і повномасштабне наземне вторгнення російських військ на територію нашої держави не є головним інструментом для реалізації його божевільних планів зміни світового порядку та підкорення України. Російська агресія проти нашої держави не буде реалізовуватися за канонами Другої світової війни з широкомасштабними операціями танкових армій та механізованих військ.
3. Мета Росії не формальна окупація України та приєднання до Росії, а знищення України як незалежної соборної держави та суб’єкта міжнародних відносин, створення на території нашої країни "сірої" буферної зони та підконтрольної Кремлю квазі держави (тобто варіант так званих "ДНР" та "ЛНР", а не варіант окупації Криму).
4. Скоріше за все для досягнення цієї цілі російський диктатор буде використовувати інструменти, які більш притаманні ХХІ сторіччю та були апробовані в останніх локальних конфліктах та гібридних війнах.

У такому разі агресія почнеться з нагнітання атмосфери страху, розпачу та неминучої поразки, загальної дестабілізації політичної ситуації в країні, з розповсюдження провокативних чуток, з кібератак, намагання "покласти" інтернет та мобільний зв'язок в державі (частину таких дій ми бачимо вже сьогодні).

Суто військова складова на цьому етапі буде полягати у дезорганізації управління державою та Збройними Силами України (тобто з нанесення ракетних та авіаційних ударів по пунктах військового та державного управління, системах зв’язку), проведенні терактів, загострення військової ситуації на Сході країни.

1. Такий "підготовчий період" буде спрямований на створення Росією системи передумов поразки України, зокрема:

• політичних передумов – втрата суспільної довіри до влади, втрата керованості держави та дезорганізація державного та військового управління, глибока політична криза, посилення війни між різними партіями, хаос та розбрат, створення альтернативних проросійських органів влади, урядів тощо, їх легітимація всередині країни та на міжнародній арені;
• суспільних передумов – втрата віри у перемогу, очікування неминучої поразки, насаджування думки про безперспективність опору російській агресії, чисельність людських втрат та прийнятність російського протекторату;
• економічних передумов – крах економіки України, катастрофічне зубожіння населення, зупинка підприємств, обвал гривні, припинення газо- та водопостачання;
• міжнародних передумов – розвал або ослаблення міжнародної проукраїнської коаліції, укладення договорів нової "Ялти", за якими територія України буде передана до сфери впливу Росії.

Наприкінці так званого підготовчого періоду Росія буде намагатися створити підконтрольний їй Уряд, легітимізувати його як всередині країни, та серед міжнародної спільноти (будуть намагатися створити його саме у Києві – столиці України) та укласти з таким урядом угоди про повну підконтрольність України Путіну.

У Росії величезний досвід у таких оборудках. Наприклад 2 грудня 1939 року СРСР уклав договір про взаємодопомогу і дружбу із Фінляндською Демократичною Республікою (нічого не нагадує?) на чолі з Отто Куусіненом (відомим комінтерновцем, членом ЦК ВКП(б), який після революції постійно проживав у Радянській Росії). Тим часом у Хельсінкі продовжував працювати законно визнаний фінський уряд, а фінська армія продовжувала воювати з СРСР на чолі із маршалом Карлом Густавом Маннергеймом.

Не хотів би малювати такий апокаліптичний сценарій, але переконаний, що саме його, у разі прийняття рішення про повномасштабну агресію, буде активно реалізовувати Кремль.

Що ми українці можемо протипоставити таким антиукраїнським ворожим діям Росії?

Якщо говорити про стратегію – то лише єдність. Єдність всередині країни, єдність різних політичних сил, які об’єднаються навколо України.

Сьогодні відбувся національний круглий стіл, який був ініційований Київським безпековим форумом та фондом Арсенія Яценюка. Головною ідею цього столу стало єднання різних політичних сил у протидії російсько-путінським окупантам.

Але я переконаний, що ця ідея так і залишиться ідеєю, якщо не буде реалізована на найвищому президентському рівні. Президент Володимир Зеленський повинен відкинути політичні амбіції, припинити переслідування політичної опозиції, покласти кінець політичним чварам та запросити парламентські та позапарламентські політичні сили (які у свою чергу також повинні сказати "ні" політичним війнам) до конструктивного та ефективного діалогу, кінцевою метою якого повинно бути формування Уряду національної єдності.

Адже зуміли під час Другої світової війни у Великій Британії консерватори та лейбористи припинити свої політичні війни, сформувати так званий військовий кабінет та під керівництвом Вінстона Черчіля привести країну до перемоги.

Єдність повинна бути і в коаліції країн, які підтримують Україну. Адже Україна є останнім кордоном, який безпосередньо захищає колективний Захід. Захищаючи себе, ми захищаємо поляків та німців, американців та естонців, румунів та литовців. Санкції проти Росії повинні бути ефективними та дієвими, незважаючи на масштаб російської агресії.

І якщо останнім часом, після постачання британських гранатометів в Україні стало популярним гасло "Боже, бережи королеву!", то на адресу Німеччини все більше підіймається хвиля суспільного невдоволення.

Якщо ж говорити про тактику, тобто про те, що потрібно зробити негайно і зараз, то і тут все зрозуміло.

Необхідно терміново вжити адекватні заходи, на яких наполягають професійні військові, військове (не політичне!) керівництво ЗСУ. Провести термінове засідання РНБО та президентським указом зробити їх обов’язковими для усіх органів влади та громадян. Вжити ці заходи не зважаючи на те, що вони можуть негативно вплинути на рейтинги глави держави, окремих політиків чи політичних сил.

Скликати позачергову сесію Верховної Ради, на якій прийняти рішення про збільшення військового бюджету, грошового утримання військовослужбовців, ресурсів на закупівлю військової техніки та сучасного озброєння.

Провести засідання Уряду, на якому розглянутим пропозиції Міністерства оборони, адекватні тій ситуації, що склалася.

Чому такі прості, але абсолютно зрозумілі дії не робляться? Можливо владі не вистачає професіоналізму, можливо розуміння ситуації, можливо думають, що воно якось само по собі "розсосеться".

Саме ми, наше покоління отримало шанс на існування України як незалежної соборної держави. Ні наші нащадки, ні історія не пробачить нинішнім політикам (як при владі, так і в опозиції), якщо вони втратять державність і допустять перетворення України на "сіру" буферну зону, підконтрольну путінській Росії.

ДумайТЕ та приймайТЕ рішення.