БЕЗ ПАНІКИ: ЧИ Є ЗМІНИ НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ?

Продовжуємо розбиратись із ситуацією на фронтах нашої війни за незалежність. Подивимось, що ж там на західному напрямку.

Останніми днями мережею по черзі гуляють хвилі зради та перемоги стосовно санкцій та зброї. Діапазон хвиль – від "Захід нас зрадив і працює на рашку!" до "Захід дає нам суперзброю і рашці гаплик!".

Щоб розібратись із усім цим, в першу чергу слід правильно розуміти чим є і чим не є в цьому контексті отой самий "Захід". Так от, мої котики і зайчики, у всій цій історії Захід – не суб’єкт, а рівно такий само ТВД, тобто театр військових дій, або ж якщо хочете такий само фронт, як Донбас або Харківщина.

Не існує єдиного колективного Заходу в тому сенсі, як його зображує російська пропаганда, і в якому завдяки ще радянським стереотипам його підсвідомо уявляє більшість із нас.

Нам, українцям, було б добре, якби він існував, бо тоді певно він вже б творив із рашкою все те, про що ми мріємо, і в чому орки цей неіснуючий Захід звинувачують.

Но ніт – в реальному житті "колективний Захід" складається із десятків дуже різних країн, всередині кожної з яких діють десятки дуже різних політичних та економічних груп впливу, державних діячів, лідерів думок тощо. Коли погляди абсолютної більшості з них повністю та майже повністю співпадають, ззовні може здатись що ми маємо справу із єдиним Заходом як суб’єктом. Як тільки ж з якогось питання нема стовідсоткового консенсусу – починаються "гойдалки", тобто тривалий процес внутрішньої боротьби за те, яка з точок зору переважить.

Захід в контексті нашої війни є абсолютно повноцінним полем бою, де так само як на Донбасі орки воюють проти нас. Там не стріляють гармати, але ведуть війну дипломати, бізнесові групи, лобісти, спецслужби, медійники. І поразки та перемоги на західному фронті мають дуже прямий вплив на перебіг подій на наших східних фронтах.

Тож цілком очікувано рашка одночасно із контрнаступом на Донбасі перейшла до контрнаступу на західному напрямку. Це саме контрнаступ, добре організований та продуманий, і тому не зовсім безуспішний.

Так само як орки були шоковані нашим опором та в стані шоку програли під Києвом, але потім перегрупували сили і наразі тиснуть нас на Сході, вони вчинили і на Західному ТВД. Там також був момент коли рашка присіла на дупу від шоку – адже Захід в перші тижні війни виявився все ж набагато більш єдиним та суб’єктним, аніж у кремлі уявляли, і таки запровадив санкції, які московити до того вважали неможливими, – але шок там також пройшов. І так само як на гарячому фронті, на західному відбулися перегрупування сил та зміна тактики.

Наразі в бій кинуто всі ресурси кремля у країнах Заходу – всім ласим на гроші пропонують в рази більше, ніж їхні послуги коштували до війни, всім хто раніше брав гроші "делікатно" нагадують про борги, всім на кого у ФСБ та ГРУ лежать течки із компроматом мозолястою рукою притискають причинні місця, і від всіх вимагають результату.

Змінено головну ідеологічну установку, з якою агенти РФ атакують у публічному просторі. Кремль змирився з тим, що жодні виправдання дій РФ після Бучі не сприймаються від слова "зовсім". Натомість запущено слоган "не заганяйте щура у куток, бо тоді йому нічого втрачати!". Орки готові визнати себе щуром, аби лише цього щура побоювались, та замість притруїти крисомором таки випустили із кутка гуляти далі по хаті.

Делікатне формулювання звучить як "дайте пу зберегти обличчя", неделікатні формулювання геть нечемні до росіян – але суть одна й та сама: рашку нібито небезпечно дотискати до кінця, її військова поразка в Україні призведе до непередбачуваних дій кремля, включно з можливим розв’язанням світової ядерної війни. Нікому не потрібна світова ядерна війна, тож давайте уникнемо її в найпростіший спосіб – не дамо Україні розгромити рашку, а примусимо до так званого "компромісу" на російських умовах.

Також рашка використала один із улюблених "аргументів" сталінського режиму – загрозу голодомору, притому у світовому масштабі. Нахабна "торгівля" кремля із вимогою зняти санкції, а інакше світовий ринок не отримає мільйони тон українського збіжжя, не знаходить позитивного відгуку, але пошепки кремль доносить інший меседж: "не знімаєте поки що санкції – ну то хоча б не давайте українцям зброю, і тоді ми можемо домовлятись про хліб".

Всі ці меседжі, облудність яких очевидна для нас (на щастя далеко не лише для нас), все ж знаходять чималу вдячну аудиторію. До свідомих агентів кремля додається величезний пул корисних ідіотів, більш потужний у Західній Європі, але і у Штатах далеко не мізерний.

Захід, який був єдиним у своєму прагненні "зупинити рашку" та "змусити рашку заплатити високу ціну", виявився поки що не настільки єдиним щодо бачення нашої перемоги.

Фактично зараз ми бачимо на Заході два табори – табір, який вимагає остаточної перемоги над РФ, зразково-показового покарання порушника світового порядку, та табір "стримувальників", які тепер, у новій реальності, створеній нашим успішним опором, намагаються реанімувати концепцію "стримування РФ" та "компромісного розв’язання конфлікту із збереженням обличчя РФ" (читаємо – капітуляції України на умовах закріплення окупації там, де РФ наразі зберігає військовий контроль наших територій).

Рашці вдалось досягнути першого серйозного успіху у контрнаступі на західному напрямку – сформувати впливовий пул осіб, включно із медійними персонами та далеко не останніми політиками, які "із найкращих міркувань" публічно закликають не дати Україні перемогти.

Враховуючи, що повний розгром рашки можливий лише за умови технологічної переваги ЗСУ, тобто за умови постачання нам зброї яка є ефективнішою за свинособачу, при тому у значних кількостях, подальший перебіг подій на всіх інших фронтах зараз дуже значною мірою визначається саме подіями на західному фронті.

Тому до перших успіхів російського контрнаступу, яскравим виявом яких стали "мирна ініціатива" італійського прем’єра Драгі та редакційна стаття у "Нью Йорк Таймс", де західних лідерів прямо закликали примусити нас капітулювати, слід поставитись дуже серйозно та жодним чином не легковажити проблемою в надії що "Джонсон все розрулить". Проблема не менш реальна, аніж наступ орків на Донбасі, і можливо навіть більш загрозлива.

Проблема, але не катастрофа. Катастрофою стало б прийняття "стримувальної" позиції всім Заходом, а на це поки зовсім не схоже. Навпаки, після нахабної атаки агентів кремля активізувались і всі здорові сили у США та Європі, і ми далеко не самотні у своїй боротьбі за правильне рішення щодо долі загнаного у куток агресивного щура. Є всі підстави вважати, що умовна "позиція Джонсона – Остіна" повністю переможе умовну "позицію Драгі – НьюЙоркТаймсу". Переможе спершу у Штатах (в тому числі у Білому домі, хазяїн якого здається був трохи хитнувся в бік "поміркованих стримувальників", але ніби вже повернувся туди, куди його весь час направляють американські вояки), потім і у Європі.

І от до цієї перемоги здорового глузду над кремлівською облудою вже цілком можемо долучитися ми, мої котики та зайчики, навіть у глибокому тилу.

Одним із наших спільних здобутків у цій війні є те, що Україна чи не вперше за всю історію своєї визвольної боротьби є визнаним суб’єктом світової політики, а не лише об’єктом чужих інтересів. Так, ми не єдиний суб’єкт, і в чомусь не найсильніший, але все ж такий, з чиєю позицією чим далі тим більше рахуються в першу чергу друзі, а потім і вороги.

Принцип "нічого про Україну без України" ще три місяці тому був нашим проханням, в якому нам регулярно більш чи менш ввічливо відмовляли. Але після битви за Київ цей принцип ніхто крім кремля вже навіть подумки не ставить під сумнів. З нами радяться, нас чують, нам можуть радити, але все ж намагаються не диктувати.

Тож наскільки сильно нас зараз почнуть "нагинати" на компроміс із РФ значною мірою залежатиме від того, наскільки ми самі тут будемо єдині у своєму неприйнятті капітуляції, і наскільки голосно та чітко зможемо донести ці меседжі.

В цьому сенсі дуже порадувала реакція Банкової на "мирні ініціативи" агентів кремля. Поки що вона не просто гарна – вона бездоганна, і здається цілком щира.

І тут також слід пам’ятати, що в цьому випадку наша влада є саме речником суспільних настроїв, якими вони є.

Зрештою той самий російський план нашої капітуляції та "фінляндизації" України, який нам наразі намагаються продати у обгортці "плану Драгі", ще два місяці тому фігурував у Стамбулі з подачі української делегації.

Тоді кремль був не готовий прийняти навіть таку угоду, вимагав капітуляції повної та безумовної. Наразі ж внаслідок нашої боротьби цей неприйнятний тоді для рашки план став видаватись кремлю рятівною соломинкою під загрозою повної поразки.

Пригадуєте, як ми з вами разом тоді рішуче виступили проти подібного "компромісу"? Всяка критика "плану Арахамії" тоді сприймалась Банковою ледь не з образою. Але ми вистояли, свинособаки допомогли нам в цьому своїми надмірним нахабством та ненажерністю – і от наразі вже Банкова реагує на той самий план саме так, як на нього реагуємо ми, і ми можемо цілком щиро пишатись діями нашої влади у цій непростій ситуації.

Тож саме від нас залежить, наскільки стійким буде опір нашої влади – він спирається саме на громадську думку. Доки ми будемо єдині у своєму несприйнятті капітулянтського "компромісу" – доти можемо бути спокійними і за офіційну позицію України.

Більше того, саме наша публічна позиція буде вагомим аргументом на переговорах для українських делегацій всіх рівнів: західні суспільства є демократіями, і дуже добре розуміють, до якої міри керманичі держави можуть бути незалежними від громадської думки, а де нема сенсу навіть пробувати переконати лідерів країни – треба говорити лише з усім народом, який має непохитну позицію. Як би не тиснули на нашу владу агенти кремля на Заході, слід забезпечити їй можливість завжди послатись на нас як на ту силу, яка не дозволяє ніякого компромісу із окупантами та військовими злочинцями, а наполягає на війні до Перемоги.

Ну і зрештою на самому Заході мають почути наші голоси. Серед читачів цього тексту багато хто зараз надовго чи тимчасово за кордоном. Слід кожному з нас на всіх можливих майданчиках, від Інтернету до вулиць та площ західних міст, доносити наші меседжі щодо реальних наслідків того, що продають як "компроміс" та "збереження обличчя пу", і що насправді є перемогою Зла та заохоченням і пуйла, і всіх інших диктаторів скільки завгодно повторювати агресії всюди, де вони вважатимуть себе достатньо сильними.

Це слід із наполегливістю дятла та із терпінням вихователя у дитсадку насаджувати у свідомість всіх тих на Заході, з ким кожного з нас зводить доля. Бо саме громадська думка є визначальною у ухваленні остаточних рішень в країнах вільного світу.

Наостанок із західного фронту знову кинемо погляд на східний. Може скластися враження, що тільки події на Заході впливають на наші можливості на Сході. Цей вплив очевидний, і наразі російський контрнаступ досягнув принаймні одного тактичного успіху – суттєво загальмував постачання нам низки видів зброї.

Поки нема остаточного рішення сприяти саме нашій повній та беззастережній перемозі, нам "соромляться" давати ту зброю, якою можна діставати ворожі аеродроми, збивати стратегічні бомбардувальники, тим більше навіть мови поки не ведуть про надання літаків.

Фактично поставки зброї нам поки набагато більше відповідають концепції "не дати рашці перемогти Україну", аніж "допомогти Україні вщент розгромити рашку".

Взагалі аналіз того, що саме нам постачається, в чому поки відмовляють, і як це впливає на наші можливості громити орків – явно тема для окремого допису, тим більше що бачу у медіа купу легенд і міфів щодо цього, дуже далеких і від військових, і від політичних реалій. Спробую днями написати, бо в цей лонгридище вже точно не варто ліпити додаткових "сюжетних ліній"

Так от, якщо шанси контрнаступу кремля досягти стратегічного успіху – змусити Захід дотиснути капітуляцію України – я оцінюю вкрай скептично, десь як шанси їхньої армії взяти Київ (хоча знову ж таки, як і у випадку з Києвом – потрібна наша активна протидія на всіх рівнях, само воно не "розсмокчиться"), – то от тактичні успіхи через зриви постачання зброї орки вже мають.

Ці успіхи можна сказати дворівневі: по ряду вкрай важливих для нас видів озброєння рашка змогла поки що в цілому поставити питання "на паузу", тобто відтермінувати навіть принципове вирішення питання "давати чи не давати?". Кремлю вдалося зробити військово-технічне питання про номенклатуру озброєнь питанням військово-політичним, перевести його у площину питання "до якої міри можна заганяти щура?".

Щодо інших озброєнь, які ну ніяк не надаються до "політизації питання", рашка руками своїх агентів впливу просто гальмує вже анонсовані постачання, зриває терміни поставок, і максимально використовує виграний в такий спосіб час як для політичного тиску на Україну з метою примусити до "компромісу", так само і для розвитку наступу на Донбасі.

Що ми можемо цьому протиставити?

Дуже багато що вирішиться на нашому гарячому фронті. Він не лише залежить від подій на фронті західному, але і сам значною мірою впливає на нього.

Важливою складовою кремлівського наступу є поширення меседжу про "фантастичність" та "нереальність" сценарію повного розгрому РФ. Цей меседж з надутими щоками повторюють ті самі військові експерти, які три місяці тому так само серйозно переконували що Київ протримається 3 дні, а вся Україна 2 тижні.

Саме поразка росіян під Києвом повністю змінила політичний "розклад" на Заході, і зокрема розблокувала постачання нам тих видів зброї, про які до того навіть розмов не вели.

Тож чим довше наші захисники витримують та стримують російський наступ на Донбасі, і чим частіше з-під Харкова та Херсона приходитимуть новини про наші контрудари – тим простіше буде нашим дипломатам та твердо налаштованим англо-американським союзникам переламувати орківський інформнаступ на західному фронті.

Ну а ми з вами, мої котики та зайчики – тилове забезпечення наших оборонців – в першу чергу маємо кожний на своєму рівні розгортати кампанію тиску на громадську думку у країнах Заходу. На відміну від наївної та вибачте недорослої кампанії "закрийте нам небо!" кампанія "дайте нам Зброю Перемоги!" має набагато більше шансів на успіх, та має стати однією із противаг кремлівському інформаційному наступу.

Тож як і щодо Сходу – без паніки та розпачу. На Заході також йде війна, в ній також удари наносимо не тільки ми, але і наші вороги. Тримаємо удари, та б’ємо у відповідь, кожний як може на своєму рівні. І рано чи пізно переможемо, хоч і не так швидко як кожному з нас би мріялось – натомість невідворотно.

Слава Україні.