Як переслідуватимуть російських воєнних злочинців у світі

Ще навесні президент України Володимир Зеленський у відеозверненні закликав світову спільноту визнати росію державою-терористом. Й окремі країни вже до нього дослухалися. Сейм Литви ухвалив резолюцію, в якій росія визнається терористичною державою, а у США можуть розглянути резолюцію про визнання росії спонсором тероризму вже цього тижня. Окрім того, Міжнародна група з протидії відмиванню брудних грошей та фінансуванню тероризму - FATF, обмежила роль і вплив Російської Федерації у цьому міжнародному органі, та готується включити РФ до санкційного списку.

Безперечно, це матиме наслідки і для самого Путіна, і для його посіпак. Та, можливо, й українській правоохоронній системі варто змінити підходи до розслідування всіх тих звірств, які вчиняють росіяни в Україні, і подивитися на них не лише як на тих, хто порушує закони і звичаї війни, а саме як на терористів?

Бо на сьогодні маємо досить двояку ситуацію. З одного боку, Україна і її правоохоронні органи (а це фактично всі, навіть ті, яким такі злочини непідслідні, на чолі з Офісом генпрокурора) вживають безпрецедентних заходів для встановлення фактів вчинення злочинів військовослужбовцями рф на нашій території. Як наслідок ми маємо ситуацію, коли завдяки нелюдським зусиллям правоохоронців і громадян встановлено конкретних осіб, яким інкримінуються вчинення таких злочинів.

З іншого – після заочного повідомлення про підозру на цьому процес кримінально-правового переслідування зупиняється, якщо таку особу не затримано і її треба подавати в міжнародний розшук. Чому? Тому що Інтерпол фактично відмовляє розміщувати дані про цих злочинців нібито через можливе політичне переслідування. І от ми маємо ситуацію, коли практично весь світ знає особу, винну у вчиненні злочину на території України, а єдиний дієвий на сьогодні спосіб затримання за межами держави розшукуваної особи для нас недосяжний.

На цю проблему й раніше правоохоронці звертали увагу. Так, іще рік тому керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя Ігор Поночовний заявляв, що Інтерпол відмовляється оголошувати в розшук фігурантів справ, пов'язаних із окупованим росією Кримом, посилаючись на суперечність у своєму статуті.

Давайте проаналізуємо підстави, з яких Інтерпол відмовляє у здійсненні розслідувань воєнних злочинів з боку військових рф. Основна з них – це стаття 3 Статуту міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол, якою цій організації суворо заборонено здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру. З огляду на це Інтерпол формально має підстави відмовитись здійснювати розслідування воєнних злочинів й оголошувати військових злочинців у розшук. Та водночас статтею 2 цього ж статуту визначено, що цілями діяльності Інтерполу є:

1) забезпечувати й підтримувати найширшу взаємну допомогу між усіма органами кримінальної поліції в межах законодавства різних країн та в дусі Загальної декларації прав людини;

2) створювати і розвивати всі інституції, які можуть ефективно сприяти попередженню і припиненню загальнокримінальних злочинів.

У свою чергу, Загальна декларація прав людини – це один із фундаментальних документів, що гарантує право кожної людини на життя, свободу і особисту недоторканність (ст. 3 декларації), а також проголошує, що ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Таким чином, Інтерпол потенційно може здійснювати розслідування й оголошувати в розшук воєнних злочинців. Правові підстави для цього є, лишилось знайти політичну волю керівництва Інтерполу.

Та є й альтернативні шляхи розв’язанні цієї проблеми. Й тут уже все залежить від політичної волі керівництва наших правоохоронних органів.

Нині всі злочинні дії російських загарбників прокурори кваліфікують за спеціальними статтями Кримінального кодексу, якими передбачено покарання за злочини проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку.

З переліком статей Кримінального кодексу України, за якими кваліфікують дії російський військових, можна ознайомитися на сайті Офісу генерального прокурора. Йдеться про три основні статті.

Перша – стаття 438 КК України "Порушення законів та звичаїв війни".

Диспозиція статті: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів і звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Наразі за цією статтею кваліфікують наступні протиправні дії:

• вбивство цивільних;
• викрадення людей;
• ґвалтування;
• тримання в заручниках;
• відмова надати медичну допомогу;
• примушування до вступу в статевий зв'язок за їжу;
• вивезення зерна;
• артилерійські обстріли населених пунктів (в т.ч. цивільної інфраструктури);
• примусова мобілізація населення, що проживає на тимчасово окупованих територіях;
• примусова депортація.

Друга – це стаття 110 КК України "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України".

Диспозиція статті: умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи поширення матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

І третя – це стаття 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань".

Диспозиція статті: створення не передбачених законами України воєнізованих або збройних формувань або участь у їх діяльності.

Наразі за цією статтею кваліфікують наступні протиправні дії:

• створення підрозділів "народної дружини";
• створення т.з. "військово-цивільних адміністрацій".

Як бачимо, більшу частину злочинів у мирному житті – загальнокримінальної спрямованості, як-от вбивство, зґвалтування, грабіж – кваліфікують за статтею, яка прямо вказує на вчинення злочину воєнного характеру, чим даємо можливість Секретаріату Інтерполу відмовляти в оголошенні таких злочинців у міжнародний розшук.

Але ж Україна не оголошувала війни згідно із Законом "Про оборону України". Більше того, росіяни також не перебувають у стані війни з нашою країною, а продовжують брехати, що нібито проводять "спецоперацію". Тобто, фактично ми маємо ситуацію, коли велика кількість громадян ерефії, незаконно перетинає кордон нашої держави і вчиняє на її території низку злочинів, які можуть кваліфікуватися за різними статтями Кримінального кодексу. Наприклад, класична стаття 115 КК України – умисне вбивство, або ст.ст. 152-154 КК України – зґвалтування й інші злочини проти статевої свободи.

А також стаття 258 КК України – терористичний акт.

Диспозиція цієї статті: терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії було вчинено з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або з метою впливу на ухвалення рішень або вчинення/невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Чим не дії всіх тих зграй варварів, які перебувають зараз на нашій території? А вже у розшуку терористів не зможе відмовити жодна правоохоронна організація світу, що там казати про Інтерпол.

Цікавим є той факт, що такий підхід до кваліфікації дій воєнних злочинців не новий у світовій практиці. Правоохоронці Чехії розслідували, а суди – розглядали й виносили обвинувальні вироки відносно громадян своєї країни й навіть іноземців, які воювали у незаконних військових формуваннях так званих "ЛНР" і "ДНР" з 2014 року проти України. Як правило, чеська прокуратура практично в обвинувальних актах подавала їхні дії як "участь у здійсненні терористичного акту". Не всі суди погоджувалися з таким формулюванням, деколи його змінювали на "участь в організованому злочинному угрупованні", але вироки здебільшого були з досить серйозними термінами позбавлення волі – аж до 20 років.

От і постає питання – як правильно кваліфікувати дії недолюдей. Згідно всіх вимог законодавства відповідно до реальної картини на фронті й політичної обстановки – як воєнні злочини, якими ці дії насправді і є? Чи – з метою реального затримання винних злочинців і створення їм дієвих перешкод у пересуванні світом – проявляти юридичну "творчість" і кваліфікувати їхні дії й за іншими статтям Кримінального кодексу?