Формула перемоги

Більшість воєн точились і точаться за право інкасувати певну територію: збагачуватись за рахунок експлуатації її населення та ресурсів. Європейські держави загалом, за твердженням проф. Чарльза Тіллі, сформувались як "охоронний бізнес", пропонуючи своїм підданим кращу "кришу", аніж конкуренти.

Це спрощений погляд на світ. Ідентичність теж важить. Важать релігія, мова, культура, традиції. Поділ світу на свій-чужий загалом дуже глибоко укорінений у людській природі. Своїх захищають та виправдовують. До чужих ставляться з природною осторогою, нерідко – демонізують. Те, що легко дарують своїм, ніколи не подарують "чужинцю".

І тому природньо, що коли на українську землю линула московська орда, ми зустріли непрошених гостей усім, що стріляло, вибухало та спалювало московських зайд. Але вони були не просто чужі – вони були брутальні й огидні. А ще – отруєні та дугуманізовані власною пропагандою. Яка і зіграла з ними найзліший жарт цієї війни: замість хліба-солі українці зустріли "визволителів" воістину відчайдушним всенародним спротивом.

Я певен, що ми билися так завзято й вистояли в перші – найстрашніші – тижні цієї війни насамперед тому, що відчували: воюємо не тільки за своє, не тільки за священе право самим визначати свою долю, а й за якусь вищу правду, яка ширша за Україну і глибша за українськість. Що стоїмо за засадничі цінності вільного світу: свободу, людяність, демократію та "одвічні вольності й права". І ми встояли!

Встояли, бо не вагаючись ділились останнім, бо відпочивали тільки тоді, коли знесилені падали від утоми, бо були абсолютно переконані: за нами не просто "своя правда й воля" – ми боронимо те, що відрізняє вільних громадян від мовчазних рабів. І тому під час київської кампанії наша війна з росіянами була майже в чистому вигляді битвою добра і зла.

Але коли росіяни відступили і активні бойові дії відкотились на сотні кілометрів від столиці, стало очевидним: ми відкринули московську орду, але недостатньо змінились, аби виграти цей герць. Україна досі слабує на клептократію, корупцію, непотизм, фаворитизм, сервилізм, кричущу соціальну нерівність та дурократію – на жаль, всі ці недуги не вилікувало навіть полумʼя великої війни. Наше щастя, що в усіх цих "чеснотах" росіяни на порядок переважають нас. І тому на фронті встановився динамічна рівновага, яка щодня перемелює сотні життів. Їх більше і вони ресурсніші, але ми мотивованіші, технологічніші і за нами правда.

Проте аби виграти цю війну нам потрібно не тільки західна зброя, яка безумовно важлива. Нам треба радикально змінитись. Створити набагато справедливіше суспільство. Набагато ефективніший уряд. Набагато чесніші суди. Набагато дієвіші інституції. Набагато сучаснішу економіку. Набагато більше можливостей для тих, хто залишився у країні, яку щодня руйнує ворог.

Війна – це вікно можливостей для радикальних реформ. Це саме той час, коли "змінюйся або вмри" звучить не як красиве гасло, а як рецепт виживання. Коли задля наближення перемоги більшість громадян готові відмовитись від звичного життя, затягнути пасоки й поділитись останнім.

Але якщо влада демонструватиме, що десятки тисяч відважних українців гинуть на фронті чи повертаються з фронту каліками тільки для того, аби "техас грабували техасці" (а не москалі), такий суспільний договір довго не протриває. Захоплення національним лідером та гуртування навколо нього переросте у розчарування та апатію. Патріотичний підйом – у втому та депресію. Запит на безумовну перемогу – перетвориться на бажання завершити війну за будь-яку ціну.

Наша основна зброя – моральна перевага над ворогом. Наша битва – не тільки за свій, відрубний, а за радикально кращий світоустрій для України. Наша боротьба – за те, щоби Україну не грабували ані москалі, ані свої "барони-розбійники".

І якщо ми дотримаємось цього кредо, ми обовʼязково переможемо. Якою б великою не була ціна нашої звитяги.