Українська влада: між тиском Заходу та внутрішніми амбіціями

Призначенням нового Генпрокурора Андрія Костіна влада намагається зберегти контроль над правоохоронними органами. Вони побоюються, що на ці структури можуть натиснути із Заходу і розпочнуться розслідування проти представників самої влади.

По суті, стався обмін сферами впливу, що поставило крапку (або, скоріше, зупинило на паузу) давній конфлікт між Офісом президента та західними структурами щодо контролю за діяльністю антикорупційних органів в Україні. Генпрокуратура на чолі з Андрієм Костіним залишилася за ОП, а САП в особі Олександра Клименка – фактично під контролем Заходу.

Чи задоволений таким розкладом ОП? Навряд чи. Це був вимушений крок, оскільки чинити опір тиску Заходу далі не було ні сил, ні можливостей. Але Захід також незадоволений – там дають зрозуміти, що мають види на контроль і за Генпрокуратурою.

Зважаючи на все, кандидатура Костіна Захід не влаштовує. Це випливає з того, що вони свого часу не допустили його до участі у конкурсі на главу САП, залучаючи до цього різних своїх міжнародних експертів. Зараз вже говорять про його залежність від ОП і називають «людиною Єрмака», приписують зв'язки із суддями ОАСК, які нібито мали легітимізувати Януковича після взяття Києва агресором. А Костін начебто покривав цей суд, обіймаючи посаду голови Комітету ВР з правової політики. Це маніпулятивні механізми, що часто використовуються для формування громадської думки і вони далеко не завжди відповідають реаліям. У цій ситуації версія «активістів» і «експертів» більше скидається на притягування за вуха бажаного до дійсного та на відвертий чорний піар.

Апетити Заходу дедалі більше зростають. Їхні бажання контролювати не лише антикорупційні, а й правоохоронні органи простежуються у діях та заявах орієнтованих на західні посольства груп впливу. Причому НАЗК, Антикорсуд та низку інших структур Зеленський вже фактично не може контролювати. Очікуємо на проведення конкурсу на голову НАБУ і є велика ймовірність, що і воно отримає повністю лояльного до Заходу керівника.

Президенту в цій ситуації не позаздриш, оскільки він де-факто втрачає владу та отримує обмеження суверенітету країни. І складно сказати, що у цій ситуації йому робити – наша залежність від Заходу величезна. Нам доводиться до них прислухатися, оскільки якщо вони припинять постачання озброєння, то фронт завалиться і ці «розбірки» вже не матимуть жодного сенсу. Це безвихідне становище української влади явно розуміють не тільки в ОП – саме тому зараз їй викручують руки, «вимагаючи» ще й посаду Генпрокурора.