Добровольчий рух та гуманітарні фонди можуть стати драйвером оновлення України

Утворений під час війни в Україні масовий волонтерський рух необхідно трансформувати у реально працюючий третій сектор. Лідерство в цьому процесі мають взяти на себе благодійні та гуманітарні організації.

Починаючи з 24 лютого Україна зіткнулася з безпрецедентно складними викликами. Евакуація людей з-під обстрілів, організація гуманітарної допомоги, притулків та укриттів для сотень тисяч людей. Організація для добровольців тероборони засобів захисту та допомоги медикам, створення військових шпиталів. Захист людей, які втратили житло. Це лише невелика частина проблем. Способи їх вирішення не були продумані заздалегідь, адже ніхто насправді не вірив у можливість цієї війни.

Коли українські міста зазнали жорстоких атак, громадський рух – волонтери та благодійні фонди - перепрофілювалися на гуманітарні організації, аби допомагати людям. Для більшості населення збір коштів для допомоги іншим став частиною повсякденного життя.

Важливо визнати, що війна в Україні стала каталізатором безпрецедентного за останні п'ятдесят років розвитку благодійної та волонтерської діяльності не лише в нашій країні, а й в усій Європі. Благодійні пожертвування досягли рекордного рівня, а рух волонтерів став справжньою добровольчою армією.

Якщо ви звернетеся до історії воєн 20 століття, то побачите, що такий підйом громадського руху є закономірним за часів таких масових катастроф. Наприклад, перша світова війна також спричинила хвилю добровольчої діяльності та утворення багатьох благодійних організацій, які допомагали військовослужбовцям, їхнім сім'ям, мирному населенню. Питання в тому, як Україна використає цей досвід у майбутньому.

На мій погляд, існуючий волонтерський рух та благодійні ініціативи можуть стати основою для формування реального третього сектору, який є важливим учасником громадянського суспільства у будь-якій розвиненій країні. В Україні до війни існували некомерційні організації, проте багато з них були дещо штучними – створеними або з метою "грантоїдства", або через політичні інтереси певних фінансово – промислових груп. Дійсно ефективно працюючих організацій третього сектора було не так багато, а їх вплив був меншим, ніж у штучних НКО.

У контексті поточної війни в історії України настав переломний момент для формування по-справжньому громадянського суспільства. Хочу нагадати, що коли у 2014 році наша країна вперше за часи своєї незалежності зіткнулася із військовою агресією з боку Росії, також відбулося відновлення волонтерського та гуманітарного сектору. Проте з переходом "гарячої фази" військової агресії в довготривалу, цей рух зазнав певного спаду. На мій погляд, це було пов'язано з тим, що на той час не було єдиного громадського центру, який би зміг зробити цей досвід локомотивом для збільшення соціального капіталу української нації. І цю помилку не можна повторити.

Добровольчі об'єднання, гуманітарні та благодійні фонди висловлюють думки та потреби мільйонів українців, про які неможливо просто взяти та забути, коли Україна переможе, і війна закінчиться. Але самі по собі численні волонтерські ініціативи без підтримки не виживуть. Лідером у процесі об'єднання волонтерського руху має стати не держава, яка після війни має вирішувати нагальні питання відновлення критичної інфраструктури та економіки, а існуючі благодійні фонди. Ті некомерційні організації, які за попередні роки зарекомендували себе в Україні, мають сформовану організаційну структуру та ресурси.

Чому це так важливо? Соціальні вигоди від волонтерського руху та діяльності гуманітарних фондів значно недооцінені. Так, ви не можете виміряти їх в офіційній статистиці ВВП. Але існує також чимало досліджень, які підтверджують, що чим більше в країні розвинений даний громадський сектор, тим вище економіка добробуту. Іншими словами, економічне зростання безпосередньо залежить від здатності громадян кооперуватися та обмінюватися знаннями. У країнах, де люди готові виходити за рамки внутрішньосімейних та дружніх зв'язків, об'єднуючись з іншими для спільних цілей, спостерігається вищий рівень ВВП на душу населення.

Для України, якій необхідно буде відновлюватись після завершення війни, можливості добровольчого руху можуть бути величезними. Саме тому так важливо переосмислити набутий досвід і зберегти той потенціал допомоги та підтримки, учасниками якого ми є сьогодні. Більше того, для багатьох європейських країн саме третій сектор став драйвером нового етапу демократизації, що також буде актуальним для України.

Хочу нагадати, що після Другої світової війни саме добровольчий рух допоміг відновлювати багато європейських країн, зокрема, мова йде про Великобританію. Подібне значення він може мати і для України. Тим більше, що це, по суті, єдина суспільна сила, яка перебуває поза інтересами як політичними, так і бізнесу. Розуміє і висловлює інтереси та потреби тих людей, які являють собою українську націю, проти якої ведеться війна Росією.

Варто також зазначити, що філантропія та благодійність, захист інтересів слабших верств суспільства для України є історичною традицією. Її витоки можна знайти ще за часів хрещення Київської Русі. Варто згадати хоча б рішення Володимира Великого, який запровадив правило займатися благодійністю, визначивши десятину від князівських доходів на утримання монастирів, лікарень, церков. Ця традиція століттями суттєво впливала на розвиток українського суспільства.

Крім того, у сучасному світі філантропія для багатьох країн стала одним із критеріїв, за яким суспільство оцінює правомочність політиків займати державні посади. Адже їхнє ставлення до благодійності та особисті ініціативи у цій сфері є показником того, як така публічна особа реагуватиме в майбутньому на злободенні соціальні проблеми у суспільстві. Це одна з причин, через яку лідери волонтерського та благодійного руху мають бути представлені у суспільно – політичному житті країни після завершення війни.

На мою думку, вже сьогодні необхідно створювати умови для того, щоб укласти суспільний договір між сектором благодійних та гуманітарних організацій – з одного боку, та Кабінетом міністрів – з іншого, об'єднати їхні зусилля для загального планування та реалізації якісних змін у країні. Цьому етапу має передувати об'єднання зусиль самих благодійних та гуманітарних організацій. Наша відповідальність – зробити так, щоб третій сектор перестав бути "слугою різних панів", а став нарешті тією основою громадянського суспільства, якою він і має бути.