Хто знає про Володимирівку і Нікольське, окрім родин полеглих героїв?

Не можу вже не написати...

Вже понад місяць уся стрічка в героях "Азову". І це правильно: подвиг не може бути забутим.

Герої Харкова, Ізюму, Попасної, Рубіжного. Так, герої не мають бути забутими.

Героїчне протистояння на київському напрямку. Дійсно героїчне.

А що ми знаємо про воєнні дії на Донецькому напрямку перших тижнів повномасштабного вторгнення?

Волноваху приховати не вдалося - занадто гучно, занадто великі втрати.

Та хто знає про Володимирівку і Нікольське (не те, що під Маріуполем, яке русня тепер перейменовує у Володарське, а те, що у Волновахському районі, під Вугледаром)? Хто, окрім родин 53-ї, що два місяці безрезультатно шукають хоч якихось відомостей про своїх рідних, яких бригада там фактично кинула?

Сотні бійців залишились там, зупинивши своїми тілами наступ орків, закривши собою нашу область. Але герої вони лише для близьких та друзів, бо на театрі воєнних дій цих населених пунктів ніби не існувало, відповідно, ніби не існувало тих, хто назавжди залишився у Нікольському Волновахського району та у Володимирівці.

Система їх просто списала, як відпрацьований матеріал, прикриваючись складною воєнною ситуацією. Дехто з поважних волонтерів вже виправдовує таке ставлення тією самою складною воєнною ситуацією. Але залишається питання: чим ми в цьому відрізняємось від русні?

Так, це допис болю. Не лише тому, що у Нікольському був Влад і я тепер маю доводити, що він герой. А й тому, що таких, як він, сотні.

Пам'ятаєте, як вісім років війни ми вшановували пам'ять кожного? Забудьте.

Я добре розумію, скільки зараз може насипатися в коментарях. Відразу зазначу - не напружуйтесь. Ви не зможете зрозуміти, що воно таке - добиватися пам'яті свого героя, поки самі не стикнетеся з системою (а цього не побажаєш нікому).

Я не впевнена, що зможу перемогти цю систему, але я все зроблю для його пам'яті, хоч часом просто опускаються руки...

Адже це має бути завжди #начасі.