Отруєння українських переговорників – ще один епізод для Гааги

Росіяни хизуються тим, що російська імперія стала одним з ініціаторів скликання Гаазької конференції миру 1907 року. Тодішній міністр закордонних справ Ізвольський в інструкції для російської делегації на конференцію писав: «Интересы родины требуют, чтобы созванная по почину Императорского Правительства Конференция кончилась успешно и чтобы решения, к которым она приведет, соответствовали пользам России, не налагая на нее никаких обязательств, могущих стеснить ее будущее развитие и давая вмести с тем возможность пользоваться благами международного правопорядка.» За результатами роботи конференції була, серед іншого, прийнята Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі, яку 1909 року ратифікувала росія. У 1955 році СРСР визнав цю ратифікацію, а російська федерація, ставши правонаступницею Радянського Союзу, автоматично взяла на себе зобов’язання щодо її дотримання.

Але як писав Отто фон Бісмарк угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані. Так, стаття 32 Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі регламентує правовий статус парламентарів – осіб, уповноважених однією з воюючих сторін вступити в переговори з іншою. Відповідно до припису даної статті парламентер користується правом недоторканності. Тобто йому не може заподіюватися шкода стороною-опонентом. Незважаючи на цю заборону російська федерація зробила спробу отруїти двох членів української делегації на переговорах із окупантами, зокрема Рустема Умєрова, а також російського олігарха Романа Абрамовича.

Таким чином, росія отримує до своєї скарбнички ще одне зафіксоване порушення норм міжнародного гуманітарного права та обвинувачення у злочині.