Як матерям повернути дітей з полону?

За п’ять днів, які ми провели разом з дружинами і матерями захисників Маріуполя у Стамбулі, ми багато говорили про те, як можна зберегти життя не лише їхнім близьким, але й усім іншим українцям, які опинилися в полоні. Бо на відміну від України, рф не дотримується Женевської конвенції, якою перебачено умови утримання таких людей. Тоді й виникла ідея про створення правозахисного жіночого руху, який би опікувався цими питаннями і до якого б могли приєднатися жінки з усього світу. 

Чи буде такий рух дієвим? Переконана, що так. Бо бачила, наскільки ці жінки мотивовані і чого можуть досягнути. Розповідаючи про конкретних людей, про те, в яких умовах вони боронили Маріуполь, заради яких цінностей і принципів вони це робили, матері і дружини наших військовослужбовців знайшли підтримку у найвпливовіших політиків Туреччини, отримали благословення Патріарха Варфоломея. 

На усіх цих зустрічах ми говорили передовсім про права людини. Розумію, що росія неодноразово продемонструвала, що далека від того, щоб дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, але ми маємо на цьому наполягати. А також про те, що відчувають зараз ці жінки, про що моляться їхні діти. 

Після декількох публікацій на «Фейсбуці» мені почали писати жінки, чоловіки яких теж знаходяться в полоні або загинули. Зокрема й про те, що хочуть забрати тіла з «Азовсталі» і поховати. Я не знаю, як їм допомогти, можу лише підняти цю тему публічно.

А от якщо б був такий правозахисний рух, таким жінкам було б куди звернутися, вони б допомагали одна одній, підтримували. 

Можливо, їм би вдалося налагодити діалог і з матерями російських солдатів, адже серед них є не лише ті, хто мотивує своїх дітей до вбивства українців. Це не про гарних чи поганих росіян, це про спробу зберегти якомога більше життів, про неможливість примиритися з невідомістю щодо зниклих близьких, адже росіяни не хочуть забирати тіла загиблих, брешуть про тих, хто добровільно здався. 

Жінки здатні творити історію і навіть протистояти диктаторам. Приклад тому — створення унікального громадського руху «Жінки площі Майя», що сприяв краху аргентинської диктатури. Нагадаю, що 30 квітня 1977 року 13 жінок вперше вийшли на майдан Майя в Буенос-Айресі, щоб перед президентським палацом висловити протест проти викрадення їхніх дітей. Вони назвали себе «Матері площі Майя». Досить швидко такі марші стали щотижневими, а жінки у білих хустках та з портретами викрадених дітей — символом протесту.

Їм допомагала підтримка правозахисних організацій усередині країни та за кордоном, де вони стали набувати дедалі більшої популярності. Нині «Матері площі Майя» — одна з найвпливовіших у світі правозахисних організацій.

Жінка, яка любить, не має страху. Вона боротиметься за життя своїх і чужих дітей, незважаючи на те, наскільки потужні сили якій протидіють.