ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ГАМБІТ – ЯК ВСТИГНУТИ ВЧАСНО ПРОДАТИ ПРИБУТКОВИЙ БІЗНЕС

Почитав інтерв’ю Василя Хмельницького сайту «Ліга» - там багато цікавого про те, як бізнес, який залишився в Україні, виживає, адаптується та переорієнтується в умовах війни. Але найбільш цікавий особисто момент – те, що Хмельницький пішов з великого девелопменту до війни, у 2021 році продавши свій головний актив UDP своєму партнеру Андрію Іванову. 

Чесно кажучи, я навіть не сумнівався, що так станеться, і ось підтвердження мого переконання. У Хмельницького залишився лише Unit.City, а Іванов отримав UDP з низкою будівельних проектів та двома валізами без ручки – юридично проблемної Оушен Плази із росіянами у капіталі та виграний приватизаційний конкурс по Більшовику, з яким тепер незрозуміло що робити.

Давно спостерігаю за Хмельницьким та змушений визнати, що з точки зору візіонерства це досить недооцінена фігура. Попри неоднозначний бекграунд Хмельницький, може бути тим по кому можна звіряти бізнес-тренди. 

Йти з жирного київського ринку нерухомості, тим більше маючи у запасі два такі козирні тузи як «Більшовик» та найбільш прибутковий київський ТРЦ Оушен Плаза, виглядало абсолютно нелогічно і дивно у 2021 році. Та і раніше також. Навіть у розпал ковіду і проблем із реформою ДАБІ, коли все лягло, гравці були впевнені, що проблеми тимчасові і збитки будуть компенсовані. Але Хмельницький заявляв про намір піти з традиційного девелопменту чи не з 2019 року.

Причому вся його історія – історія виходу з бізнесів, коли вони були на самому піку і нічого не віщувало біди, а через півроку-рік ставалася криза і ринок, з якого він виходив, обвалювався.

У 2007 Хмельницький також вкрай вигідно вийшов з металургії, продавши свій пакет Запорожсталі за $400 млн, а у 2008 сталася світова криза і металургійні підприємства втратили 50-90% капіталізації. У 2015 вийшов з банківського бізнесу, продавши свій пакет банку «Хрещатик», а у 2016 банк був визнаний неплатоспроможним. У тому ж 2021 продав катарцям 6 сонячних станцій, більшість своїх активів в альтернативній енергетиці, у якої сьогодні не такі радужні перспективи навіть у світі, не кажучи про Україну.  

Все це можна було б списати на співпадіння чи наявність інсайду, якщо б після виходу з прибуткового бізнесу він не вкладався у теми, які спочатку виглядали як «іграшки багатих», а потім ставали загальним трендом. Як це сталося зараз з індустріальними парками. 

Хмельницький починав тему з парку у Білій Церкві, активно пропагував цю ідею і повторював, що економіка неможлива без виробництва. І зараз тема парків злетіла і туди побігли усі, бо після війни такі парки будуть точками входу для інвесторів – у післявоєнній країні це будуть острівці з підведеною інфраструктурою під ключ, фіскальними та адміністративними пільгами – завози обладнання та працюй.

Під оманливою зовнішністю «простого хлопця», «персонажу з 1990х, колишнього зварювальника, як він про це розповідає чи не на кожній презентації чи інтерв’ю, Хмельницький ховає свою сутність «людини з чуйкою». Відчуттям запиту, який неодмінно вистрілить.   

Індустріальний парки – не єдиний приклад. Так, наприклад, коли всі забудовники робили «свічки», Хмельницкий запропонував філософію міста у місті – Паркове містечко, Новопечерські липкі, повністю самодостатніх комплексів з необхідною інфраструктурою – сфера обслуговування, розваг, відпочинку. І заробив на такій пропозиції на порядок більше.

Ця людина має справді глибоку бізнес-інтуїцію. Чуйку. Зараз Хмельницький просуває інноваційні парки, в Києві це Unit.City, у Львові  LvivTech.City. Містечка вже не тільки для життя і відпочинку, а ще й для навчання і роботи. Це знов виглядає іграми мільйонера у майбутнє,  але чомусь думаю, що за років 5 це знов-таки буде загальним трендом.