Повернути своїх

Останній найбільший обмін військовополоненими дає надію на те, що поступово ми повертатимемо все більше наших людей, і вони не сидітимуть у російських СІЗО й колоніях роками, їх не судитимуть за надуманими обвинуваченнями. Адже найстрашніше – це чекати. Надто коли ти не знаєш, де перебуває найрідніша тобі людина.

Оскільки, по-перше, не всі родичі полонених розуміють, як їм правильно діяти після того, як вони втратили зв'язок із близькими, а по-друге, росіяни роблять усе можливе, аби маніпулювати інформацією про полонених. Тому спробую описати кілька алгоритмів дій, які, сподіваюся, допоможуть тим, хто не знає, що робити за схожих обставин.

Найперше, що варто зробити, – додзвонитися на "гарячу лінію" Національного інформаційного бюро за номером 1648, повідомити про безвісти зниклого чи військовополоненого, дати відповідь на низку питань, а також залишити свої контакти.

За Женевською конвенцією такі бюро створюються в кожній воюючій країні, й кожна сторона надає своєму бюро відомості про будь-який захід, ужитий нею стосовно будь-яких осіб, що перебувають під захистом і яких утримують у полоні більше, ніж два тижні, які підлягають призначеному місцю проживання або яких інтерновано. Вона, крім того, надсилає запит своїм різним відділам, які займаються такими справами, швидко надає відомості про всі зміни щодо цих осіб, що перебувають під захистом, як, наприклад, стосовно передач, звільнень, репатріацій, втеч, направлення до лікарень, смерті.

Для того, щоб подати заявку для пошуку людини, особі, що звертається в бюро, необхідно зазначити зокрема такі дані про себе:

• прізвище, ім'я, по-батькові;
• номер телефону, електронну адресу, поштову адресу;
• родинний зв'язок з особою, що розшукується.

Про особу, яка розшукується, потрібно вказати наступне:

• прізвище, ім'я, по-батькові;
• громадянство або національність;
• дату народження, місце народження, номер телефону;
• звання і посаду; місце служби; армійський, полковий, особовий чи серійний номер;
• особливі прикмети (тату, родимки, шрами, специфічні прикраси), позивний/псевдо;
• іншу інформацію, яка може полегшити пошук.

Ще один крок – звернення до Об'єднаного центру з пошуку й звільнення полонених, який створено в Службі безпеки України з лютого цього року. Для звернень цілодобово працюють такі телефони: +38 (067) 650-83-32; +38 (098) 087-36-01.

Третім вашим кроком має стати звернення у Службу розшуку Червоного Хреста України, що здійснює розшук осіб, які пропали безвісти, допомагає встановлювати зв'язки між членами сімей, роз'єднаних внаслідок збройних конфліктів, сприяє возз'єднанню сімей, розшукує могили захисників Батьківщини, які загинули і яких поховано поза межами України.

У Службу розшуку Червоного Хреста України можна звернутись за номерами: Київ (096) 304-43-75; (066) 250-99-57; Львів (095) 250-12-74; Харків (099) 206-54-93; Дніпро (095) 250-11-81.

Якщо ви знаєте, що людина потрапила в полон, але втратили з нею зв'язок, варто звернутися до женевського офісу Міжнародного комітету Червоного Хреста. Можна надіслати листа, можна подзвонити на "гарячу лінію" за номером 0800300155, він безкоштовний для дзвінків з території України.

У своєму зверненні варто підкреслити, що ви просите реалізувати ваше право, відповідно до Женевської конвенції, знати, де перебуває рідна вам людина. Щоб представники цієї організації підтвердили місцеперебування людини, а також попросіть її відвідати, щоб з’ясувати, в яких умовах її утримують, чи не потребує вона медичної допомоги. Також варто звернути увагу Червоного хреста на те, що у вас із близькою людиною немає зв’язку, тому ви просите нагадати ворожій стороні, що треба реалізувати таке право.

Представники Міжнародного комітету Червоного Хреста мають право без обмежень у часі й кількості відвідувати всі місця, де утримують військовополонених, зокрема місця ув’язнення й виконання робіт. Тому варто наполягати на таких візитах.

Тепер щодо судів, якими постійно погрожують нашим військовослужбовцям. Судові розслідування стосовно військовополоненого проводять настільки швидко, наскільки це дозволяють обставини, й так, щоб судовий процес відбувся якомога скоріше. Військовополоненого, який чекає суду, не тримають під вартою, якщо такий самий захід не застосували б до особи зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, якби її обвинувачували в подібному порушенні, або якщо це є необхідним в інтересах національної безпеки. За жодних обставин тримання під арештом не перевищує тримісячного строку. Будь-який період перебування військовополоненого під вартою в очікуванні суду віднімають від загального терміну покарання, призначеного військовополоненому, й беруть до уваги під час винесення вироку.

До того ж, у будь-якому разі коли держава, що тримає в полоні, прийняла рішення розпочати судовий процес проти військовополоненого, вона:

• повідомляє про це державі-покровительці якомога швидше, принаймні за три тижні до початку суду.
• військовополонений має право користуватися допомогою одного зі своїх товаришів-полонених, мати захист кваліфікованого адвоката або радника на власний вибір, викликати до суду свідків, та, якщо він вважає це необхідним, користуватися послугами компетентного перекладача. Адвокат, який здійснює захист від імені військовополоненого, має у своєму розпорядження принаймні два тижні до початку слухання справи, а також необхідні можливості для підготовки захисту обвинуваченого. Він може зокрема вільно відвідувати обвинуваченого й розмовляти з ним без свідків. Він може також розмовляти з усіма свідками захисту, зокрема з військовополоненими. Йому надаються такі можливості до закінчення строку оскарження вироку;
• військовополонений так само, як і особи зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, має право подавати апеляційну чи касаційну скаргу на будь-який винесений йому вирок або прохати про перегляд справи. Йому надають повну інформацію про його право на оскарження вироку та про строк, протягом якого він може це зробити;
• у разі коли військовополоненого засуджено, держава, що тримає в полоні, якомога скоріше надсилає державі-покровительці детальне повідомлення, яке містить:

а) точний текст вироку;

б) короткий звіт про попереднє слідство та про слухання справи, в якому зокрема наголошують на елементах обвинувачення й захисту;

в) повідомлення, у відповідних випадках, про місце, в якому військовополонений буде відбувати покарання.

Зрозуміло, що росія, яка поводиться як терорист із мирним населенням, навряд чи буде дотримуватися правил і з військовополоненими, та не можна їй давати нагоду ними нехтувати. Окрім офіційних державних інституцій, в Україні є громадські організації, які надають підтримку родинам тих, хто потрапив у полон, зокрема й юридичну.

Парамедик Тайра, яку нещодавно вдалося витягти з полону, наголосила на потребі домогтися того, щоб усіх полонених було захищено міжнародною конвенцією з прав людини, бо зараз умови їх утримування, з її слів, як у концтаборі. "Бо коли ми там – ми абсолютно безправні, як раби", – підкреслила Тайра.

Це неприпустимо. Ми маємо примусити росію дотримуватися конвенції і прав людини. А про факти жорстокого поводження – повідомляти моніторингову місію ООН з прав людини, яка не займається допомогою у розшуку й контактуванні з полоненими, але приймає і фіксує повідомлення про жорстоке поводження з ними: приниження, тортури тощо. Інформацію про можливі порушення міжнародного права, прав людини і міжнародного гуманітарного права стосовно військових, взятих у полон, може бути доведено до відома Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні електронною поштою.

За кожен злочин росіянам доведеться відповідати.