Тімоті Снайдер: "Ми маємо це сказати. Росія - фашист".

Посилання на першоджерело: https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/russia-fascism-ukraine-putin.html?searchResultPosition=3

Переклад Нестеренка О.В.

Фашизм ніколи не був переможений як ідея.

Культ ірраціональності та насильства марно намагатися зупинити цивілізованими аргументами: свого часу імідж сильної нацистської Німеччини став спокусою не лише для європейців, а й ще багато для кого по різних куточках планети. Фашизм зазнав поразки лише на полях битв Другої світової війни. Тепер він повернувся, і цього разу країною, яка веде фашистську руйнівну війну, є Росія. Якщо Росія переможе, це надихне фашистів по всьому світу.

Ми помиляємося, обмежуючи наші страхи перед фашизмом певними стереотипними образами Гітлера та Голокосту. Фашизм був італійським за походженням, популярним у Румунії, де фашистами були православні християни, які мріяли про очищення насильством, і мав прихильників у всій Європі (і Америці). У всіх його різновидах мова йшла про торжество волі над розумом.

Існує багато суперечок щодо визначень цього явища. Люди розходяться, часто різко, щодо того, що таке фашизм. Але сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв, які зазвичай застосовують вчені:

• є культ навколо особи єдиного лідера Володимира Путіна;
• є "культ мертвих", що тягнеться від часів Другої світової війни;
• є також міф про минулий золотий вік імперської величі, який має бути відновлений війною зцілювального насильства — вбивчою війною проти України.

Україна вже не вперше стає об’єктом фашистської війни. Завоювання країни було головною метою війни Гітлера в 1941 році. Гітлер вважав, що Радянський Союз, який тоді правив Україною, був єврейською державою: він планував замінити Радянську владу своєю власною і претендувати на родючий сільськогосподарський ґрунт України. Радянський Союз заморився б голодом, а Німеччина стала б імперією. Він уявляв, що це буде легко, тому що Радянський Союз, на його думку, був штучним витвором, а українці — колоніальним народом.

Схожість з війною пана Путіна вражає. Кремль визначає Україну як штучну державу, єврейський президент якої доводить, що вона не може бути справжньою. Вважається, що після ліквідації нечисленної еліти народні маси з радістю приймуть російське панування.

Сьогодні саме Росія відмовляє світові в українській їжі, загрожуючи глобальним голодом на південь від Європи.

Багато хто вагається чи можна вважати сьогоднішню Росію фашистською, адже ще сталінський Радянський Союз визначив себе "антифашистським". Проте експлуатація Союзом цього іміджу лише ще більше заплутала визначення. За допомогою американських, британських та інших союзників Радянський Союз переміг нацистську Німеччину та її союзників у 1945 році. Проте до війни його "антифашизм" був, м'яко кажучи, непослідовним.

До приходу Гітлера до влади в 1933 році Радянський Союз ставився до фашистів лише як до одного з різновидів "капіталістичного" ворога. Комуністичні партії Європи взагалі за визначенням мали ставитися до всіх інших партій як до ворога. Ця політика фактично сприяла сходженню Гітлера: хоча комуністи чисельно переважали нацистів, в Німеччині вони не захотіли співпрацювати з соціалістами. Після цього провалу Сталін намагався коригувати політику, вимагаючи від європейських комуністичних партій створити коаліції для блокування фашистів.

Хоча і це тривало недовго. У 1939 році Радянський Союз приєднався до нацистської Німеччини як фактичний союзник, і обидві держави разом вторглися в Польщу. Нацистські промови передруковувалися в радянській пресі, а нацистські офіцери захоплювалися радянською ефективністю масових депортацій. Але сьогодні росіяни цей факт замовчують, бо закони пам’яті роблять ту співпрацю злочином.

Друга світова війна стала елементом історичного міфу пана Путіна про невинність і втрачену велич Росії: тепер тільки Росія має монопольне право визначати жертв і перемогу. Той факт, що Сталін власне і спричинив Другу світову війну, вступивши в союз з Гітлером, фактично заборонений до досліджень та обговорення.

Гнучкість Сталіна щодо фашизму є ключем до розуміння сьогоднішньої Росії. За Сталіна ставлення до фашизму спочатку було байдужим, потім негативним, потім усе стало добре, аж поки Гітлер не зрадив Сталіна і Німеччина не вторглася в Радянський Союз: знову стало "погано".

Але ніхто ніколи не визначив саме поняття фашизму.

Цей термін немов би став обгорткою, в яку можна загорнути те, що вигідно. На показових процесах комуністів знищували як "фашистів". Під час холодної війни американці та британці теж стали "фашистами".

І "антифашизм" геть не завадив Сталіну атакувати євреїв під час останньої етнічної чистки за його правління, а також його наступникам сьогодні змішувати Ізраїль з нацистською Німеччиною.

Радянський антифашизм, іншими словами, був політикою поділу на "свій/чужий". Це не протидія фашизму, адже саме фашистська політика починається, як казав нацистський мислитель Карл Шмідт, з визначення ворога. Оскільки радянський "антифашизм" означав лише призначення ворога, він забезпечив справжньому фашизму обхідний маневр, за допомогою якого той зміг повернутися до Росії.

У Росії 21 століття «антифашизм» просто став правом російського лідера призначати національних ворогів. Справжнім російським фашистам, таким як Олександр Дугін та Олександр Проханов, приділяли час у ЗМІ, а сам пан Путін спирається на творчість російського фашиста Івана Ільїна. Для президента "фашист" чи "нацист" — це просто той, хто протистоїть йому чи його плану знищення України. Українці – "нацисти", бо не визнають, що вони росіяни, і чинять опір.

Мандрівнику в часі з 1930-х років не складе труднощів визначити режим Путіна як фашистський. Символ Z, мітинги, пропаганда, війна як очищуючий акт насильства та котловани смерті навколо українських міст – це все дуже зрозуміло. Війна проти України – це не лише повернення до традиційного фашистського поля битви, а й повернення до традиційної фашистської мови та практики. Інші люди там для колонізації. Росія невинна через своє давнє минуле. Існування України – це міжнародна змова, а війна - лише вимушена відповідь на змову.

Оскільки пан Путін говорить про фашистів як про ворога, нам може бути важко зрозуміти, що саме він насправді є фашистом. Але у війні Росії з Україною «нацист» просто означає «ворог-недолюдина» — хтось, кого росіянам дозволено вбити. Мова ворожнечі, спрямована проти українців, полегшує їх вбивство, як ми бачимо в Бучі, Маріуполі та в усіх частинах України, що були під російською окупацією. Братські могили – це не якийсь нещасний випадок війни, а очікуваний наслідок фашистської війни на руйнування.

Фашисти, які називають інших людей «фашистами», — це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ нерозумності. Це остання крапля, якою мова ворожнечі перевертає реальність, а пропаганда стає прямою вимогою дії. Це апогей перемоги волі над думкою. Називати інших фашистами, сам будучи фашистом, є основною путіністською практикою. Джейсон Стенлі, американський філософ, називає це "підривною пропагандою". Я назвав це "шизофашизмом". В українців найелегантніше формулювання. Вони називають це "Рашизмом".

Сьогодні ми розуміємо про фашизм більше, ніж у 1930-х роках. Тепер ми знаємо, куди це привело. Ми повинні визнати реальність цього фашизму, бо тоді ми знаємо, з чим маємо справу. Але розпізнати це не означає скасувати. Фашизм — це не дискусійна позиція, а культ волі, що випливає з вигадки. Йдеться про містику людини, яка "зцілює" світ насильством, і це "зцілення" буде підтримуватися пропагандою до кінця. Цей процес можна скасувати лише демонстрацією слабкості лідера. Фашистського лідера потрібно перемогти, а це означає, що ті, хто виступає проти фашизму, повинні зробити все необхідне, щоб перемогти його. Тільки тоді міфи руйнуються.

Як і в 1930-х роках, демократія по всьому світу відступає, і фашисти почали війну зі своїми сусідами. Якщо Росія переможе в Україні, це буде не просто знищення демократії силою, хоча це само по собі погано. Це буде деморалізація для демократій у всьому світі. Ще до війни друзі Росії — Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон — були ворогами демократії. Перемоги фашистів на полі битви підтвердять, що сила має право, що причина в тих, хто програв, що демократії повинні зазнати невдачі.

Якби Україна не чинила опір, ця весна стала б темною для демократій усього світу. Якщо Україна не переможе, наш світ очікує десятиліття темряви.