Коли мене запитують "коли закінчиться війна"...

Коли мене запитують "коли закінчиться війна", я мимоволі ніяковію, і сатанію одночасно. Таке враження, що цим питанням мене штовхають в спину. І не тільки мене. Всіх, хто там. Давайте, мовляв, шевеліться. Скоріше, мовляв. Ми чекаємо. Всі чекають.

А ви не чекайте, хочеться відповісти. Звикайте до нових реалій. Війна не закінчиться ніколи. Тобто, її гаряча фаза мабуть колись закінчиться, але перманентно вона буде тривати доти, поки московія не розпадеться на кавалки. Це станеться не скоро. І чим скоріше всі це усвідомлять, тим гармонічнішим і емпатійним буде життя в різних областях нашоі краіни. Те, що війна перемістилась на Схід і Південь, не повинно дозволяти іншим районам жити так, ніби її нема взагалі. Це дратує. Дратує тих, хто єбашить як проклятий, допомогаючи фронту. Дратує тих, хто в піздорєзє. Хто в окопах. Хто під дощем фосфорних бомб.

Це власне і створює небезпечний ефект розколу суспільства. Політики - то пів біди. На них особливо ніхто уваги не звертає. До їхніх вибриків всі звикли, і хуй клали. А от ми з вами повинні триматись купи. Разом, і до кінця. Потім будуть шашлики і пітарди. Потім дні народження і селфі. А зараз вчимося грати в довгу. Окупанти це вміють. Вчимося і ми. Без різких рухів. Без корвалольних новинарних судоргів. Наче так і треба.

Тоді і буде перемога.