Кириченко та Мартинов про стан книжкового ринку

Засновник видавництва «Наш Формат» Владислав Кириченко та засновник видавництва «Лабораторія» Антон Мартинов поговорили про стан видавничої сфери під час війни, про безкоштовне поширення електронних книжок та про те, що робити з російськомовними виданнями. Повну розмову* читайте нижче. 

Записано 3 квітня

Владислав Кириченко: Два умовно молодих видавці хочуть поговорити на, можливо, цікаві читачам теми. До речі, я думав, що під час війни люди не читатимуть книжок, але читають навіть військові. Я був вражений тим, що навіть у перервах між нарядами, караулами, позиціями люди читають книжки.

Антон Мартинов: Значить, наша робота не пройшла дарма. 

Владислав Кириченко: Ні, Антоне, точно не пройшла. Я дуже втішений. У нас із тобою є спільний знайомий, який казав: «Ну хто там у війську буде ті книжки читати? Вони їх на самокрутки розтащать». Але я ще до війни казав, що військо має читати. І як показала практика: командири, які читали книжки, мають кращі досягнення. Є купа прикладів, коли у людей багато нагород, але вони втратили людей і техніку через те, що не мали критичного мислення.
Антоне, давай поговоримо про стан ринку. Цікаво, що змінилося за ці місяці. Ти у нас один з головних експертів на ринку. Але давай про передісторію. Про ті страшні речі, які почалися з книжковою галуззю у 2018 році, коли росіяни масово зайшли на ринок. 

Антон Мартинов: Росіяни не те що зайшли — вони повернулися. І вони були тут завжди. Просто була певна тактична пауза з 2013–2014 року. Вони трішки злякалися і були дезорієнтовані. Починаючи з 2018 року, почали заходити не самостійно, як раніше завозили книжки, наче картоплю чи капусту через кордон, а запровадили ліцензування. Кожну книжку мали представити як «тайтл», який ти заводиш. Їх почали заводити наші колеги. Ці «тайтли» були оформлені на різних підставних осіб, щоб замаскувати російський слід. Найбільш актуальні, найцікавіші, по 50, по 100, а іноді більше штук. А всі інші передавали ліцензії на суперпопулярні «тайтли», за якими тут друкували. 

Владислав Кириченко: Я вважаю, що на всіх людях, інституціях, які не сприяли процесу українізації, а шкодили українському книжковому ринку, лежить відповідальність за те, що відбувається зараз, так само, як і на єрмолаях (респондент має на увазі «росіянах», — ред.). Я тепер можу назвати речі своїми іменами. До того ми якось ставилися до всього толерантно. Всі мої намагання організовувати бойкот посібникам російської книги наштовхувались на нерозуміння колег по цеху. 

Антон Мартинов: Для справедливості треба додати, що ті самі філії, як-от Букшеф, Альпіна Україна, видавали книжки й українською мовою зокрема. Зараз складно розділити все на чорне і біле.

Владислав Кириченко: Імена всіх героїв ми знаємо. Ми не будемо проводити площину бізнес-воєн, але якщо хтось думає, що ми простили і забули, то ні. 

Антон Мартинов: Ми бачимо, що зараз багато російськомовних українців воюють, волонтерять. Зокрема, пишуть літературу на тему АТО. Яка твоя думка про них?

Владислав Кириченко: Ми вільна країна. І ми не проти співіснування мов національних меншин. Якщо комусь хочеться говорити гагаузькою або російською, немає проблем. Взагалі, я вважаю, що росіяни в Україні — це друга етнічна група, і вони не всі підлягають під рішення п’ятої колони. Багато українців мають російське походження. Ми не можемо заборонити людям читати і писати російською. Є хороші приклади. Валерій Ананьєв-Маркус, який говорив російською, книгу написав російською, а потім перейшов на українську. Це нормальний шлях самоідентифікації, самоеволюції. Я вважаю, що в Україні державна мова має бути одна — українська. Можливо, зараз формується якась російська субкультура, яка не поділяє цінностей оцих єрмолаєв. 

Антон Мартинов: Акуніна будеш видавати? 

Владислав Кириченко: Не буду я Акуніна видавати. Я бачу різницю між Акуніним і Астаф’євим. І, чесно кажучи, мені буде бридко видавати щось російське, крім, наприклад, Варламова. Юрія Фельштинського ми і так видавали російською для тих росіян, які мають голову і не люблять Путіна. 

Давай поговоримо про електронні книжки. До речі, я оцінив би відсотків на 60 за цей час долю зростання електронного контенту. Ми порівнюємо минулий і цей рік. Доля електронного контенту від 5–8 % збільшилася до 15–16 %. Єдине, я думаю, що ти цього не дуже відчув через певні причини. Скажи, як ти по «Лібраріусу» відчуваєш?

Антон Мартинов: Я відчуваю, але у мене база для порівняння дуже низька. Ми стартували лише минулого року. 

Владислав Кириченко: Ну і плюс на фоні деяких «Робін Гудів», які роздають електронні книжки безкоштовно. Я дуже злий. Не бачу різниці між московськими мародерами і нашими. На війні вилазять найгірші, найгидотніші риси і прояви людини. Я не толерантний. Я можу говорити правду. Те, чим займалися Книгарня «Є» і Yakaboo до війни, — це мародерка. У різних площинах: від вивертання кишень видавцям та вирішення своїх проблем захопленням ринку до торгівлі російською книгою. Що зараз роблять Yakaboo? Взяли весь контент видавців, виклали у своєму додатку безкоштовно і кажуть: «Користуйтеся». А видавцям — міфологічні обіцянки заплатити після перемоги. Так само, як симпатичні дівчата пару років тому відкрили в «Нашому Форматі» вікно можливостей, коли за кілька днів роздали 30 тисяч безкоштовних книжок, а Кириченко заплатив 30 тисяч доларів роялті за цей атракціон щедрості. 

Антон Мартинов: Виставляти книжки без офіційної процедури, без офіційних листів — це все, як ти кажеш, мародерство. Це порушення контрактних зобов’язань. У контракті сказано, що безкоштовне розповсюдження заборонено без попередньої згоди з власником прав. Це карається забиранням ліцензії і штрафними санкціями. Ну і плюс кожну розповсюджену безкоштовно книжку ти можеш, в принципі, використовувати як маркетинг, погодивши це з автором/агентом. Але ти мусиш платити мінімальну грошову винагороду. Тому дивно це все виглядало. А потім виявилося, що це часто-густо було зроблено без узгодження з видавцем. Такий собі бренд-евернес. Мало що можу додати. 

Владислав Кириченко: Я думаю, видавці все ж таки якось зреагують на поведінку таких гравців ринку. Але я в цьому не переконаний. Тому що мій досвід когось консолідувати під прапор на боротьбу за якісь не те що ідеали, а здоровий глузд, чесно кажучи, завжди був як наступ на граблі. Останній рік я вже не встрягав у ці дискусії, колаборації, нікого не підбивав на боротьбу. Як думаєш, що зміниться у структурі ринку, коли ми переможемо? Який вигляд буде мати ринок?

Антон Мартинов: Зараз у кулуарах ведеться дискусія між видавцями, що робити з тими самими українськими представництвами російських видавництв, які видають книжку українською мовою. Продавати їхню книгу чи не продавати? Вони російську і російськомовну книгу познімали з продажу, не відомо зараз, що з цими залишками. Скоріш за все, їхнє повернення неможливе. 

Владислав Кириченко: Якось це розрулиться. А книжки, які вже куплені, як автомати Калашникова, що зробили москалі, треба використовувати, поки не закінчаться. 

Антон Мартинов: Повертаючись до твого питання, що буде з ринком. Прогнозист із мене не дуже хороший, але я думаю, що коли повністю відновлять роботу харківські видавці КСД, Vivat, то ринок має рухатися в бік збільшення асортименту, збільшення кількості тайтлів. Якщо ми хочемо досить швидко збільшити кількість видань, то до війни ми вже отримали хороший імпульс у вигляді ЄПідтримки. Ці гроші дозволять худо-бідно виконати плани, і після перемоги ми будемо не повністю в розібраному стані. І ще змінюється сама дистрибуція. Збільшується онлайн-канал, і електронні книжки теж «зростають», що дозволяє видавцю зберігати маржинальність — дає більше обігових коштів. З огляду на це я прогнозую збільшення кількості видань насамперед українських авторів. Зараз відкривається вікно можливостей. Україна цікава світу як нація, як країна. Навіть Юля Мендель вже анонсувала книжку про президента на вересень. Виходить вона в підрозділі Simon & Schuster. Видати там книжку дуже складно. Це черга домовленостей, підготовчої роботи тощо. Я не буду оцінювати книжку. Почитаємо. Попередня книжка не була високо оцінена в спільноті. Прогнози різні. Але те, як вона чи її агенти правильно попрацювали із західним дуже відомим і потужним видавцем, який входить в ТОП-5, це треба взяти до уваги. У нас мають з’явитися літературні агенції для, по-перше, продажу прав з України. Тут не треба сподіватися на Інститут книги, на якісь державні організації, бо вони дуже неповороткі. По-друге, мають з’явитися агенції з купівлі прав, тому що чверть прав ми ще купуємо через Москву, принаймні до війни. 

Владислав Кириченко: Антоне, а як ми тепер платитимемо роялті? Ми ж реально купували права на хороші книжки через Москву*. Нехай у нас кидаються камінням, але ми не мали варіантів. Купа класних книжок купувалася через літературну агенцію “Синопсис”.

*Наразі ми вже ведемо перемовини з західними правовласниками щодо підписання додаткових угод та виключення російських агенцій як посередників і комунікування та сплату роялті правовласникам напряму. 

Антон Мартинов: Варіантів не було. І, в принципі, ми не платили в Москву. Туди йшло, можливо, 10 % комісії з контракту. Платилося все на західні рахунки. Але операційну роботу виконували росіяни. Нам треба ставати суб’єктнішими і створювати організацію з управління правами. У нас зараз немає таких агенцій. Ми не можемо купити напряму. І це шкодить швидкості виходу видання. У нас є контракти, які просто затверджуються один два роки... 

Владислав Кириченко: Я хотів би від нашого імені побажати всім видавцям оговтатися від цієї ситуації, стати до роботи. 

Антон Мартинов: Нам зараз вже треба думати над тим, як вийти на англо-саксонський ринок. Про те, що відбувається зараз в Україні, має дізнатися світова спільнота. У них є до цього інтерес. Нам треба вже думати, як це запаковувати, як це описати. Це великий шанс.