Хто такі військовополонені і як з ними мають поводитися

Російські окупанти змушують українських полонених збирати тіла товаришів по службі на полі бою, їх катують, хочуть примусити здавати кров для російських військових. І це – тільки кілька фактів про ставлення до військовополонених, на які публічно звертала увагу омбудсмен.

Окрім того, щоб збільшити обмінний фонд, в росію з України масово вивозять цивільне населення, над яким теж знущаються. Наприклад, як зазначала постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева, у сімферопольському СІЗО відвели окремий блок під ув’язнення військовополонених й цивільних заручників, яких примусово вивезли з материкової частини України в тимчасово окупований Крим. Вона розповіла, що людей постійно б’ють палицями, до них застосовують електрошокери і катують.

Звичайно, росіянам про це з їхніх зомбоящиків не розповідають. Як і не кажуть, що ми не воюємо з мирним населенням. Там активно поширюють фейки про те, що у полоні російських військових чекає вкрай погане ставлення, що їх катуватимуть. Натомість їх утримують в умовах, які передбачено міжнародним правом.

То які ж правила поводження із тими, хто здався або потрапив у полон? І чому їх важливо дотримуватися?

Щоб відповісти на ці питання, давайте для початку з’ясуємо, хто такі військовополонені й кого із заручників не відносять до їх числа.

Які права мають військовополонені

Правовий статус військовополоненого визначено Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. В українському ж законодавстві визначення поняття військовополонених надано в Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністерства оборони 2017 року.

Конвенція й інструкція дають таке визначення поняття: військовополонені – це особи, які потрапили в полон до противника й належать до однієї з таких категорій:

1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
2. Членів інших ополчень і добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам:

• ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
• вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;
• вони носять зброю відкрито;
• вони здійснюють свої операції згідно із законами й звичаями війни.

1. Членів особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує.

1. Осіб, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільних осіб з екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, постачальників, особового складу робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні видають їм посвідчення особи.

1. Членів екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітанів, лоцманів та юнг, а також екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права.

1. Жителів неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.

Важливо знати! Зазначені особи вважаються військовополоненими з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника, до їхнього остаточного звільнення та репатріації. А якщо з'являється сумнів, чи належать особи, які брали участь у воєнних діях і потрапили до рук супротивника, до військовополонених, то такі особи користуються захистом Женевської конвенції доти, доки їхній статус не буде визначено компетентним трибуналом.

І за законами моралі, й за міжнародним правом із військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Звичайно, чекати гуманізму від орків, які знищують навколо себе все живе, не варто. Й усі ми чули перехоплення телефонних розмов, опубліковані Службою безпеки України, де ці нелюди розповідають дружинам і матерям про те, яку насолоду отримують від катувань тих, хто потрапив до них у полон. Фактично вони зізнаються у воєнних злочинах, які вчиняють й за які доведеться відповідати. Причому не лише в українських судах. Адже нещодавно в Міжнародному кримінальному суді заявили, що спрямовують в Україну групу із 42 слідчих, судово-медичних експертів і допоміжного персоналу для розслідування злочинів російських окупантів. Ця делегація стала найбільшою в історії МКС.

Також усім "любителям" робити "розочки" з живих людей варто пам’ятати, що будь-який незаконний акт чи бездіяльність із боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров'ю військовополоненого, котрий перебуває під її охороною, заборонено, і їх розглядатимуть як серйозне порушення Женевської конвенції.

Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовано потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого і не здійснюються в його інтересах. Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ і цікавості публіки.

Забороняється й застосування до військовополонених репресій.

У яких умовах повинні утримувати військовополонених

Женевська конвенція чітко вказує на те, що військовополонених після захоплення їх у полон мають евакуювати якомога швидше у табори, розміщені в зоні, що розташована на достатній відстані від зони бойових дій, для того, щоб вони перебували в безпеці.

У небезпечній зоні можна тимчасово залишати лише тих військовополонених, хто в разі евакуації наражався б на більшу небезпеку через поранення або хворобу. Військовополонених не можна без потреби наражати на небезпеку під час очікування евакуації із зони бойових дій.

Якщо військовополонені під час евакуації повинні проходити через тимчасові табори, то їхнє перебування в таких таборах повинно бути якомога коротшим.

Інтерновані військовополонені можуть перебувати лише в приміщеннях, які розташовано на суходолі й дають повну гарантію гігієни й умов, сприятливих для здоров'я.

За винятком особливих випадків, виправданих інтересами самих військовополонених, їх не можна розміщувати у в'язницях, зокрема тих, де перебувають звичайні ув'язнені. Тобто всі ці колонії і СІЗО, про які вони розповідають у новинах, це теж порушення.

Держава, що тримає в полоні:

• забезпечує військовополонених, яких евакуюють, продуктами й питною водою в достатній кількості, а також необхідним одягом і надає їм необхідну медичну допомогу;
• вживає всіх необхідних заходів для гарантування їхньої безпеки під час евакуації та якнайшвидше складає список евакуйованих військовополонених;
• повинна групувати військовополонених у таборах або тимчасових таборах з урахуванням їхньої національності, мови й звичаїв, за умови, що таких військовополонених не будуть відокремлювати від військовополонених тих збройних сил, в яких вони служили на момент їхнього взяття в полон, за винятком відокремлення за їхньою згодою. Причому жінки мають жити окремо від чоловіків, за винятком випадків, коли вони становлять одну сім'ю. Нагляд за жінками можуть здійснювати лише жінки;
• не може відправляти полонених у такі райони, в яких їм загрожував би вогонь із зони боїв, а також не можна використовувати полонених для захисту будь-яких пунктів чи районів від військових операцій;
• повинна забезпечити полоненим укриття від повітряних бомбардувань та інших небезпек війни такою самою мірою, в якій їх має місцеве цивільне населення. За винятком тих осіб, які беруть участь у захисті своїх приміщень від зазначених небезпек, після оголошення тривоги вони можуть якомога швидше переходити в укриття. До них також можуть застосовуватися будь-які інші заходи захисту населення;
• повідомити державі, чиї військові перебувають у полоні, через посередника всю корисну інформацію про географічне розміщення таборів для військовополонених;
• забезпечити належні умови гігієни й медицини;
• створити можливість полоненим придбати необхідні речі у спеціально створених на території табору магазинах.

Хоч ми й до останнього не вірили в повномасштабний наступ рф, коли це сталося, питання щодо утримання військовополонених було вирішено. А всі пов’язані з цим нюанси – врегульовано постановою Кабміну, з урахуванням положень Женевської конвенції. Про що, власне, й казав міністр юстиції, звертаючись у відеозверненні до російських військових, щоб вони не боялися здаватися в полон.

За нашим законодавством, табір для тримання військовополонених – це установа, що утворюється Мін’юстом для розміщення й тримання військовополонених під час дії на території України воєнного стану, який охоплює воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зі слів генпрокурора Ірини Венедиктової, відповідні табори запрацювали в Україні вже з березня цього року.

Батьки російських військових, які читатимуть цей текст, поясніть вашим дітям, що здатися в полон – це найкраще, що вони можуть зробити, аби вберегти своє життя і здоров’я. І продовжуючи розвінчання фейків, скажу, що розміщення таборів заборонено поблизу підприємств атомної енергетики, об’єктів підвищеної небезпеки, а також воєнних об’єктів. Не допускається й використання таборів і військовополонених для захисту воєнних об’єктів або будь-яких пунктів чи районів під час ведення військових операцій.

І коли Денис Малюська казав про нормальні умови утримання, він мав на увазі те, що їх теж прописано. У таборах виокремлено дві ізольовані зони: житлову – для розміщення військовополонених й виробничу – для виконання ними роботи. А також ізольовано структурні дільниці: для карантину й діагностики, проведення індивідуальної роботи та адаптації, посиленого контролю і відправки.

Чому нам варто дотримуватися вимог Женевської конвенції, якщо росія цього не робить? Я не лише про людяність і гуманізм, а й про юриспруденцію. Тому що ми не можемо допустити перекладання частини відповідальності рф на Україну через недотримання вимог міжнародного права. Бо міжнародні суди фіксують факти порушення прав усіма учасниками збройного конфлікту. Ми маємо не просто вистояти і перемогти. Ми повинні довести цивілізованому світові, який нас підтримує, що ми поважаємо закон і нам можна довіряти.

І ми маємо зробити так, щоб усі наші люди – військовослужбовці й цивільні, які зараз опинилися в полоні, повернулися. Хай скільки часу це не займе. Ми своїх не лишаємо.