Путін не воїн і не дипломат, він – гебешник

Путін ніколи не був ані воїном, ані дипломатом. Вихованець пітерського підворіття, який розуміється на підніжках і ударах тишком-нишком, який під керівництвом кримінального авторитету відшліфував свої навички на татамі, все подальше життя, незалежно від посад, залишався «лицарем» плаща і кинджала.

Він не випадково назвав дії щодо України спецоперацією.

Впродовж всіх років підривної кампанії зі знищення української державності тривала багатосферна багатовекторна активна розвідувальна операція, яка, до речі, розпочалася задовго до лютого 2014 року. В ній у різні періоди у певній пропорції поєднувалися військова, економічна, дипломатична, енергетична, інформаційна, культурна, внутрішньополітична та інші агресивні компоненти.

Стратегічна мета путіна є незмінною – знищення української держави і підпорядкування кремлю її території та залишків народу.

Тактичні рішення, що визначають спрямованість основних зусиль, як і раніше, залежатьвід поточної оцінки перспективності тих чи інших дій.

У своїх оцінках гебешний підполковник путін помилявся неодноразово.

Але й ми помилялися і часто недооцінювали багато факторів або запізнювалися з рішеннями та діями.

Так і зараз превалюючим у владі став погляд на те, що відбувається, як на широкомасштабний воєнний конфлікт, який може бути завершений за столом переговорів.

Ця ідея зовсім не враховує, що з самого дитинства і досі домінуючою мотивацією путіназалишається почуття страху, звіряча ненависть і просто невгамовне бажання помсти всім, хто його образив. Це однаково стосується мешканців російськомовних міст України, які не виправдали його сподівань, або президента Зеленського, людини, яка більше не жартує.

Не оцінюючи в цьому матеріалі «переговорні позиції» сторін, ще раз хочу звернути увагу на те, що у путіна в лівій руці завжди є стилет. І той, хто думає, що зможе з ним домовитися, у найнесподіваніший момент отримає удар у груди.

Путін санкціонував «переговори» не для «порятунку обличчя» в умовах провалу воєнного сценарію остаточного вирішення українського питання. Це лише перенесення центру тяжіння до плану «Б» щодо руйнування нашої країни.

Мета потенційної «мирної угоди» нічим не відрізняється від мети сумнозвісних мінських домовленостей – створення умов для гострого внутрішньоукраїнського конфлікту з подальшою зміною влади чи розколом України. Жодні інші варіанти його не задовольнять.

Звісно, кожна війна закінчується за столом переговорів. Завершиться і ця. Але лише тоді, коли путіну за цим столом вже не буде місця.