Олексій Толстой і сміття

Днями сортували сміття. Сміттєвоз не забирає нічого з великих контейнерів-кліток, тож громада будинку тимчасово розв’язує це питання самостійно. Неорганічні відходи розділяються в окремі мішки: папір, пластик, скло тощо. В якийсь момент серед шльопанців та балонів з-під монтажної піни, пластикових пляшок від молока та скляних пляшок від горілки, серед усього можливого і неможливого (включаючи органіку) непотребу мені зустрілося справжнє сміття. Хтось щедрою рукою відправив у небуття стос радянських широкоформатних видань в м’якій обкладинці. Ступень моєї зацікавленості характеризує той факт, що я розгледів лише ім’я автора на одному з видань – Олексій Толстой.

Останній раз я читав цього Толстого багато років тому у болгарському містечку Созополь. Це була повість, в якій білі офіцері спивалися на чужині, колишні княгині займалися проституцією, усі тужили за батьківщиною та намагалися знищити вже радянську Росію. Я так це запам’ятав. Це, звісно, не означає, що книга може бути про інше. Ідеологічну складову, наприклад, взагалі не пам’ятаю, хоча майже певен, що вона була, причому потрібного штибу.

Менше з тим, з тих днів минуло вже дуже багато років. Я не знаю, як сильно змінився Созополь, хоча останні новини з нього взагалі не тішили. Болгарія за цей час встигла прилипнути до Росії і лише зараз починає відбрикуватися: і на тлі війни РФ проти нашої країни, і на тлі відвертого хамства російського посла.

На деякі речі з часом починаєш дивитися під іншим кутом. Хто викинув у сміття цей радянський «скарб»? Гадаю, що починати треба з того, хто його стільки років зберігав. Скоріше за все, це літня людина. Не думаю, що ці казочки (я чомусь впевнений, що це були вони) зберігала, навіть з поваги до бабусі чи ще з будь-якого дива, молода родина. Та й взагалі, зважаючи на середній вік людей, що живуть у нашому домі, я вірю, що книжку Олексія Толстого й інший непотріб у сміття викинула людина, для якої колись це все мало значення.

Звісно, це лише припущення. Втім, я вбачаю у цій невинній за своєю формою акції не лише бунт проти Росії у будь-якій її формі. Скоріше, це історія про те, що людина здатна робити висновки та змінюватися. Якщо вона, звичайно, не віддала мізки та волю у повне розпорядження державі, телевізору та пропагандистам. Втім, я цілком можу помилятися і, можливо, це просто сміття, від якого нарешті позбавилися та забули. Не настільки вже цікавим письменником був той Толстой.