Який в нас план Б у разі затягування війни?

Поки товстий сохне, худий здохне.

Кожен день війни для України коштує набагато більше, а ніж для Росії. Так, в абсолютних цифрах втрати російської економіки незрівняні з нашими, але важливість цих втрат для економіки та для життєдіяльності Росії набагато менше. На жаль.

В Україні зупинилося більшість підприємств важкої промисловості. На черзі – підприємства легкої промисловості в цілій низці регіонів. Відтік робочої сили на західну Україну та країни ЄС колосальний. Заблоковані усі морські артерії, через які здійснювався експорт основних товарів, що забезпечували країну валютною виручкою – чорні метали, руда, зернові. Це десятки мільярдів доларів на рік.

Ми поки це ще не відчували, але в нас вкрай мало часу. Нас це швидко наздожене.

Тим, хто вірить у швидкий економічний кінець Росії, треба зрозуміти, що країни ЄС не відмовилися від російської нафти та газу та сплачують їй щоденно валюту, залишивши шпаринку в SWIFT для окремих російських банків. Росія має Китай, з якими є величезний спільний кордон та гарно налагоджені логістичні коридори. Китай виробляє все, і залюбки споживатиме російські природній ресурси. Це вже не кажучи про Індію, яка обігнала за населенням Китай та є величезним ринком збуту.

Плюс в Росії є і своя промисловість, яка залюбки компенсуватиме заміщення імпорту. Посил простий – вони зупиняються, але набагато повільніше, ніж ми.

Відтак Путіну зараз найцікавіше "підвісити ситуацію", розтягнути війну на 3-5 місяців та заблокувати ключові логістичні артерії. Більше у Росії, певно, немає часу, а для нас цей час критичний.

Нам неможна недооцінювати противника та переоцінювати власні сили.

Нам терміново потрібен план Б. Цей план має дати відповіді, як ми запустимо економіку та забезпечимо більш-менше нормальне функціонування держави, а значить, надійні тили для армії.

Тому ключове завдання Уряду зараз – це по суті створення ефективної функції перерозподілу центральних, бюджетних коштів (в тому числі і багатомільярдної допомоги країн Заходу) в економіку. В нашу економіку. Потрібно відійти від філософії "завозимо з-за кордону все, що можемо" до "виробляємо в Україні все, що потрібно".

Це має бути не просто роздавання грошей через Дію (хоча це можливо та доцільно в певних умовах), а перебудова великих підприємств, що залишилися або будуть евакуйовані, на роботу у військовий час через мобілізаційне замовленні та інші економічні програми.

Саме підприємства мають відбудувати ланцюги постачань та забезпечити рух обігових коштів в економіці.

І це не має бути 10-15 зрозумілих для себе заводів. Десятки, сотні, а може і тисячі підприємств важкої, середньої та легкої промисловості мають почати та продовжити функціонування. А відтак займати людей, в яких от-от залишаться останні заощадження. І, до речі, не тільки чоловіків. Тому що якщо ми не створимо сотні тисяч нових робочих місць, отримаємо другу хвилю міграцію – поствоєнну в пошуках заробітку.

Плюс нам потрібно у країн Заходу просто вигризти можливість збільшувати експорт товарів, що виробляються в Україні, але не потрібні для війни, але вкрай важливі для отримання валютної виручки.

Це дуже складні процеси. І все це вимагає абсолютно іншої якості управління та ухвалення рішень.

В нас обов’язково вийде.

Іншого виходу в нас просто немає.