Свобода вибору

Кожне наше внутрішнє переконання має свою ціну. Внутрішню та зовнішню ціну.

Одним з найдорожчих, в прямому та переносному сенсі, переконань для мене є святість свободи вибору інших.

Воно досить дорого коштувало мені і в стосунках, і в інших сферах життя. А під час війни ціна цього досить банального переконання стає взагалі захмарною.

Під час війни люди роблять свій власний вибір. Йти на передову, чи залишатись в тилу. Діяти чи спостерігати. Як і де бути ефективним для фронту, чи просто чекати, як воно саме розрулиться.

І кожен подібний вибір – це їх святе право вільної людини. Хто я такий, аби оцінювати, аби щось радити, аби якось впливати.

Кілька тижнів тому моя добра знайома просила мене вплинути на її дорослого сина, який вирішив бути на передовій, але беззаперечно міг би бути ефективним і в тилу, бо був чудовим айтішніком. Вона просила мене як мати.

І я розумів їі як на рівні емпатїї, так і на рівні логіки. І можливо навіть зміг би якось переконати його, але не знайшов в собі сил переступити через своє особисте ставлення до свободи вибору інших. Бо хто я такий, аби щось казати людині, яка свідомо пішла на передову захищати нас всіх.

І я так і не подзвонив. Не зміг.

А сьогодні дізнався, що він загинув. І я можу лише уявити біль його матері, чиє прохання я не зміг виконати.

Все, що я можу зробити зараз, лише схилити голову перед памятью воїна, який зробив свій вибір та заплатив за нього своїм життям.

В кожного свій шлях та своя доля. І кожен має святе право прожити життя згідно своїх власних переконань. Які мають свою внутрішню та зовнішню ціну.

Але від усвідомлення цього не стає менш боляче. Бо ціна дійсно захмарна.

Спи спокійно, воїне. Дякую тобі.