ПРЕВЕНТИВНИЙ ПОРЯТУНОК – ЯК ЕВАКУАЦІЯ ЦИВІЛЬНИХ ДОПОМАГАЄ АРМІЇ СМІЛИВІШЕ ВОЮВАТИ

Віцепрем’єр-міністр Ірина Верещук і очільники військових адміністрацій двох областей –  Донецької й Луганської, а також у частині Харківщини – закликали скористатися можливістю евакуюватися, оскільки, про що свідчить ситуація на фронті, таких варіантів безпечно врятуватися буде все менше. Ворог готується тут до масштабного наступу – це очевидно, навіть називають терміни його початку – за 3-4 дні.

Час врахувати і не повторювати чужих помилок

Чи не вперше упродовж цієї війни лунають настільки настійливі пропозиції звільняти на певний час свої домівки до людей навіть у регіонах, де ще відносно тихо. Напевно, тут свою не останню роль відіграли побачені жахіття у містечках і селах Київщини, які після себе залишили окупанти. Тепер до превентивної евакуації помітно серйозніше ставиться як влада, так і самі мешканці прифронтових районів. Тим паче, що на передову повертають ті самі каральні загони й підрозділи, які вже криваво «наслідили» в Бучі, Мощуні, Бородянці та Ірпені, а залізнична та автомобільна інфраструктура зазнають дедалі сильніших руйнувань.

Проте, не так все райдужно у сенсі масової свідомості, як може здатися, оскільки навіть чуючи поблизу гупання вибухів снарядів і ракет чимало наших співгромадян продовжують сподіватися на диво та що їхня місія – пересидіти і зберегти майно, яке вони накопичували десятиліттями й навіть поколіннями. Але вище згаданий приклад лише доводить, що така поведінка є надзвичайно небезпечною іще і з огляду на невимовну лють викритих «бучанських» душогубів та мародерів. Це доведений кримінологами феномен рецидивіста-злодія та серійного убивці – йому байдуже покарання, оскільки перша кров людей пролита і їм уже однаково, скільки вони проллють іще…

Передусім варто зазначити, що більша частина людей у звільнених від окупації територіях, зокрема і там, де відбулися акти геноциду, могла таки виїхати й переміститися у безпечніші регіони дещо раніше, коли була така можливість. Адже далеко не всі автовласники скористалися нагодою, яка таки випадала, аби поїхати зі своїх добротних будинків і квартир навіть світ за очі, але подалі від війни.

Тому чужі помилки з минулого всім, хто мешкає на теренах, які потенційно ближчим часом планує захопити ворог, слід уважно врахувати і не відкладаючи на завтра, їхати вже сьогодні. Альтернатива – велика ймовірність опиняться під вогнем і загинути чи дістати поранення, а також відчути на собі тактику орків щодо «звільнення» і «нацифікації». Тому слід дати більше простору для професійної роботи українським воякам та іншим силовикам. Потрібно евакуюватися ще й тому, що коли повз ваші хати пройде лінія фронту, тоді кардинально ускладниться завдання нашої влади діставати вас із лабет окупації: всі ми бачимо, що відбувається із гуманітарними коридорами з того ж Маріуполя, і як російська сторона цинічно нехтує базовими позиціями міжнародного гуманітарного права.

Шанс корисніше розпорядитися своїм життям

І тут дуже велика роль належить у сенсі особистого прикладу наших публічних осіб та лідерів певних думок та симпатій. Сьогодні прочитав про жахливий досвід, який здобув, перебуваючи в окупації від 27 лютого в тепер відомому на весь світ Мотижині поблизу Бучі, знаний політик, колишній віцепрем’єр Роман Безсмертний. Йому дивом вдалося евакуюватися, хоча родині його друзів - родини старости села Ольги Сухенко. Так, вони, актив з-поміж тих, хто залишився, об’єдналися і допомагали один одному вижити у страшних умовах жорстокості ворожих солдатів, відсутності світла та нормального зв’язку. Пана Романа навіть попереджав Ігор Сухенко, що його присутність в Мотижині загрожує як самому політику, так і всьому селу. Не дай Бог пережити те, що випало на долю Романа Безсмертного.

Але ця історія, більш як певен, має стати засторогою як індивідуальною для тих українців, які є публічними і не поспішають покидати небезпечні райони, бо вони своїм життям здатні розпорядитися у більш корисний для себе і держави спосіб, так і для всіх нас. Загалом, звісно тут є два варіанти – якщо є підготовка та сміливе бажання – йти воювати, якщо ви не готові до цього через певні причини, або здатні принести користі більше на «іншому фронті», тоді їдьте. А бізнес: магазини, заводи, квартири і дачі… Так, їх жаль, жаль праці, зусиль та ризиків, але це все відбудується, адже ми воюємо за зовсім інші цінності, які не виміряти кількістю маєтків, дач, акцій чи відсотків у тому чи іншому бізнесі. Наша справа і наш дім – успішна, неподільна і щаслива Україна!

Вчимося не боятися власної відповідальності, бо це ознака вільних людей

Насамкінець пропоную корисну думку кандидат психологічних наук, психіатра та психотерапевта Спартака Субботи. Людей слід намагатися аргументовано переконувати переїжджати, як би не було складно. Хоча ми не можемо відповідати за рішення інших дорослих людей, це їх вибір. Але у період війни та природнього катаклізму така поведінка одного загрожує десяткам інших. Слід вмикнути уяву людини і спроєктувати можливі наслідки такої недалекоглядної і самовпевненої поведінки та більш тверезо оцінити реальність. Люди мають право на помилку, але нам потрібно до останнього відмовляти їх від фатальної глупості.

Нам усім потрібно навчитися не боятися власної відповідальності. Адже саме вона характеризує вільну людину. Ось чому саме іншими є класичні совки та рашики, погодьтесь! І схильність кидати власну долю на самоплив є яскравим прикладом пострадянського психотипу. На Заході, як правило, більшою цінністю є життя а не майно, коли виникає якась безпекова загроза чи навіть природні чи техногенні катастрофи - тому безліч прикладів.