Аномальні втрати ворога

У війни є свої страшні правила: співвідношення людських втрат у наступі і в обороні, безповоротних (200-ті) і санітарних (300-ті) втрат, співвідношення поранених, які повернулися до лав захисників, отримали важку інвалідність і не вижили у шпиталях.

Всі ці показники коливаються залежно від багатьох факторів – рівня підготовки військовослужбовців, ефективності озброєння, організації системи медичної евакуації, своєчасності та якості надання медичної допомоги та іншого.

Втрати російської армії з початком нового етапу військової агресії росії проти нашої країни, що розпочався 24 лютого, як за масштабами, так і структурою, стали аномальними. Виходячи з багатьох ознак, регулярні зведення нашого Генштабу з безповоротних втрат ворога відображають лише кількість вбитих і померлих від ран на полі бою, та й то вочевидь не завищену.

Перша аномалія – співвідношення безповоротних втрат ворога, який йде у наступ, і захисників Українидосягло показника 7:1 – 8:1, що значно перевищує усталену статистику військових конфліктів. Зазвичай цей показник є відображенням якості підготовки солдатів, їх мотивації та бойової ефективності зброї, що застосовується.

Повернення до лав війська ветеранів російсько-української війни та військово-технічна допомога заходу значною мірою допомогли нівелювати вади останніх п'яти років у комплектуванні військ, професійній підготовці контрактників і забезпеченні армії озброєнням, військовою технікою та боєприпасами.

Але навіть усе це не призвело б до таких катастрофічних для ворога безповоротних втрат, якби не система медичної евакуації російської армії, яка абияк працює на порятунок старших офіцерів і лише імітує зусилля, коли йдеться про «витратний матеріал», навербований або скликаний з неосяжних просторів росії. Значна частина тяжко поранених помирає, не доїхавши до місця надання кваліфікованої медичної допомоги. Їх українська статистика врахувати просто не в змозі.

До цього додаються численні підтверджені факти залишення росіянами на полі бою своїх тяжко поранених, які вмирають, не дочекавшись полону імедичної допомоги. Далеко не поодинокі випадки, коли не лише «кадирівці», а й кадрові офіцери російської армії добивають своїх тяжко поранених солдатів.

Ці висновки вкотре підкріплюються другоюаномалією – співвідношенням вбитих і поранених ворожих солдатів на рівні 1:1,5. Цей показник вдвічі зсуває кривавий баланс у бік вбитих порівняно зі статистикою збройних конфліктів. І не тому, що вони билися на смерть. Їх просто не збиралися рятувати.

Третя аномалія, а точніше російська традиція, – показник виживання поранених. Він у російській армії зберігся практично на рівні другої світової війни. Від ран у муках помирає вчетверо більше російських солдатів, аніж США втрачали в Іраку. За всієї непорівнюваності матеріальної бази медицини в США та Україні ми в цій сумній статистиці значно ближчі до Штатів, аніж до російських реалій.

Поранені солдати армії агресора надходять на територію білорусі, росії, окупованого Криму та ОРДЛО.

Щодня на сімферопольському цвинтарі АбдалКАМАЗами відспівують російських солдатів, які померли від ран. І таких цвинтарів сотні. За інформацією місцевих мешканців, кримські санаторії забиті російськими військовими, які отримали поранення легкого та середнього ступеня тяжкості. Імітація надання медичної допомоги та «посилене харчування» простроченими продуктами лише погіршують статистику виживання.

Ще один аномальний показник – рівень інвалідизаціїпоранених. Зброя, що застосовується в сучасних війнах, веде до великої кількості травматичних ампутацій та поранень із стійкими тяжкими наслідками. Але йдеться про інше. Відсутність кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги, наближеної до поля бою, тривалістьтранспортування поранених і недостатній рівень подальшої медичної допомоги різко збільшують показники інвалідизації. Ампутовані руки-ноги дбайливо спалюють у пересувних крематоріях ізакопують у «братських могилах», а нікому не потрібні обрубки російських солдатів викидають на вулиці російських міст. Масштаби цього явища росіїдоведеться невдовзі відчути.

Загалом ситуація дозволяє зробити висновок, що кремль не просто прорахувався з бліцкригом і не підтягнув тили. Вони в принципі не збиралися боротися за життя своїх солдатів. На це амбіції путіна не поширюються.