Путінська пропаганда Зеленського

24.02.22 = 2 + 4 +2. 2 + 2 = 84 = "1984". Офіс президента замінив табличку з назвою на вході у будівлю на Банковій. Тепер він називається Міністерством правди. Як наслідок, Україна швидко попрямувала до того, щоб стати чи орвеллівською Океанією, чи державою Путіна-2. У відповідності до своєї нової функції він також зайнявся створенням новомови. Оплачена коштами українців пародія на путінську пропаганду тепер називається "Єдиними новинами #UAразом" та "єдиною інформаційною політикою". Чи офіс президента, чи РНБО для побудови цих синонімічних виразів скористались таким самим способом творення ньюспіку, що і путінська пропаганда, яка війну назвала спеціальною воєнною операцією. Узагальнюючи, короткий зміст указу президента, який затвердив рішення РНБО № 152/2022 від 19 березня 2022 р., формулюється так: "Складно писати. Слюсарна робота куди легше. Треба писати "зрозумілою" мовою. От безглуздість. Є дві мови: зрозуміла і незрозуміла. Мабуть, в цьому відображається класовий поділ суспільства". Рішення РНБО цікаве не тільки цим. Чиновники з офісу президента, які прийняли це рішення разом з людьми з РНБО, посягнули на право українців на свободу думки та слова та продовжують будувати в країні тоталітаризм путінського типу.

Спочатку про мову. Країни пострадянського простору мають одну визначальну спільність, про яку мало хто згадує. Вони говорять мовою радянського тоталітаризму, яку комуністичний режим створював протягом 70-ти років свого існування.

Все почалось з радянської Росії. Тоталітарна мова з’явилась там після жовтневого перевороту через те, що до урядуючих інституцій країни прийшли напівграмотні селяни та робітники, які за задумом більшовиків мали побудувати прекрасний новий комуністичний світ. Через відсутність освіти їх словниковий запас був вкрай обмеженим. Для того щоб приховати брак слів, потрібних для участі в політичних справах, вони використовували перші ліпші слова, які їм траплялись. Вони думали, що завдяки цьому зможуть приховати той факт, що не вміють чи ледве вміють читати. Особливо вони полюбляли невідомі їм складні слова та звучні слова іноземного походження. Зустрічаючи нові слова, значення яких не розуміли, вони поєднували їх у позбавленні будь-якого змісту словосполучення. Так починалось створення абсурдної мови радянського тоталітаризму, якою всі країни, що раніше були складовими СРСР, продовжують розмовляти і сьогодні. Цей факт підтверджує згадане рішення РНБО.

В тому, що словосполучення "єдині новини" - безглуздя, створене за принципами тоталітарної мови, легко переконатись. Словники визначають, що слово "єдиний" можна розуміти як 1) один, без інших, 2) який становить собою внутрішню єдність, цілісний неподільний, 3) тісно зближений, згуртований, 4) загальний, узагальнений, 5) спільний для всіх.

1) Якщо розуміти слово "єдиний" у словосполученні "єдині новини" як "один, без інших", то виходить, що це оксиморон. "Новини" – іменник у множині, який не може бути "одним". "Один новини" – це те саме, що і "один столи" (singe, one news). 2) Слово "єдиний" не можна поєднати з "новинами" у другому значенні "цілісний, неподільний", бо новини, зазвичай, про багато різних подій та речей, тому не можуть мати "внутрішню єдність, цілісність, неподільність" (indivisible, undivided news) 3) Вони також не можуть бути "тісно зближеними" та "згуртованими", тому що такими можуть бути тільки люди (consolidated news). 4) Новини також не можуть бути загальними (general news), бо вони зазвичай дуже різні, і будь-які спроби визначити, які з них мають загальний характер, неможливо, особливо якщо уявити, що хтось на свій розсуд визначатиме, які з них загальні, а які ні. 5) Залишається останнє значення, "спільні для всіх" новини (common news). Слово "спільний" у словниках пояснюється як такий, "що належить усім, або багатьом". Але ж новини і так належать усім, хто їх дивиться, читає або слухає.

З іншого боку, якщо під словом "спільні" розуміти їх, як такі що "робляться спільними зусиллями" (aggregated), то це не відповідає дійсності, бо новини у телемарафоні роблять тільки декілька каналів по черзі, тобто аж ніяк не спільними зусиллями. Навіть, якщо допустити, що мались на увазі об’єднані новини (united news), то це плеоназм, або надмірність, бо у будь-якому випуску вони об’єднуються, щоб бути повідомленими. В результаті, приходимо до висновку, що вираз "єдині новини" - не несе ніякого змісту, тобто порожній. "Єдиними" новини бути не можуть.

Вираз "єдині новини" стає зрозумілим тільки в одному випадку - якщо перекласти його англійською як "uniform, standardized news", тобто "уніфіковані, стандартизовані новини". Але, "уніфіковані та стандартизовані новини" – це ніщо інше, як пропаганда.

Така сама історія з "єдиною інформаційною політикою". Політика – це визначений курс або образ дій, обраний серед інших альтернативних, з огляду на існуючі умови для того, щоб спрямувати та визначити сучасність та майбутнє. "Єдиний курс або образ дій" - таке ж безглуздя, бо якщо уже є курс або образ дій, то вони і так єдині. Чому українці не помітили це та не заперечили проти знущання над їх здоровим глуздом та на над їх мовою?

Причини дві. Перша. Вони не усвідомлюють, що ці вирази порожні. Друга, тому що не мають змоги усвідомити і думати про них, як про порожні.

Про першу причину. Призначення справжньої мови полягає в тому, щоб відображати реальність. Якщо в мові є слово "стіл", у реальності теж існує предмет, який це слово називає, тобто чийсь конкретний стіл, або столи, які хтось робить для людей. Натомість, порожня тоталітарна мова реальність приховує. Слово існує та звучить, коли людина промовляє його, а відповідника йому в реальності не існує. Людина ж думає, що слово, яким вона описує реальність, цю реальність відображає. Так відбувається з "єдиними новинами". Новини, які подаються у телемарафоні, які завгодно, тільки не "єдині", а українці продовжуються їх дивитись, думати про них цими словами та довіряти їм.

Якби чиновники з офісу президента чи РНБО назвали ці новини "небесними", то всім зразу ж було би зрозуміло, що вони збрехали, бо "небесних" новин бути не може так же, як і "небесного стола". Вони зробили це підло. Вони підібрали замість очевидно абсурдного прикметника "небесні", прикметник "єдині", абсурдність якого не є очевидною, і тим самим ввели людей в оману, як звичайні шахраї.

Шахрайство – основна риса мови тоталітаризму. Її мета, – як і будь якого шахрайства, - вводити в оману. Вона функціонує таким чином, що люди, які нею користуються, не можуть зрозуміти, що їх обманюють, про що йдеться, що відбувається навколо них і з ними самими. В результаті тоталітарна мова позбавляє людину здатності мислити. Вона робить це трьома способами.

Перший. Підміняє слова, які описують реальність, порожніми або словами-обманками, які звучать, але нічого не описують у дійсності. З цієї причини тоталітарну мову називають порожньою.

Другий. Краде та знищує слова, які описують реальність, взагалі.

Третій. Створює підробки або слова-обманки, відповідників яким не існує у реальності.

Вираз "єдині новини" - підробка, або порожнє словосполучення-обманка. Якщо людина перестає думати про реальність словами, які її відображають, то втрачає здатність думати про реальність. Іншими словами, втрачає здатність мислити взагалі. Бо що, як не це, означає не мати можливість оцінювати дійсність?

Користуючись тоталітарною мовою людина думає про реальність саме так, як потрібно тому, хто створив мову-обманку. Хто створив словосполучення "єдині новини" і хто говорить, що новини можуть бути "єдиними"? Чиновники з офісу президента та РНБО. При цьому а ні офіс президента, а ні РНБО – чітко у відповідності з функцією Міністерства правди - навіть не приховують своїх шахрайських намірів перетворити українців на позбавлений здатності мислити об’єкт маніпуляцій, вказавши в тексті рішення, що телемарафон "єдині новини" створений "з метою донесення правди про війну". Тут варто зазначити, що правда – це суб’єктивна категорія, яка не має до медіа ніякого стосунку, оскільки правду чи неправду може говорити тільки людина. Медіа можуть подавати виключно об’єктивну та неупереджену інформацію. Хто вибирає, чию правду говорити в "єдиних новинах"? Ті шахраї, що створили словосполучення-обманку.

Про цілі таких маніпуляцій мовою Орвелл писав: "These contradictions are not accidental, nor do they result from ordinary hypocrisy; they are deliberate exercises in doublethink. For it is only by reconciling contradictions that power can be retained indefinitely". Перекласти цю думку можна так: "Такі суперечності не випадкові і відбуваються не просто через лицемірство; це подвійне мислення у дії. Оскільки виключно примирення суперечностей дозволяє утримувати владу необмежено довго".

На цьому можна було б завершити розгляд діяльності офісу президента та РНБО у якості Мінправди, якби не ще декілька цікавих фактів. Перший - "єдина інформаційна політика" - це основний принцип роботи системи російської пропаганди з початку 2000-х рр. Путінська пропаганда – це загальнонаціональна, об’єднана мережа контрольованих режимом ЗМІ, яка подає росіянам уніфіковані та відкориговані найнятими пропагандистами повідомлення, що видаються за новини для того, щоб контролювати їх мислення. Путінська пропаганда – це ті самі "єдині новини".

Другий факт заслуговує на не меншу увагу. Після порожнього словосполучення "єдині новини" у рішенні РНБО стоїть поєднання знаків "#UAразом". Пункт 1 рішення має такий вигляд: "Установити, що в умовах воєнного стану реалізація єдиної інформаційної політики є пріоритетним питанням національної безпеки, забезпечення якої реалізується шляхом об’єднання усіх загальнонаціональних телеканалів, програмне наповнення яких складається переважно з інформаційних та/або інформаційно-аналітичних передач на єдиній інформаційній платформі стратегічної комунікації – цілодобовому інформаційному марафоні "Єдині новини #UАразом"".

Не можна не згадати, що на перший погляд симпатичний знак "#UAразом" чиновники офісу президента ввели у громадський простір для позначення того, що вони назвали "Днем єднання" ще 16 лютого 2022 р. Тоді ж вони організували "Телемарафон єднання" та відповідний флешмоб. "День єднання" В. Зеленський оголосив указом "Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства" від 14 лютого 2022 р. № 53/2022.

Це ті самі дні, про які зарубіжні розвідки говорили, що російська армія може напасти, а В. Зеленський та його оточення замість того, щоб готуватися до нападу, рити окопи, вивозити людей з Бучі та Гостомеля, організовували перфоманси на вулицях, у школах та телестудіях та оголошували про необхідну комусь "консолідацію зусиль перед викликами гібридної війни". "Консолідація" - це ще один синонім до слів "єднання", "єдиний" та "разом", які використані у рішенні РНБО. Хто і кого консолідував напередодні війни?

Не вдумуючись, решітку можна прийняти за хештег. Але в такому вигляді - "Єдині новини #UАразом" - це не хештег. Тоді, що? Фахівцям відомо, що таке нагромадження позбавлених змісту знаків та слів у теорії пропаганди та нейролінгвістичному програмуванні - це маніпулятивна технологія відволікання уваги від справжньої мети сформованого таким чином повідомлення.

Знаки здатні багато що пояснити, якщо уміти їх читати. Єдність – мобілізаційна технологія тоталітарних режимів. Головне завдання тоталітарної пропаганди – знищення різноманіття та створення "єдиного" однорідного суспільства, позбавленого здатності мислити та оцінювати те, що роблять диктатор та його оточення.

Російська пропаганда уже близько двадцяти років вводить в оману росіян та світ, використовуючи ключові слова мови радянського тоталітаризму в якості мовної мобілізаційної технології. Те саме роблять з українцями чиновники з офісу президента та РНБО. "Єдиний" - ключове слово мови радянської тоталітарної мови, яке протягом семи десятків років позбавляло здатності мислити радянських людей. В програмі Комуністичної партії СРСР 1961 року це слово використано 61 раз в різних варіантах: "единое многонациональное государство", "единое государство", "крепнущее единство", "единая идеология", "единая великая цель", "братское единство", "укрепление единства", "единый механизм" і т. п. Словосполучення "единый лагерь" - особливо прикметне.

Суть цієї маніпулятивної технології полягає в тому, що люди, які і після падіння СРСР продовжують говорити мовою радянського тоталітаризму, несвідомо реагують на слово "єдиний" так же, як вони це робили за часів існування радянської держави, тобто вірять тим, хто вводить їх в оману, говорячи про можливість єдності людей з вождем та купкою наближених до нього бюрократів. Така ж сама технологія була застосована путінською пропагандою, яка назвала нас "фашистами" та "нацистами" для того, щоб розпалити у росіян почуття ненависті до українців та примусити їх вбивати.

Схожість засобів, які використовує путінська пропаганда та офіс В. Зеленського, варті того, щоб їх порівняти. Маніпулятивні ПР-стратегії, які застосовує кремлівський режим для того, щоб тримати під контролем мислення росіян, поділяються на дві великі групи: стратегії управління громадською думкою та стратегії створення єдиного та незамінного образу вождя. Тактик, які застосовуються для досягнення цих цілей багато, але найбільш випробувані та дієві – 1) єдність суспільства, об’єднаного навколо вождя, 2) знищення всіх, хто ставить під сумнів цю єдність та її необхідність (опозиційних ЗМІ, опозиційних політиків, партій, НУО і т. д.), 3) героїзація суспільства та вождя з метою відвертання уваги від справжній цілей маніпуляторів.

Ці технології та стратегії пропаганда використовувала з кінця 1990-х. Все починалось з "єдності". У 1999 р. пропагандисти створили партію "Эдинство", яку у 2001 р. перетворили на путінську кишенькову "Эдиную Россию". Одночасно вони призначили росіянам вождем В. Путіна, якого ті мали підтримувати і підтримують до сьогодні, демонструючи національну "єдність" на виборах із заздалегідь запрограмованими результатами. Саме зі створення системою російської пропаганди за допомогою мовних мобілізаційних технологій штучної єдності росіян на підтримку цієї партії та особисто вождя починалась побудова вертикалі, яка в результаті вбила в країні все живе.

Тоді ж купка чиновників президентської адміністрації вирішила, що має право вирішувати за росіян, що їм дивитись, слухати, якими словами мислити та розмовляти про себе та свою країну. Путін та його оточення взяли під контроль усі державні та опозиційні медіа. Частина з них була знищена у той чи інший спосіб, як, наприклад, НТВ. Цей процес називався реалізацією "єдиної інформаційної політики".

Тоді ніхто з росіян не побачив у цьому абсолютного зла і не став на захист головної умови існування людини: свободи думки та слова, права кожного говорити те, що думає, та отримувати об’єктивну та неупереджену інформацію з тих джерел, які людина вважає за потрібне, незалежно від того, подобається це комусь, чи ні. З цього починалось російське задзеркалля брехні та викривлених відображень дійсності, що призвело до катастрофи саму країну, уже вбило десятки тисяч людей, а світ поставило на межу ядерної катастрофи через інтоксикацію владою Путіна та купки наближених до нього осіб, що захопили урядування в країні.

Після закриття опозиційних ЗМІ, Путін та його оточення знищили опозицію та повернули політичний режим за зразком того, що існував в СРСР. Тільки комуністична партія там тепер носить назву "Эдиная Россия". У деяких класифікаціях таку систему називають "однопартійною". Політологи цим словосполученням часто описують політичний устрій країни рад, де не було ніяких інших партій, крім КПРС. Один з головних її лозунгів тоді звучав як "Народ и партия єдины" або "Единство партии и народа нерушимо!".

Справа в том, що словосполучення "однопартійна система" – це шахрайство. Воно полягає в тому, що в СРСР ніякої партії не було. Слово "партія" походить від англійського "part" - частина. "One part" - одна частина – це, насправді, ціле, тому що одна домінуюча група чиновників, що складала партійний апарат – це не партія. Демократичний політичний режим створюють багато частин суспільства, об’єднаних у різні партії. Тому демократичні країни мають багатопартійні політичні системи. "Однопартійна система" – порожнє словосполучення-обманка, створене тоталітарною мовою для того, щоб вводити в оману. "Однопартійна система" – це тоталітаризм, що походить від англійського "total" - цілий.

Єдності взагалі не може існувати у жодному людському суспільстві, бо всі вони складаються з багатьох різних людей. На вільних виборах підтримка людьми тієї чи іншої партії відображається у кількості парламентарів від партії в парламентах, а не в єдності.

Повертаючись до України варто сказати наступне. Теорія свідчить про те, що у 2019 р. В. Зеленський отримав перемогу на виборах, застосувавши у якості мовної мобілізаційної технології одну з ключових фраз мови радянського тоталітаризму - "слуга народу". Авторство цього словосполучення належить Сталіну. Дуже схоже на те, що українці зреагували на нього так же, як росіяни свого часу на слова "Єдинство" та "Єдиная Россия". З моменту приходу В. Зеленського до влади в країні обмежується робота опозиційних ЗМІ та діяльність опозиції, включаючи дискредитацію, судові переслідування, перешкоджання роботі та відключення опозиційних телеканалів. З початком війни усе це завершується уже офіційним запровадженням "єдиних новин" та "єдиної інформаційної політики". Самі додумались їх у путінського режиму позичити чи хтось підкинув? Чи рефлексивне управління?

Сьогодні в Україні крок за кроком копіюється путінська логіка побудови системи всеохоплюючої пропаганди. Затверджене В. Зеленським рішення РНБО дивне не тільки тим, що написане мовою, яку не можна зрозуміти. Воно видається таким, що не має ніякого стосунку а ні до Конституції, а ні до українських законів. У відповідності до статті 107 нашої Конституції "РНБО контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки". Яким чином загальнонаціональні канали перетворились на "ограни виконавчої влади", залишається здогадуватись. З іншого боку, навіть якщо припустити, що це рішення написане на підставі ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", то там написано, що "регулювати роботи постачальників електронних комунікаційних мереж та або послуг… телерадіоорганізацій… телерадіоцентрів…та засобів масової інформації" можна лише на у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України". Де цей порядок?

Щоб реалізовувати "єдину інформаційну політику", офіс президента та РНБО вирішили створити щось, що на новомові Банкової звучить як "єднина інформаційна платформа стратегічної комунікації". Що таке "платформа"? Це як? Цементу навезли? І як з нього зліпили "платформу комунікації"? І хто на цій платформі товчеться? Та ще й стратегічної. Стратегічної – це якої? У відповідності до ким обраної стратегії?

Якщо серйозно, то цей вираз ще один приклад того, як чиновники з офісу президента та РНБО користуються маніпулятивними засобами тоталітарної мови, для того щоб ввести в оману українців. Надмірне використання слів іноземного походження – одна з рис радянської новомови. Як я уже згадувала вище, неосвічені комуністи використовували їх виключно для того, щоб приховати власну безграмотність. Згодом, прикриваючись звучними словами іноземного походження радянські диктатори та їх оточення вводили в оману людей, позбавляючи їх можливості розібратися, про що йдеться.

З одного боку, "інформаційна платформа стратегічної комунікації" - всі чотири слова іноземного походження. Спроби зрозуміти, що цей вираз означає та перекласти його українською, марні. З іншого, використання будівельної лексики – також риса радянської тоталітарної мови. Якщо згадати усіх "будівельників комунізму" в СРСР, то буде зрозуміло звідки "платформа". Можна зайти ще з одного боку та взяти до уваги, що комунікація – це спілкування, що передбачає участь у ньому щонайменше двох сторін. Якщо "платформу комунікації" розуміти, як платформу для спілкування, то це відверта брехня, бо одностороннє подання декількома телеканалами українцям деяких невідомо ким обраних повідомлень – це все що завгодно, тільки не спілкування. Якщо згадати, що перед цією, позбавленою будь-якого змісту групою слів, стоїть ще й слово "єдина", то взагалі виходить абракадабра. Слово "платформа" означає, що це щось суцільне, воно і так єдине, і цього означення перед собою не потребує. Уявіть собі "єдину платформу" на вокзалі або у метро. Як спілкування може бути суцільним та єдиним? На мінюсінький текст указу В. Зеленського разом з рішенням РНБО з 270 слів разом зі службовими – 30 слів іноземного походження. Своїх слів немає?

Маніпуляції, приховані використаною в рішенні РНБО тоталітарною мовою, показує реальність. Не дивлячись на те, що в тексті йдеться про "об’єднання усіх загальнонаціональних каналів", "Єдині новини #UAразом" ведуть тільки телеканали 1+1, ICTV, Україна, Інтер, Рада та Суспільне. Крім Суспільного та Ради – це канали медіагруп "1+1 Media", "Starlight Media", "Медіа Група Україна", "Inter Media Group".

Буде не зайвим нагадати, що ще нещодавно putin-stуle пропаганда була не тільки формою, а і змістом роботи деяких з перерахованих медіа та людей, що за ними стоять. У нас прийнято вважати, що вони поширювали в Україні "русский мир". Насправді, все набагато гірше. "Русский мир" - це уявлення про спосіб існування Росії, створене росіянами до жовтневого перевороту. Путінська пропаганда залучила цю концепцію виключно як піар-технологію з метою збільшення кількості людей, що підтримують режим та особисто Путіна. Під виглядом "русского мира" в самій Росії режим побудував тоталітарний концтабір. Запрошуючи путінський "русский мир" в Україну, згадані вище медіа-групи, телеканали та їх ведучі запрошували в Україну пекло.

У пропагандистських стратегіях офісу президента та путінського режиму є ще одна спільність - ненависть до опозиції та нерозуміння того, що саме наявність у суспільстві різних поглядів, а в медіа їх представленість, є головної умовою існування демократій. Знищивши фізично або морально опозицію та всі незалежні ЗМІ, путінський режим перетворив росіян на позбавлені здатності мислити об’єкти управління. Схоже відбувається в Україні.

Після рішення РНБО, хтось із посвячених у "державну владу" чиновників, дав наказ відключити від національного Цифрового мовлення (Т2) незалежні опозиційні телеканали "Еспресо", "Прямий" і "5 канал". Тобто на "єдину інформаційну платформу стратегічної комунікації", яка була придумана для всіх, цим трьом - зась. У рішенні РНБО і указі В. Зеленського всі рівні, але є рівніші.

Як наслідок, позбавленими об’єктивної та неупередженої інформації про поточні події виявились ті українці, хто голосував за сталінських "слуг народу" та їх очільника і, очевидно, мають голосувати за них на наступних виборах. Бо на ефір телемарафону не допускаються журналісти, політики та експерти, які мають погляди, відмінні від визначених "єдиною інформаційною політикою", та здатні розказати виборцям "Слуг народу", що не все, що вони роблять, варте захоплення. Що стосується опозиції, то стратегія її "демонізації" має тенденцію до того, щоб стати точною копією путінської.

У демократичних країнах існує спільний простір спілкування. Він спільний тому, що в межах кордонів національної держави її громадяни на шпальтах вільних газет та у дискусіях на вільних телеканалах обговорюють різні проблеми та приходять чи не приходять до спільного знаменника у їх вирішенні. Тільки в цьому випадку газети не перетворюються на засіб контролю думки людини, а телевізор на башту-випромінювач єдності, що може зупинити її здатність мислити.

Тоталітарні режими вдаються до іншої практики. Диктатори та їх оточення підпорядковують собі всі ЗМІ країни, називаючи це "єдиним інформаційним простором", а брехню та пропаганду оголошують "єдиною інформаційною політикою". Щоб ніхто не зрозумів, що вони роблять, створюють порожню мову. Так їм вдається вводити людей в оману та займатися тим, що заманеться, уникнути критики та відповідальності за це та зберегтись на посадах якнайдовше.

Політична система в таких країнах тільки називається "багатопартійною", а "опозиція" – порожнє слово-обманка, відповідності якому не існує в реальності. У таких політичних системах на з’їздах партій, які у тоталітарних мовах позначаються знаком "парламент", делегати з’їздів всі, як один, плескають у долоні батьку нації та одноголосно підтримують рішення його кишенькового політбюро, або одностайно викрикують "Хайль!", не ставлячи під сумнів злочинні накази вождя. В таких системах одноголосно підтримують забаганку диктатора зберегтися при владі та дозволяють йому розпочати абсурдну війну, єдина мета якої знищити, як сміття, десятки тисяч співгромадян, мільйони вигнати за кордон, а тих, що залишились, перетворити на безсловесні овочі, здатні лише з відданістю заглядати в очі диктатору в очікуванні похвали або подачки з залишків національного бюджету, нерозкрадених його оточенням. Саме в таких політичних системах парламент та медіа – не місце для дискусій.

Сучасний російський політичний режим будувався на культі особи Путіна. При формуванні його образу як єдиного можливого лідера нації, пропаганда використовувала такі маніпулятивні ПР-технології: 1) героїзація, місіонер, патріот, лідер, який приносить країні перемогу; 2) близькість до простого народу; 3) досконале знання предмета, тобто про що б не говорив лідер, завжди знає відповідь та демонструє глибоке обізнаність у предметі. Нічого не нагадує? Телемарафон віщує про В. Зеленського таке: "Йому аплодують стоячи парламенти світу та зірки в Каннах, він називає речі своїми іменами і перестав загравати зі світом, він не боїться назвати раду безпеку ООН організацією далекою від безпеки, він патріот, він на обкладинці Таймз, він на слуху та в усіх на вустах. Його промови емоційні, відверті, на межі, його голос тремтить, він трохи посивів, а очі стали мудрішими і сумнішими, він президент країни, яка щодня вражає, надихає і захоплює". Про близькість до народу вчителя історії Зеленського-Голобородька годі і говорити. Про те, що президент в темі бронежилетів для армії та таке інше подібне, також.

В якості ліричного відступу додам наступне. Попередницею путінської кишенькової "Єдиной России" була створена В. Чорномирдіним у 1995 р. партія "Мой дом – Россия", у списках якої був сьогоднішній російський диктатор. У телемарафоні 16 лютого 2022 р. В. Зеленський сказав таке: "І ніхто наш дім не любитиме так, як ми любимо. І лише ми разом зможемо наш дім захистити. З Днем єднання, жовто-блакитні!". На думку приходять слова відомої в РФ пісні: "Наш дом Россия …вместе мы сила". І як у цьому контексті не загадати ще і телеканал "Дом" та запущений нещодавно "Freeдом"?

Президент – це не голова держави. Він взагалі не голова. Уявлення про керівника виконавчої влади країни як "голову держави" пішло від теорії про природу держави, що виникла у 19 столітті. Вона належить до тієї ж групи теорій, що і нацистська теорія расової гігієни. Вона уподібнювала державу та процеси, що в ній відбуваються, до людського організму. Звідси президент – голова. "Голова держави" – це створена мовою тоталітаризму метафора, що вводить в оману, бо з неї випливає, що слово "президент" – це синонім до слів "вождь" чи "фюрер", що неможливо у демократіях. У сучасних соціальних науках біологізація соціальних процесів вважається неприпустимою, бо коли метафорам набридає бути метафорами, виникають гітлеризм, сталінізм, путінізм. Буде зеленізм?

Хто писав промови Черчиллю? Він сам? Чи у нього був талановитий та освічений спічрайтер? Тоді виникають наступні питання: Хто був Черчиллем? Він сам? Чи його спічрайтер? Якщо не воювати за свободу думки і слова, то, тоді, за що?

До речі, на питання про те, хто визначає стратегії, що реалізуються з "інформаційної платформи стратегічної комунікації", є відповідь. М. Подоляк – людина, яку називають неофіційним куратором інформаційної політики ОП, - в інтерв’ю газеті "Лівий берег", відповідаючи на питання, яким чином відбувається "координація інформаційної політики, зокрема в телемарафоні", відповів таке: "Є штаб, куди входять представники Міноборони, Збройних сил, Мінреінтеграції, силових структур. Інформаційний порядок денний у воєнний час обов’язково має керуватися певними правилами". Тобто, в країні створено центр управління пропагандою, який вирішує, що українцям варто подавати в "єдиних новинах"? На яких підставах? Хто встановлює "певні правила"? Де в Конституції або законах України вказано, що такий штаб має визначати, що українцям думати і знати про свою країну, про війну та свої життя? Членам цього штабу варто подивитись на сучасну Росію, щоб побачити, якими є наслідки роботи таких штабів.

Говорячи про діяльність офісу президента в якості філіалу путінської системи пропаганди, не можу не продовжити цитувати М. Подоляка. В цьому ж інтерв’ю він сказав таке: "Це ж Україна, тут завжди так працювало. Тут завжди працювала максимально примітивна піар-стратегія… Мені взагалі – я про це вже не раз казав і до війни – не подобається провінційна журналістика в цілому. А Україна, на жаль, потерпала саме від провінційності. І виконавці були такими, і це примітивний, прямолінійний підхід: оцього хвалимо, оцього заливаємо брудом. Компроматна журналістика – це все, що є в Україні. Але це ж питання зрілості галузевої спільноти, правильно?.. в нас провінційний медійний простір".

В одному інтерв’ю людина, що веде інформаційний напрямок в ОП, двічі називає українських журналістів та українські медіа "примітивними" і тричі "провінційними". Але ж примітивними можна бути лише у порівняння з кимось більш розвиненим. Так само провінційним можна бути лише за умови існування центру, у порівнянні з яким ти вважаєш себе провінційним. Хто, все що існує в Україні та також саму Україну, вважав і вважає провінцією, а себе розвиненим центром? Альтернативних варіантів відповіді на це запитання немає. Своєю провінцією нас вважали та продовжують вважати будівельники російського тоталітарного режиму, які зараз намагаються знищити Україну, та, розпочавши цю абсурдну війну, довести, що вона не просто примітивна та провінційна, а і не має права на існування.

У нас немає провінційних ЗМІ, бо ми не співвідносимо себе ні з яким центром. Завдяки нашим незалежним медіа та журналістам, які в них працюють, в Україні існує, нехай і не досконала, але демократія, а не тоталітарний концтабір Путіна-Януковича. Чи не вказує М. Подоляк, називаючи їх примітивними та провінційними, на свою приналежність? Чи не з цієї приналежності походять "єдині новини", "єдина інформаційна політика", "єдність", "разом", "консолідація", "наш дім", "дом, "freeдом" і таке подібне?

Про замовчування справжніх масштабів лиха, що нас спіткало , у телемарафоні у перші тижні війни М. Подоляк говорить так: "Це не політика теплої ванни. Це політика героїзації країни". В цьому ж інтерв’ю він заявив наступне: "Суспільству треба давати надію, але в той самий час треба тримати в тонусі". Тобто, чиновник з офісу президента вважає, що може бути таким собі дресирувальником українців, яким він буде давати надію у вигляді сформованих на розсуд президентських пропагандистів повідомлень під назвою "єдині новини" та тримати їх в тонусі для виступів у якомусь режисованому цирку чи шоу? До речі, в теорії пропаганди разом з героїзацією розмови з суспільством про надію на майбутнє – це спосіб відволікання уваги людей від того, що відбувається в країні та від того, що чиновники у владних кабінетах роблять зараз. Що?

Тепер про другу причину, через яку українці не помітили, що мова, яку використовує офіс президента та РНБО, вводить в оману. Справа в тому, що для того, щоб зрозуміти, чим порожня тоталітарна мова відрізняється від справжньої, треба мати можливість їх порівняти. Наприклад, з англійською – мовою, яку від катувань нелюдських диктатур оберігали найбільші демократії світу. Нажаль, більшість українців цією мовою не володіють, тому не мають можливості порівняти, чим відрізняється справжня мова від мови-підробки. Наші невдалі спроби створити демократію можуть бути пов’язаними з тим, що ми намагаємось це зробити, використовуючи порожню мову тоталітаризму. Це як будувати новий будинок з трухлявого дерева. До речі, холодна війна розпочалась зовсім не з залізної завіси, як прийнято вважати, а з того, що позбавлений дару мови Сталін звинуватив в англосаксонському расизмі Черчилля після того, як той констатував, що світові демократії розмовляють англійською.

Навіть через 30 років після падіння СРСР українці продовжують розмовляти радянською тоталітарною мовою. Наприклад, захищаючи право українців на свободу думки та слова українські журналісти та політики, говорять про "єдиний голос від держави", "єдину комунікацію держави", "монополізацію державою каналів мовлення", "підтримку державою чесних журналістів", "завдання державної влади захищати ЗМІ" і т. д. Ця думка звучить у різних варіантах, але все зводиться до того, що "державі" та "державній владі" в мові надається суб’єктність. Стверджуючи це, варто мати на увазі наступне. Слова "держава" та "державна влада" у тоталітарних мовах - порожні слова-обманки, відповідностей яким не існує в реальності. Якщо спробувати знайти відповідь на запитання, кого називають "державою" у перерахованих випадках, то серед кількості варіантів відповідей можна заплутатись, що недопустимо для справжньої мови.

Слова "держава" та "державна влада" відносять до тих слів радянської новомови, про які Орвелл писав: "The special function of certain Newspeak words, of which oldthink was one, was not so much to express meanings as to destroy them". Перекласти це речення можна так: "Особлива функція певних слів новомови полягала не в тому, щоб виразити якесь значення, яке існувало у справжній мові, а тому, щоб знищити значення слів справжньої мови". Комуністи придумали "державу" та "державну владу" для того, щоб знищити значення основного принципу існування демократій, сформульованого Монтеск’є. Trias politica - separation of powers (відокремлення влад) - передбачає, що в демократії може існувати тільки три окремі влади – законодавча, виконавча, судова. Ніякі "держава" чи державна влада" їх не можуть об’єднувати чи підміняти, тому що в такому випадку вони стають четвертою чи п’ятою владами, що неможливо у демократії. Відповідно, люди, які говорять тоталітарною мовою, починають думати, що "держава" чи "державна влада" можуть "мати голос", когось "захищати" чи робити щось подібне. Крім того, тим, хто говорить про "незалежні гілки влади" або "незалежні гілки державної влади", маючи на увазі trias politica, варто уявити "незалежні гілки".

Голос можуть мати тільки люди. Держава – це не людина, тому вона не може мати голос, підтримувати чесних журналістів, забезпечувати, згортати свободу слова, копіювати тоталітарні практики і т. д. Хто може?

Справжня мова має захисні механізми, які не дозволяють вводити людину в оману. Президент, чиновники з офісу президента та РНБО – це виконавча влада. Вони об’єднали потрібних журналістів підконтрольних їм каналів у телемарафоні "Єдині новини #UAразом". Ці журналісти мають голос, але озвучують позиції чиновників виконавчої влади у відповідності до їх вказівок.

З іншого боку, політичний устрій тоталітарних країн ще називають стейтизмом. До країн з стейтистським політичним режимом відносять нацистську Німеччину, Радянський Союз, Україну, Російську Федерацію та більшість інших країн, що входили до складу СРСР. Термін "стейтизм" походить від англійського слова "state" - держава. У таких політичних системах "державою" називали та продовжують називати себе купка чиновників, що займають управлінські посади у виконавчій владі. У тоталітарних мовах "держава" – це слово-обманка, що вводить в оману та приховує реальність, оскільки не дає змоги зрозуміти, хто саме приймає ті чи інші рішення або є відповідальним за ті чи інші дії. Демократія та стейтизм – це антоніми.

Якщо тоталітарну мову перекласти справжньою, то виходить, що чиновники з офісу президента та РНБО, які займають посади у виконавчій владі, прагнуть узурпувати урядування в країні, підпорядкувавши собі національні медіа, а значить законодавчу та судову влади та місцеве самоврядування та побудувати в країні тоталітаризм.

З "верховенством права" такі самі проблеми. Уявлення про те, що "верховенство права" може існувати веде до впевненості комуністів у тому, що у них було право на власний розсуд вбивати, катувати, знищувати та вирішувати за інших, як вони мають жити. В демократіях не існує верховенства чийогось права. Існує тільки правління закону – rule of law. Це коли всіма громадянами, що живуть у межах кордонів національної держави, правлять виключно конституція та прийняті на її основі парламентом закони, а не вожді або ті особи поряд з ними, які вирішили, що мають право вершити долі тих, ким вони правлять. "Держава" не може "монополізувати канали", а от чиновники з виконавчої влади можуть, якщо вирішать, як у путінській Росії, що можуть правити в нашій країні.

Ніяка війна чи воєнний стан не можуть стати виправданням того, що купка людей з виконавчої влади вводить в оману націю. Нам варто оберігати власне право на свободу думки та слова більше, ніж власний зір. Бо людина без очей все одно залишається людиною. Тільки відсутність здатності мислити позбавляє нас цієї якості. Вільна преса, яка оберігає наше право та здатність думати, а значить, наше право залишатися людьми, - найбільше досягнення нації за останні тридцять років. Буде вона – буде все інше. І країна відбудується. Без неї ми перетворимся на подобу сучасної Росії, яку купка чиновників, використовуючи пропаганду, перетворила на чорну діру для світу та територію жаху та абсурду для її громадян, частина з яких перетворилась на або позбавлених здатності мислити овочів, що підтримують злочинний режим, або вимушена була покинути країну.

Пародія на путінську пропаганду, яку створили офіс президента та РНБО, тремтливо заглядає в очі путінській і мріє про такий же масштаб та розмах. М. Подоляк – людина, яка назвала українських журналістів та українські медіа примітивними та провінційними – має піти з посади. Мають піти з посад також ті, хто разом з ним порушив Конституцію України та посягнув на гарантовані нею права українців на свободу думки та слова, лицемірно прикриваючись війною.

Опозиційні телеканали мають бути повернутими в національний ефір та стати доступними для всіх громадян країни. Тільки вони можуть обирати, з яких джерел отримувати інформацію. Можливо, журналістам, які приймають участь у пропагандистському фарсі на "єдиній платформі стратегічної комунікації", варто припинити бути чиїмись маріонетками?

Інститут президенства та РНБО передбачені нашою Конституцією для того, щоб українці могли безпечно жити та бути щасливими у своїй країні. Черчилль з цього приводу говорив: "Щоб людям, які живуть у цих домівках, дати безпеку, вони мають бути захищеними від двох страшних мародерів – війни та тиранії". Війну ми уже маємо. Не зможемо захистити власне право на свободу думки та слова, матимемо ще і тиранію. Гарантією того, що цього не станеться, можуть бути тільки доступні для всіх вільні та незалежні медіа.