Сталінська ідеологія путінської війни

Після падіння путінського режиму дослідники, мабуть, ще довго будуть сперечатись про те, чи була ідея відтворення СРСР в межах колишньої Російської імперії пов’язана зі світоглядом особисто Путіна, чи її появі у пострадянській Росії сприяли якісь інші причини. Якою б не була відповідь, путінська пропаганда не приховує, що саме вона лежить в основі як внутрішньої, так і зовнішньої політики диктатора та його оточення.

Хоча ідея створення СРСР належала Леніну, саму імперію зла побудував Сталін. Його уявлення про те, як влаштований та має бути влаштований світ, протягом тривалого періоду часу визначали спосіб життя та думання людей, що жили на території країни рад. Політологи та історики назвали це явище сталінізмом. Саме він на довгі десятиліття став пануючою ідеологією та практикою управління Радянським Союзом.

Розпочата Путіним та його оточенням війна в Україні видається позбавленим будь-якої логіки та змісту абсурдом тільки якщо не брати до уваги, що разом з ідеологією відтворення СРСР режим повернув до сучасної Росії сталінізм. Більшість росіян, що мешкають всередині країни, бачать світ очима Сталіна та розмовляють його мовою, а Путін та підпорядковані йому чиновники користуються винайденими радянським диктатором методами контролю думок та дій населення РФ.

Ідеологія путінської війни в Україні – це також сталінізм, тільки трохи перефразований та адаптований до сучасності. Не думаю, що хтось може розказати про те, що він являє собою краще за самого Сталіна. Уявлення про цілі та мотиви, які ним рухали, можна скласти, читаючи промови та статті радянського диктатора. В них він сказав те, що ніколи не озвучить пропаганда. Путінська ідеологія відтворення СРСР в межах Російської імперії – це переказані та переформульовані думки Сталіна про національне питання та роль України в СРСР. В концентрованому вигляді їх можна сформулювати так:

• Сталін був жорстким противником незалежності України;
• вважав відокремлення України від Росії не просто неможливим, а катастрофою для Росії;
• заперечував можливість побудови СРСР на засадах федералізму;
• саме завдяки зусиллям Сталіна радянські республіки фактично були автономними округами, підпорядкованими адміністративному центру на чолі з ЦК КПРС. Цю систему підпорядкування в СРСР позначали оксимороном "демократичний централізм".

Бачення мети відновлення Росії в межах колишньої Російської імперії Сталін виклав у статті "Политика Советской власти по национальному вопросу в России": "Центральная Россия, этот очаг мировой революции, не может долго держаться без помощи окраин, изобилующих сырьем, топливом, продуктами продовольствия. Окраины России, в свою очередь, обречены на неминуемую империалистическую кабалу без политической, военной и организационной помощи более развитой центральной России… Россия не может довести до конца дело революции без поддержки менее развитых, но богатых необходимыми ресурсами окраин России".

Зміст протистояння з Західними демократіями та США та те, що путінський режим називає "сферою" чи "зоною" свого впливу, Сталін описав наступним чином: "Это обстоятельство (висловлене в цитаті вище - автор) несомненно учитывалось Антантой с первых же дней появления Советского правительства, когда она (Антанта) проводила план экономического окружения центральной России путем отрыва от нее наиболее важных окраин. В дальнейшем план экономического окружения России остается неизменной основой всех походов Антанты на Россию, с 1918 года по 1920 год, не исключая нынешних ее махинаций на Украине, в Азербайджане, в Туркестане".

Словами Сталіна мета путінської війни в Україні формулюється так: "Тем больший интерес приобретает обеспечение прочного союза между центром и окраинами России. Отсюда необходимость установления определенных отношений, определенных связей между центром и окраинами России, обеспечивающих тесный, нерушимый союз между ними…. Требование отделения окраин от России, как форма отношений между центром и окраинами, должно быть исключено не только потому, что оно противоречит самой постановке вопроса об установлении союза между центром и окраинами, но, прежде всего, потому, что оно в корне противоречит интересам народных масс как центра, так и окраин. Не говоря уже о том, что отделение окраин подорвало бы революционную мощь центральной России, стимулирующей освободительное движение Запада и Востока, сами отделившиеся окраины неминуемо попали бы в кабалу международного империализма. Достаточно взглянуть на отделившиеся от России Грузию, Армению, Польшу, Финляндию и т.д., сохранившие лишь видимость независимости, а на деле превратившиеся в безусловных вассалов Антанты, достаточно, наконец, вспомнить недавнюю историю с Украиной и Азербайджаном, когда первая расхищалась немецким капиталом, а второй – Антантой, чтобы понять всю контрреволюционность требования отделения окраин при настоящих международных условиях. В обстановке разгорающейся смертельной борьбы между пролетарской Россией и империалистической Антантой для окраин возможны лишь два выхода:

либо вместе с Россией, и тогда – освобождение трудовых масс окраин от империалистического гнета;

либо вместе с Антантой, и тогда – неминуемое империалистическое ярмо.

Третьего выхода нет".

Україна як "недогосударство" Путіна – це переформулювання наступної цитати Сталіна "Так называемая независимость так называемых независимых Грузии, Армении, Польши, Финляндии и т.д. есть лишь обманчивая видимость, прикрывающая полную зависимость этих, с позволения сказать, государств от той или иной группы империалистов".

У наступній цитаті зі статті Сталіна "Марксизм і національне питання" викладено те, що пропаганда видає за ідеологію путінського режиму: "В этот трудный момент на социал-демократию ложилась высокая миссия – дать отпор национализму, оградить массы от общего "поветрия". Ибо социал-демократия, и только она, могла сделать это, противопоставив национализму испытанное оружие интернационализма, единство и нераздельность классовой борьбы. И чем сильнее надвигалась волна национализма, тем громче должен был раздаваться голос социал-демократии за братство и единство пролетариев всех национальностей России". Не складно побачити, що націоналізм загалом, та український націоналізм зокрема у тому значенні, в якому його використовує путінська пропаганда, – це переказані думки Сталіна.

З метою включити Україну в Радянський Союз та знищити опір українців комуністам, Сталін використовував дві тактики:

1. тактику геноциду, шляхом масових вбивств та голодомору;
2. тактику асиміляції.

Схоже на те, що методи поводження путінської армії з українцями на окупованих територіях також запозичені у червоної армії, оскільки практично копіюють її тактику по відношенню до українського населення. Цим можуть пояснюватись фізичне знищення українців, катування, катування голодом та тактика випаленої землі.

Про асиміляцію, як засіб включення українців в СРСР, Сталін писав: "Более того, действительная советизация этих областей, превращение их в советские страны, тесно связанные с центральной Россией в одно государственное целое, немыслимы без широкой организации местной школы, без создания суда, администрации, органов власти и пр. из людей, знающих быт и язык населения… Короче: нужно доказать массам, что центральная пролетарская Россия защищает их и только их интересы, и доказать это нужно не одними лишь репрессивными мерами против колонизаторов и буржуазных националистов, нередко совершенно непонятными массам, а, прежде всего, последовательной и продуманной экономической политикой…К этим группам с успехом может быть применена политика их вовлечения в советскую работу, политика привлечения на промышленные, аграрные, продовольственные и иные посты в целях постепенной их советизации".

У стратегії, яку застосовує путінська армія для захоплення України, очевидні паралелі зі сталінським стратегіями та тактиками приєднання України до СРСР у перші десятиліття після жовтневого перевороту. Не зумівши захопити всю Україну у 1920-му році, Сталін наказав зосередитись на захопленні Донецько-Криворіжського басейну, без ресурсів та продовольства якого відновлення промисловості Росії було неможливим. Радянський диктатор про це говорив, виступаючи на IV конференції КП(б) України 17–23 березня 1920 р.: "Второй вопрос – это металлургия. Можно считать, что почти единственным источником руды, чугуна и готовых изделий у нас был и остается Донецко-Криворожский бассейн. В 1916 году вырабатывалось в месяц не менее 16 миллионов пудов чугуна. В районе Донбасса тогда у нас работало не менее 65 доменных печей. Теперь из 65 ни одна не работает. В 1916 году мы получали с наших металлургических заводов до 14 миллионов пудов в месяц полуфабрикатов. Теперь не более 5%. В 1916 году получали в месяц готовых изделий около 12 миллионов пудов. Теперь – 2–3%. И в металлургии дело обстоит из рук вон плохо. Третий вопрос – хлеб. Чтобы восстановить промышленность, нужно кормить рабочих. Бесхлебие – это основной недостаток и основная причина паралича нашей промышленности.. Все это говорит о том, что у нас излишки имеются и должны быть... Однако добиться этого не удалось. При наших расхлябанных органах, при обстановке, когда махновцы буквально охотятся на продовольственных работников, при обстановке кулацких восстаний в некоторых районах нам удалось собрать всего около двух миллионов вместо 40 миллионов… Такое положение хозяйства Федерации, естественно, заставляет нас дать лозунг: "Все для народного хозяйства".

Крадіжки путінською армією українського зерна, металу, техніки та інших товарів та речей чітко вкладаються в сталінські тактики захоплення України, які в документах путіністи називають сталінським виразом "експроприация излишков".

Серед аналітиків панує думка про схильність Путіна до символізму. У випадку нападу на Україну без нього теж не обійшлось. З огляду на те, що режим розпочав війну 24 лютого, не можна не звернути увагу, що з 23 лютого 1937 р. по 5 травня 1937 р. відбувався пленум ЦК ВКП (б), який прийнято вважати відправною точкою сталінського Великого терору, що тривав протягом 1937-38 рр. В цей період комуністи знищували населення СРСР, виявляючи "ворогів народу". За різними даними в той чи інший спосіб вони убили від 700 000 до 1600000 людей. Свої дії в цей період комуністи називали "антитерористичною операцією", тому що "вороги народу" під тиском НКВД мали визнавати свої "терористичні зв’язки з іноземними агентами, троцкістами" і т.д. Оскільки путінський режим повернув у Росію радянську тоталітарну мову, створену за часів Сталіна, не виключено, що обрана для війни з Україною назва "спеціальна воєнна операція" - це синонім назви Великого терору, яка використовувалась комуністами у сталінську добу. Не можна не зазначити, що операцію по захопленню Криму путіністи також розпочали 23 – 24 лютого 2014 р.

Після закінчення війни в Україні до відповідальності мають бути притягнуті не тільки Путін та його оточення. На судовому процесі, подібному до Нюрнбергського, має бути засуджений ідентичний нацистському радянський тоталітарний режим, а створена ним мова тоталітаризму має бути забороненою та знищеною в усіх пострадянських країнах так же, як мова нацистів після Другої світової.