Відповідальне лідерство замість страху війни

Не лайте Володимира Зеленського за його суперечливі заяви щодо нової російської загрози. Причина такої поведінки в тому, що теперішній президент просто панічно боїться війни. Я думаю, він точно не лукавить, коли говорить про цінність кожного життя, і це дійсно важливо і правильно.

Але війна триває вже вісім років, ми постійно несли втрати, а загроза нової ескалації так чи інакше була завжди. Верховний головнокомандувач воюючої країни має розуміти, що війна - це невід'ємна складова політики, війна - це робота воїнів, а втрати - її невід’ємна болюча частина. Можливі втрати - ціна мирного життя, устремлінь, принципів і переконань, які під керівництвом верховного головнокомандувача готові захищати ми всі разом з нашою армією.

Однак Зеленський хоч і нагадує всім постійно, що він - і президент, і верховний головнокомандувач, але до війни ні морально, ні професійно, ні емоційно він точно не готовий. Вона його панічно лякає, і цьому є просте пояснення. Весь його життєвий досвід - про пацифізм. Він ніколи не знав, не розумів і не займався політикою. Він не служив в армії і не має ні найменшого уявлення, що таке армійська служба, в чому її суть. Він завжди був осторонь всіх подібних процесів.

Коли Зеленський збирався в президенти, то навряд чи взагалі задумувався, що кожен політик, а тим паче політичний лідер, має бути завжди готовий до війни за визначенням. Бо війна - це, на жаль, один із інструментів сучасної політики. Політичному лідеру потрібно вміти не виступати медіатором у вирішенні конфлікту, не працювати психотерапевтом-любителем, а саме бути готовим воювати зі зброєю в руках, брати на себе відповідальність за організацію роботи і підготовки армії, самооборони, віддавати накази до бою, ризикувати. Не "домовитись десь посередині", "просто перестати стріляти", побачити "мир в очах Путіна", заспокоювати шашликами по весні...

Для всіх політичних лідерів без виключення існує два базових потенційних сценарія участі у війні: або для захисту своїх людей і своїх земель, або для підтримки і захисту своїх союзників. Так працює цивілізація людей останні п’ять тисяч років і виключень з цього правила немає. Якщо лідер відмовляється від цієї моделі, він програє. Але в цьому і проблема, бо коли програє лідер, разом з нам зазвичай програють всі, кого він представляє. Українці точно не налаштовані програвати.

Зеленський зараз діє від імені 40 мільйонів людей, які через інструменти демократії дали йому право і обов'язок захищати їх всіх. На жаль, реальність така, що нас взявся захищати побутовий пацифіст. І це не образа, це факт. Напевно, саме цей набутий пацифізм і життєлюбство внаслідок десятиліть безтурботного веселого життя і є першоджерелом тієї суперечності заяв, звернень і закидів, які ми регулярно чуємо від Зеленського в бік Заходу щодо оцінки ризику нового вторгнення і формату організації та підготовки до супротиву.

Він ніби й розуміє, що постачання зброї - це потрібно і добре для України, але він точно не готовий брати її в руки, ні як формальний політичний лідер нації, ні як верховний головнокомандувач армії. Він її боїться. Він розуміє, що армія має захищати, але не здатен вимовити правильні слова, аби стимулювати розвиток інструментів національного спротиву аби закликати націю до спокійної системної підготовки. Йому простіше говорити про шашлики. Він добре розуміє, що в результаті наражається на жорсткі питання — а навіщо допомагати вам зброєю, якщо загрози немає і ви такий спокійний? Але нічого з собою він зробити не може, бо він боїться і він - пацифіст. Він обіцяв бути президентом миру, і шокований тим, що може стати президентом війни.

Заходу важливо чітко усвідомити цю деталь психологічного портрета теперішнього керівника України, і виходити геть з іншої парадигми при прийнятті подальших рішень щодо протидії можливій новій агресії Росії проти України. Україна точно не налаштована здаватися. В сучасній Україні гарантовано є щонайменше 600-700 тисяч чоловіків і жінок, які готові захищати свою землю зі зброєю в руках. Тобто тих, хто чітко усвідомлює ціну протистояння. 600-700 тисяч бійців - це дуже багато. Настільки багато, що ніяка путінська воєнщина з "бойовими бурятами" легко справитися з нами ніколи не зможе. Єдина перевага, яка в них є - це зброя і обладнання. При нашій готовності до супротиву наразі відкритим є лише питання ціни цього спротиву. Завдання чинної української влади і колективного Заходу - не тільки в тому, щоб ціна була високою для Путіна, а в тому, щоб ці лави відважних українців не перетворилися на гарматне м’ясо і легку здобич для російської навали.

Ми не маємо допустити, щоб наступні 100 років у нас була нова тема для сумних пісень про полеглих героїв. Ми вже декілька разів це проходили за останні сторіччя. Повторення такого сценарію тільки поверне нас в трагічне минуле, відкидаючи величезний народ Європи на узбіччя цивілізаційних змагань. Цей сценарій є категорично неприйнятним. Зараз ми маємо виходити з того, що в наявності є всі можливості перемагати в найширшому контексті. Після восьми років випробувань, навчання і мілітарного розвитку ми стали настільки сильними, що різними способами можемо реально прискорити кінець останньої імперії. І ключову роль в цьому можуть зіграти саме ці люди з України, які точно готові до бою.

Нам конче потрібен ресурс, бо Зеленський витрачав в 10 разів більше на асфальт, ніж на озброєння, і зараз критично це надолужувати. Тому саме для підсилення цих 600-700 тисяч людей Захід має продовжити максимальні поставки новітньої зброї, техніки, обладнання і амуніції в Україну, бо саме такі аргументи добре розуміє товариш Путін. Захід не повинен сильно перейматися останніми заявами Зеленського, а спокійно співпрацювати з українськими військовими. Зеленський повинен просто це прийняти.

Однак теперішній президент правий в тому, що, розуміючи силу спротиву в Україні, Захід при збільшенні військово-технічної допомоги Україні не повинен чекати перших пострілів і нових жертв з українського боку для активації санкційного зашморгу на шиї Кремля. Росія вже порушила всі писані і неписані правила цивілізованого світу. Жодні кошти чи ресурси московської імперії не можуть бути виправданням і аргументом задля збереження Москві можливості в такому тоні і форматі продовжувати розмовляти з найрозумнішими і найбагатшими цього світу.

Російська застаріла зброя не повинна лякати тих, в кого технології на порядок вищі і кращі, і в кого ВВП в десяток разів більший. Знахабніла "північна бензоколонка", багатії якої розкошують на Заході, грабуючи при цьому свій народ, має чітко усвідомити своє місце на сучасній мапі світу і на шкалі прогресу людства. Це є прямим інтересом Заходу, якщо він дійсно зацікавлений в європейській і світовій безпеці, дійсно поважає себе і все, що ми вкладаємо в поняття західної цивілізації. Всі інструменти у Заходу для якісного врегулювання демаршу Кремля є.

Зеленський мріяв би вирішити протистояння з РФ тільки жорсткими санкціями з боку Заходу і шашликами з боку Банкової, але так партнерство під час глобальних загроз не працює. Зараз в України є унікальна можливість і шанс тотально перемагати правильно розставляючи геополітичні акценти, коли захищаючи нас, Захід захищає себе, свою честь і гідність. На жаль, в цьому протистоянні український президент-пацифіст більше заважає, ніж допомагає знайти і зробити вчасні правильні кроки, та сказати правильні слова і Україні і Заходу. Але переважній більшості українців його слова вже не особливо потрібні. А Захід, сподіваюсь, визначиться сам.

Наше головне завдання на сьогодні бути максимально спокійними, виваженими і щоденно робити всю свою домашню роботу, яку за нас ніхто не зробить. Коли ми спокійні і всебічно підготовлені, ніякий Путін нам не страшний.