УКРАЇНА – НЕ рОСІЯ

Останнім часом російських ЗМІ почали активно розповсюджувати пропагандистські тези щодо начебто намагання Президента України Володимира Зеленського скористатися військовим станом для узурпації влади і встановлення в країні авторитарного режиму.

Зокрема, така собі Віолета Ханєнєва на російському пропагандистському ресурсі «Газета.ru» опублікувала матеріал, в якому, з посиланням на німецьке видання Die Zeit, заявляє про стурбованість німецьких політиків можливістю того, що Володимир Зеленський може скористатись ситуацією війни для розширення власних повноважень або навіть перетворитися на президента-автократа. При цьому зазначається, що конституція країни і без того гарантує українському президенту надзвичайно широкі повноваження, а також вчергове наголошується на улюбленій темі рупорів Кремля – неподоланій корупції та впливі на українську владу олігархів.

В додаток до цього в статті наводяться слова відомого «експерта» з українського питання - так званого «президента Білорусі» Олександра Лукашенка.  Диктатор заявив, що між Президентом України і українськими військовими зростає напруження і починається серйозний конфлікт. За його словами, Збройні сили України у війні з росією понесли величезні втрати і не здатні більше протистояти агресору, а територіальна оборона не в змозі замінити професійну армію. На думку Лукашенка, розбіжності між українською владою та армією почались після заяв про надання громадянам Польщі особливого статусу в Україні, що, начебто, викликало негативну реакцію серед військовослужбовців.

Очевидно, що подібні публікації не відображають реальний стан справ, а радше свідчать про намагання Москви хоч якимось чином змінити ситуацію на свою користь. Подібними діями Кремль намагається з одного боку внести розбрат в українську владу та українське суспільство, а з іншого – є спробою вплинути на владу і громадську думку європейських країн, насамперед Німеччини, з метою змінити їх консолідоване рішення щодо всебічної підтримки та надання допомоги Україні в її протистоянні з російською федерацією.

Однак, пропагандисти вчергове роблять одну й ту ж помилку: вони не розуміють, що Україна – не росія.

 Характер, менталітет, традиції та звичаї українців корінним чином відрізняються від північних сусідів. В спокійні та мирні часи українці не визнають авторитетів, кожен має власну думку та бачення вірного шляху. Як казали про наших предків: «де два українці – там три гетьмани». Але в часи війни, у разі загрози існування самої нації – українці історично гуртувалися навколо лідерів, виявляли неймовірну здатність до самоорганізації та одностайної єдності. Ці ж якості проявилися в ході теперішньої війни.

На її початку навіть найближчі союзники не вірили у спроможність Збройних Сил України хоч якось протистояти армії загарбників. За найоптимістичнішими прогнозами експертів росія мала захопити всю територію нашої держави за кілька тижнів. Однак, вже понад сто днів народ України успішно протистоїть агресору. Необхідність супротиву росії призупинила класичні чвари у вітчизняному політикумі та громадянському суспільстві, згуртувала владу і народ, дозволила зупинити навалу московитської орди та почати звільнення захоплених територій. Україна несе втрати – на фронтах і в тилу гинуть найкращі її сини й доньки, агресор руйнує інфраструктуру країни і її економічний потенціал, мільйони людей втрачають домівки і вимушено стають біженцями. Але рішучість влади і суспільства в питаннях відсічі агресора лише кріпне: ми віримо у перемогу і досягнемо її.

 Ще однією особливістю українців є історична традиція демократії. У цьому контексті можна згадати, як в часи Київської Русі мешканці міст через віче мали змогу вигнати князя, який їх не задовольняв, та призвати на княжіння іншого. Такий же порядок був і на Запорізькій Січі, де козаки шляхом голосування обирали собі гетьмана, та мали змогу його замінити у будь-який час, окрім військового походу.

Аналогічною залишається ситуація й зараз: після відновлення незалежності держави український народ на відкритих виборах обирає владу та має змогу впливати на її рішення. А досвід «Революції гідності» демонструє, що спроби узурпувати владу в Україні не мають перспектив, оскільки ми, на відміну від росіян, не схильні терпіти несправедливість, і готові відстоювати права і свободи навіть ціною власного життя.

Щодо корупції – дійсно, проблема не подолана, але Україна за допомогою міжнародних партнерів , особливо після набуття статусу кандидата в члени ЄС буде змушена просуватись у напрямку подолання вказаної «хвороби». 

З іншого боку, «успіхи» російської армії в Україні викликали ґвалт навіть у найзатятіших російських патріотів, які почали пояснювати військові провали розкраданням коштів, виділених на модернізацію їх збройних сил. Навіть був введений в обіг відповідний термін – «паперова армія», тобто армія, яка існує виключно на папері.

Таким чином очевидно, що російські медіа, згадуючи корупцію в Україні, просто «віддзеркалюють» проблеми власної країни, де корумпованість чиновників стала звичною нормою, набула неймовірних масштабів та навіть отримала окремий термін в російській верхівці: «статусная рента». Як говориться у відомій російській приказці: «На воре шапка горит!».

Що ж до заяв Лукашенка, то варто зазначити, що таким чином Кремль через білоруську маріонетку намагається внести розбрат між Україною та Польщею, маніпулюючи болючими питаннями спільної історії. Однак, і в цьому росіянам не варто чекати успіху. Наші країни, на відміну від РФ, є справді демократичними, відданими європейським цивілізаційним цінностям та політиці щирого добросусідства.

Влада обох країн розуміє, що складними історичними питаннями мають займатися історики, а народи мають дивитись і йти у майбутнє. Польща на ділі доводить, що є дружньою країною, яка протягом останніх років виступала провідником інтересів України у Європі, а після початку російської агресії перша підставила народу України братнє плече: зайняла непримиренну по відношенню до агресора позицію, прийняла найбільшу кількість біженців, підтримує військові потуги нашої держави. Тому український народ вдячний польському народові, а керівництво двох країн робить і буде робити кроки до подальшого зближення на спільному європейському шляху.