Воєнна цензура

Дивовижно в нас працює система воєнної цензури.

Говорити про об‘єктивні проблеми в умовних Пісках не можна, це деморалізує. Критикувати владу не можна, це не на часі. Але як тільки в Криму, на Росії, в Придністров‘ї чи Білорусі забавовнилося, зі своїх нір вилазять численні військові експерти (кожному з яких кожен військовий планує бити морду), і починає видавати свої цінні судження про причини вибухів. "Американці дали далекобійні ракети". "Нептун, Гарпун". "У нас там мабуть диверсанти".

Про наступ на Херсон, який в прямих ефірах готували від чиновників МО до реєстрових експертів місяців три підряд, я взагалі мовчу. Зараз кожне сказане слово має бути в інтересах військових. Не піару політиків, не спокою цивільних, не хайпу.

Бо військові - це не міфічні "наші котики" з броньованої сталі, а дядько Василь тракторист, Руслан художник, Іван філософ і тд.

І коли якесь говоряще ліцо приходить на радіо і розказує, ЩО саме він чув про якісь спецоперації і видає порцію інсайдів з політичної кухні, десь може сильно ускладнитися робота дядька Василя, нашого чоловіка, кума, брата, свата. Та й журналісти замість детального розпитування, чим саме ми вдарили по Криму, теж мали б іноді думати.