Стара німецька казка

Маю покаятися. Сказав публічно на Радіо НВ, що західні партнери закривають нам діру в бюджеті, щоб ми могли воювати. Але помилився, бо обіцяні гроші порахував як надіслані. Помилка неприпустима як для людини, що все життя в бізнесі.

Тож загалом, за інформацією Ярослав Железняк, виглядає так: за 120 днів війни надійшло:

310 млрд ₴ податки, мито, дивіденди держпідприємств

209 млрд ₴ Нацбанк (ОВДП + прибуток)

200 млрд ₴ міжнародні партнери

107 млрд ₴ воєнні ОВДП, придбані банками та громадянами

Отже, поки що українці фінансують війну самостійно, і перша рука в цій справі -- це український бізнес. Привіт обскубувачам гусаків від тих, чиїми працею, відданістю і наснагою тримається країна.

Бажаю вам, щоб ви ніколи не плутали обіцяні гроші з отриманими, як це я щойно поплутав.

P.S. Багатьом не сподобалася моя теза про те, що бізнес грає першу скрипку в наповненні бюджету. Одні мої друзі критикували мене з макроекономічних позицій, інші з позиції державників, треті ще з якихось позицій.

А я вам розповім стару німецьку казку. Король і солдат сперечалися, хто в країні головний. Блазень взявся розв'язати їхню суперечку й спитав солдата: чи ти можеш прожити без короля? Солдат відповів ствердно. А ти, ваше величносте, чи можеш без солдата? Ні, сказав той. Ось і відповідь, вигукнув блазень.

Податки та мита надходять до бюджету не тому, що їх стягують податкова та митниця. А тому, що хтось наймає людей, запускає товарні потоки, створює додану вартість. І навіть коли податки платять кінцеві споживачів в ціні товару чи послуги, це стає можливим внаслідок того, що хтось створив цей товар чи послугу, а споживачі отримали гроші -- або як працівники, за свою роботу в процесі створення доданої вартості, або як бюджетники, бо внаслідок створення доданої вартості податки опинилися в бюджеті, з якого вони отримали зарплату чи пенсію. Економіка починається з підприємця. Країни, які вивчили цю просту тезу, очолюють рейтинг економічної свободи, який аж надто корелює з рейтингом щастя.