Довженко-Центр: як врятувати

На позір скандал довкола Довженко-Центру стих. Але Державне агентство з питань кіно не скасувало свого рішення про його реорганізацію попри відповідну рекомендацію профільного комітету парламенту.

Кіноспільнота, зокрема переможці міжнародних кінофестивалів, висловили обурення та побоювання, що дії Держкіно призведуть до зникнення національного кіноархіву і покладе край поверненню забутих українських фільмів за більш як сторічну історію українського кіно. Доволі відвертою була і заява Центру Довженка. Колишній керівник Центру Іван Козленко прямо звинуватив владу у нищенні культурний інституцій, які отримали розвиток після 2014 року, - це, на його думку, і помста за повний незбіг з поглядом влади на культурну політику.

Після скандалу голова Держкіно Марина Кудерчук навіть написала публічний блог, в якому фактично звинуватила Довженко-Центр у збитковості, а нинішнє керівництво – у недієвості. Однак помітно, що справжнім приводом для реорганізації/ліквідації є бюрократичні нюанси, які досі не вирішені з часу заснування Центру Довженка у 1994 році.

Нагадаю, що згідно з наказом, про реорганізації Центру мають утворити три окремих юридичних особи:

Власне Довженко-Центр з незрозумілими повноваженнями;

Усі фільми з колекції та майно "Довженко-Центру" мають бути передані державній установі Науковий центр кінематографії України. Кіноспільнота, обурена цим фактом, наголошує, що основним видом діяльності установи за документами є "вища освіта". За словами працівників "Довженко-Центру", "Науковий центр кінематографії України" з моменту свого заснування за часів Януковича у 2011 році на базі "Наукового центру розвитку туризму" не здійснював жодної діяльності, досі не має штату і тим більше відповідних компетенцій;

Зі структури Центру мають виокремити Державне підприємство Українська анімаційна студія, куди передадуть авторські права на українську анімацію.

Таким чином замість однією установи, яка одночасно є кіносховищем, дослідницькою і просвітницькою установою, можуть постати три, при чому жодна з цих трьох проєктованих нових структур наразі немає ані визначених компетенцій, ані штату, ані технічної бази.

Нині триває збір підписів за петицію про скасування реорганізації.

В інтерв’ю Цензор.НЕТ в. о. гендиректора Довженко-Центру Оленою Гончарук пояснила, що жорстка публічна реакція і кіноспільноти, і Центру викликана тим, що про реорганізацію Центр дізнався без належного попередження. Однак, з її слів, усі формальні нюанси давно можна було вирішити, і торік Довженко-Центр навіть вносив міністру Олександру Ткаченку пропозиції щодо цього.

Автор фото: Андрій Бойко.

МИ НЕ ПРОСТО НЕ ОТРИМАЛИ ОБҐРУНТУВАННЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ, АЛЕ НАВІТЬ НЕ БУЛИ ПРО ЦЕ ПОВІДОМЛЕНІ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ

- Голова Держкіно Марина Кудерчук після резонансу, який викликало рішення про реорганізацію Довженко-Центру, оприлюднила лист, в якому намагалася пояснити правильність такого кроку. Як ви його оцінюєте?

- Риторика Марини Кудерчук задає неправильну тональність. Центр доволі відкритий у своїй звітності, постійно інформує органи управління про свої фінансові справи. Тому голова Держкіно добре знає нашу ситуацію, бо фактично керує вручну. Є вимоги до підприємства, але орган управління несе безпосередню відповідальність за діяльність інституції.

У будь-якій організації можна знайти недоліки. Однак у нашій країні система управління й законодавства побудовані в репресивно-контролюючій манері. Будь-яка перевірка націлена на пошук помилки і кару, а не на виправлення помилки.

- Ви спілкувалися з Мариною Кудерчук після оприлюднення рішення про реорганізацію, чи, можливо, отримали пояснення від неї напряму?

- Ми вирішили одразу ситуацію виносити в публічний простір, тому що не були повідомлені про рішення щодо реорганізації. Якби ми не відреагували швидко, то, можливо, процес уже запустився б .

30 червня був підписаний Акт прийому-передачі майна від МКІП до Держкіно, але досі не внесені зміни до статуту. Ми спрямували відповідні пропозиції у Держкіно. І раптом такий демарш… Держкіно, згідно з положенням, дійсно має повноваження займатися реорганізацією. Але якщо дивитися на проблему системно, подібні кроки не можуть відбуватися без попереднього планування і стратегії. Ми не отримали обґрунтування. Більше того, профільний Комітет парламенту вже заявив свою позицію, що їм також не було відомо про це рішення, і рекомендував реорганізацію не проводити. Але наразі процес триває. Ми спрямували звернення на Офіс Президента і на Кабінет Міністрів, якому зараз Держкіно підпорядковується напряму.

Довженко-Центр співпрацює з продюсерами, режисерами, акторами, операторами, кінодослідниками в Україні і за кордоном, з культурними інституціями і держструктурами, які постійно в нас отримують фільми для своїх заходів, зокрема МЗС, Український інститут, саме Держкіно. Тобто зникнення Центру або необдумана трансформація вплине на всю систему.

Ми звернулися до Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF), членом якої Центр є з 2006 року, і запитали, що відбудеться у разі подібної трансформації. Вони сказали, що Україна втратить членство у Федерації. FIAF вже звернулася до Президента Зеленського щодо важливості збереження колекції і діяльності Довженко-Центру.

- Поясніть, по яких пунктах комунікація з Мінкультури і Держкіно не склалася? З озвучених Держкіно претензій вам навішують роль мало не виробничого підприємства, яке має приносити прибуток, тоді як ви наполягаєте на мультикультурній функції.

- Власне наша бурхлива незгода з наказом про реорганізацію і передачу частини повноважень пояснена тим, що цьому не передувало жодного обґрунтування. Нам не пояснили, на яких підставах це відбувається. У нормальному світі є планування і оприлюднення планів.

За півтора року управління Довженко-Центром я не отримала спершу від Міністерства культури, а потім від Держкіно загальної стратегії чи хоча б плану діяльності. Які завдання перед нами ставляться? Що ми маємо, на їхню думку, робити? Яку роль в політиці кінематографії вони відводять Довженко-Центру? Тобто в даному разі із цілепокладанням від органу управління до підпорядкованої інституції все дуже погано. Окрім того, незрозумілими лишаються критерії ефективності.

За організаційно-правовою формою ми є держпідприємством. У процесі передачі з Мінкульту до Держкіно у нас кожного кварталу запитували показники діяльності. Це стосувалося нашого прибутку, дивідендів, сплати податків, стану майна. Я запропонувала, що оскільки Довженко-Центр працює з культурною спадщиною і просвітництвом, включити у звітність такі критерії як кількість відвідувачів, публічних заходів, кінопоказів, публікацій в наукових і публіцистичних виданнях, стан і наповненість колекції… Подібні критерії зазвичай застосовуються для культурних інституцій, музеїв. Однак на мої пропозиції реакції не було.

Орган управління, який передає підзвітну установу іншому органу, повинен передати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування. На мій запит із Міністерства прислали табличку дуже загального характеру: капітальний ремонт – 2022 рік, видатки на зарплату – 2022 рік. Це на бізнес-план не схоже.

- Як би ви описали діяльність і компетенції центру читачам, які хочуть зрозуміти суть скандалу і ваше невдоволення діями Держкіно?

- Наша діяльність не лежить безпосередньо у сфері кіноіндустрії. Ми працюємо з культурною спадщиною: колекціонуємо, зберігаємо, досліджуємо мистецтво кіно і його творців, розповідаємо і показуємо. Тобто ми працюємо не з виробництвом фільмів, а з результатом. Тому власне виникає питання до того, наскільки Держкіно в принципі володіє матеріалом і має правочинність висмикувати окремі аспекти нашої діяльності, які, можливо, потребують уточнення, і з цього робити висновки.

МІНІСТР МЕНІ СКАЗАВ, ЩО НЕЗРОЗУМІЛО, ЧИМ МИ ЗАЙМАЄМОСЯ. В ЙОГО РОЗУМІННІ ЦЕНТР МАВ ПРОВОДИТИ РОЗВАЖАЛЬНІ ІВЕНТИ

- Ви перемогли на конкурсі більше року тому, однак вас досі не призначено? Статус в. о. дуже обмежує повноваження?

- З одного боку, як любив казати наш міністр культури, немає різниці, ти в. о. чи керівник з контрактом, якщо Центр працює. Я вважаю це маніпулятивним. На мені лежить вся відповідальність за статутну діяльність, я маю забезпечувати всі операційні процеси. При тому мій стан є дуже хитким, тому що орган управління в будь-який момент може мене з цієї посади зняти, і тоді вся діяльність лишиться у підвішеному стані. Юридично мені непросто піти у відставку, я отримую зарплатню керівника структурного підрозділу Музей кіно. Це певна маріонетковість: з одного боку, на тебе тиснуть, а з іншого – вимагають відповідальних рішень.

Є ще момент. Коли з керівником підписують контракт, то його частиною є стратегія, яку претендент на посаду запропонував на конкурсі під час обрання. Моя стратегія влаштувала комісію. Вона не була революційною, але була спрямована на збереження і підтримання розвитку. Однак цю стратегію фактично не підтримав Мінкульт, і моє призначення напряму пов’язане з існуванням – або не існуванням цілісного Центру. Тобто незатвердження стратегії загрожує інституції.

- Ваш попередник Іван Козленко прямо вказав на причини, чому вас досі не призначили. За його словами, призначити мали "людину Єрмака". Один з цих "людей Єрмака" російський бізнесмен Душутін звернувся до суду з вимогою повторного конкурсу, і міністру вистачило цього аргументу для того, щоб вас не призначати. Ми бачили, як Душутін поводився на співбесіді, навіть не володіючи українською мовою. Так виглядає, що не просто ваша концепція не затверджена, а в принципі владу не влаштовувала діяльність Довженко-Центру.

- Душутін – це технологія торпеди, яку активізують в тому випадку, коли щось пішло не так. Вочевидь керівником Довженко-Центру мали обрати когось іншого, а не мене. Душутін не підходив за багатьма ознаками, але він звернувся до суду і Міністерства щодо перегляду конкурсу. Він стверджує, що не мав можливості під час конкурсу прийти на територію Міністерства, хоча заступник міністра Карандєєв сказав, що за кілька днів до того він зустрічався з ним у Міністерстві.

Я подала зустрічний позов, оскільки Мінкультури посилалося на існування заборони щодо вчинення ними дій стосовно конкурсу. Суд мій позов розглянув і цю заборону зняв. Відповідно влітку 2021 року Мінкульт вже міг підписати контракт. Я тоді зустрічалася з міністром Ткаченком і він сказав, що моя стратегія "не є релевантною" тому, які плани є на Довженко-Центр. Імовірно, у цих планах Міністерство не було самостійним і суб’єктним.

- Які саме плани?

- Вже тоді йшлося, що центр має бути розділеним.

- Навіщо його розділяти?

- У Мінкульті пояснили, що не розуміють, чим Центр займається. Вони хотіли відділити фільмофонд у вигляді установи для зберігання, а Довженко-Центр мав надавати такі культурні послуги, які приноситимуть кошти. Тобто Центр, на їхню думку, має займатися розважальними івентами, ця ідея була запущена і підтримувалася ще рік тому.

Насправді вся діяльність Довженко-Центру прив’язана до колекції кінематографічної спадщини, яка сформувалася і розвинулася за 28 років нашого існування. Центр створили у 1994-му, і вже з 1996 сюди почали надходити вихідні матеріали фільмів на плівці, які були розкидані по кіностудіях, облкіно, у приватних осіб. Тобто почалося формування цілісної колекції задля збереження усієї кіноспадщини. Адже плівка потребує специфічних умов зберігання. Окрім фільмів на плівці, до Центру передавали супровідні матеріали: сценарії, синопсиси, розкадровки, особисті документи, фотографії, реквізит, кінотехніку…

До повернення Незалежності в нас не було свого фонду фільмів. У 30-х роках ХХ століття Росія більшість українських фільмів, які були створені у 20-ті роки, вилучила. Так затиралася історія власне українського кінематографу, і вона почала відтворюватися в останні десятиліття, за участю кінознавців Довженко-Центру зокрема.

Із 1930-х існувало українське радянське кіно, частина цих фільмів також є лише в Росії і чекає на повернення. Наприклад, деякі фільми за участю Богдана Ступки. Там же зберігаються фільми епохи раннього українського кінематографу, як-от фільм "Брехня" В’ячеслава Висковського, знятий за сценарієм Володимира Винниченка у 1918.

Таким чином, на Центр лягло завдання не просто фізично збирати фільми, а відновити історію українського кінематографу. Ми вийшли на цей рівень завдяки методичній роботі. Справедливості заради зазначу, що у певні періоди вона не відбувалася б без підтримки Мінкульту й Держкіно, який є розпорядником коштів. Але останнім часом їхнє управління перейшло в ручний режим.

Я ТОРІК ПРОПОНУВАЛА ТКАЧЕНКУ НАДАТИ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОГО ФОНДУ ФІЛЬМІВ

- Держкіно наполягає, що за статутом Довженко-Центр не може бути архівом. Але фактично ви ним давно є. Яке місце власне архів посідає у вашій діяльності?

- Архівом можна назвати будь-який масив носіїв інформації, або місце чи підрозділ, де щось зберігається, – і при цьому не обов’язково бути архівом в розумінні установи. Вся діяльність Довженко-Центру побудована на роботі з кінематографічною колекцією – а це самі фільми, сценарії, сторіборди, афіші, фотографії, книги, обладнання, реквізит, щоденники, спогади. Ця колекція постійно поповнюється і досліджується.

Усі кінопокази, фестивалі, виставки, видання книжок, освітні програми для дітей і дорослих, публікації наукових або пізнавальних статей – все це народжується з досконалого знання колекції . Держкіно чомусь не говорить, що фільми для свого благодійного марафону по світу вони зокрема отримують у нас, і ми не беремо за це коштів, бо розуміємо, що це іміджеві акції на підтримку України. А для того, щоб ці фільми можна було легко отримати, Довженко-Центр їх зберігає, оцифровує, готує субтитри.

- Наше законодавство не дуже унормовано. Де з формальної точки зору стоїть Довженко-Центр серед музейних, культурних та кіноінституцій?

- Музеї, архіви та бібліотеки є звичними в Україні формами інституцій, що працюють з пам’яттю, збереженням культурних, історичних цінностей, їхнім осмисленням і презентацією. Ми діємо за світовими стандартами роботи кіноархівів: працюємо як синематека, тобто сховище фільмів, як науково-дослідна установа, як демонстратор і просвітник. Бо в українському законодавстві класичний архів – це закрита установа з лімітованим доступом, який не має прямого зобов’язання займатися комунікацією з публікою. Натомість ми маємо місію надавати доступ і ділитися знаннями , і в цьому ми близькі до музеїв. Але якщо подивитися колекції наших музеїв, архівів, культурних установ, то в кожному знайдуться експонати, які належать до різних груп збереження. Скажімо, в архівах є твори мистецтв, а у музеях містяться листи, фотографії й документи. Наприклад, у Національному художньому музеї зберігаються листи або фото Владислава Городецького – і лише за формальною ознакою ці документи не можна виділити і передати іншій установі. Ці колекції цілісно сформувалися і є цінними через історію своєї появи. У світі діє тенденція до неподільності колекцій. Інакше багатьом відомим великим музеям доведеться віддати багато своїх експонатів. Є Міжнародна Рада музеїв – ICOM, Міжнародна федерація кіноархівів – FIAF, які збалансовують всі суперечливі питання щодо спадщини.

Є поняття Національного архівного фонду і музейного фонду України, які означають сукупністьпам’яток на території України. З фільмами історія незавершена. Від початку заснування Довженко-Центр існує як державний фонд фільмів, його створення передбачено Законом "Про кінематографію", але законодавчо це досі ніяк не унормовано. Чому? Тому що музеї, бібліотеки, архіви існували і в радянський час, а кіноархів чи фільмофонд – ні. Зараз нарешті настав момент його створити.

- Якщо за стільки років ця суперечність законодавчо не вирішена, але ви 28 років фактично є фільмофондом, то логічно було б нарешті запропонувати зняти всі різночитання. Цим хтось займався?

- На мій погляд, цілком логічно і нетравматично зберегти інституцію, яка успішно працює. Робота щодо законодавчого унормування велася ще попереднім керівництвом Центру, я теж ставила це питання перед міністром Ткаченком. Торік у червні я надсилала йому своє бачення, які кроки слід зробити. Довженко-Центр сумлінно виконує всі функції Державного фонду фільмів, які прописані в Законі "Про кінематографію", тому потрібна воля розробити положення про Державний чи Національний фонд фільмів і надати Довженко-Центру відповідний статус. Заразом це надасть захисного статусу тим фільмам, які його поки не мають. Бо положення про такий фонд поширюється не лише на фільми, які є в Україні, а на все, що може вважатися нашою кіноспадщиною.

Також суперечності виникають навколо нашої організаційно-правової форми. Доки юристи працюють над цією проблемою, скажу, що з урахуванням сутності діяльності Довженко-Центру, і мети, котра полягає не в отриманні комерційної вигоди, а творенні суспільного блага, очевидно, що на часі отримання статусу неприбутковості. Це можна зробити через зміну організаційно-правової форми на "державний заклад" або "державне неприбуткове підприємство". Це збереже можливість усі залучені кошти і надалі вкладати в інституцію.

- Наразі куди йдуть ці кошти? Вас Кудерчук назвала мало не нахлібниками.

- Ми їх інвестуємо – у підтримку власного існування і розвиток, по суті, в країну. Але статус прибуткового підприємства передбачає, що ми частину коштів зобов’язані віддавати у вигляді дивідендів державі. Якщо взяти минулий рік, який не був таким скрутним, як нинішній, то ми мали 7,6 мільйона з держбюджету, що покрило дві третини наших зарплат. Решту Центр сам має заробити – на зарплатню, на охорону, на комунальні витрати. Не кажучи про фінансування ремонтних робіт, придбання обладнання чи проєктної діяльності. Якщо взяти Національний художній музей, якому ми дорівнюємо за рівнем і значимістю колекції, то він профінансований і захищений по статтях цих базових потреб – зарплат, комунальних витрат і охорони. І держава може виділити йому окреме фінансування на реставрацію або інші покращення.

- Яке місце у фінансуванні проєктів посідають гранти?

- За останні 3 роки ми отримали 4 гранти Українського культурного фонду. Були профінансовані проєкти "ВУФКУ. Lost & Found" - про золоту епоху українського кіно і український "Голлівуд" 20-х років, виставка "Польоти уві сні та наяву" за однойменним фільмом Романа Балаяна. Також був грант інституційної підтримки в 2020 році.

Завдяки співпраці з міжнародними культурними інституціями – Ґете Інститут Київ , Британською радою, Італійським інститутом культури, Французьким Інститутом, – ми отримували цільову підтримку на реалізацію проєктів . Це допомогло втілити виставкові, видавничі, навчальні проєкти, створити кіноперформанси і показати світову кіноспадщину, у створенні якої брали участь українці. Зараз у процесі підготовки видання книги Джошуа Ферста про українське кіно за підтримки Ґете Інституту. Усі кошти, які надходять на наш рахунок і витрачаються, підзвітні.

- Які аналоги вашій діяльності у світі? У якому ряду стоїть Довженко-Центр?

- Нам був дуже цікавий досвід Deutsche Kinemathek, яка акумулює всю діяльність, пов’язану з німецьким кінематографом. У її структурі є кіносховище, музей, кінотеатр, дослідницька і реставраційна лабораторії. Водночас в Німеччині діє Бундесархів, де також зберігаються фільми. Є й приватні колекції, яким належать старі фільми і права на них.

Ще одна взірцева інституція British Film Institute, який поєднує в собі функції Держкіно і фільмофонду. BFI не лише працює зі збереженням і популяризацією кіно, має власний кінотеатр, музей, фільмосховище, а й розробляє політику кіногалузі, дає рекомендації щодо кіновиробництва, спільно з BBC створює освітні програми. EYE Museum в Нідерландах поєднує функції зберігання і презентації. Польська Filmoteka Narodowa – аналогічно. І діяльність таких флагманських інституцій, яка гуртує кіноспільноти, не суперечить появі великих комерційних музеїв, про який мріють у Держкіно.

МИ ДОСЛІДЖУЄМО АНІМАЦІЮ В КОНТЕКСТІ ВСЬОГО КІНОПРОЦЕСУ

- Держкіно веде мову, щоб виокремити знову Укранімафільм, і ця студія знову почала б займатися створенням мультфільмів. Однак її лише у 2019 році приєднали до Довженко-Центру. Як ви ставитеся до ідеї відродження студії?

- Прекрасна ідея. Але питання в тому, яку систему функціонування брати за зразок. Українські аніматори зараз працюють незалежно, і успішні в цьому. Погляньмо на Pixar чи Aardman Animations. Це недержавні масштабні студії, але вони задають світові тенденції. Тож питання, чи зможе "Украніма" в новому втіленні вийти на той рівень, на якому вона була в 60-70-ті роки. Бо в 90-ті й у 2000-ні студія стала занепадати. У 2019 році Укранімафільм перебувала у дуже поганому стані, і Мінкульт прийняв рішення рятувати бодай ті крихти, які залишилися.

- З колекцією анімації, попри слова Держкіно, ви працюєте. Звідки претензії до вас по частині анімації?

- Ці закиди трохи смішні. Дослідження анімації ми розглядаємо в контексті всього українського кінематографу. Дослідники Центру створили цікаву збірку "Мультагітпроп" - мультфільми 1920-х років, які використовували як політичні агітки. До них сучасні музиканти створили саундтреки, чим задали іншу тональність. Хтось підійшов до цього іронічно, а хтось – трагічно. З одного боку, 20-і роки були періодом мистецького розквіту, а з іншого – це період, коли репресивна машина розгорнула свій маховик.

Ми впорядкували велику кількість розрізнених ютуб-каналів, які демонстрували українські мультики. Запустили дистрибуційний каталог, щоб ті, хто обирають мультфільми для показів, могли зручно отримати інформацію, створили описи до мультфільмів. Цьогоріч у вересні готували презентацію великої виставки про українську анімацію. Цей проєкт майже готовий, роботи над ним почали ще торік, подали його на грант УКФ. Науковий відділ знімав інтерв’ю з аніматорами, писав дослідницькі та освітні статті. Марина Кудерчук була повідомлена про ці плани, оскільки ми сподівалися на співпрацю і Держкіно належать права на анімацію .

Після повномасштабного вторгнення ми почали працювати із закордонною аудиторією і організовувати покази та долучатись до подій, що розповідають про Україну – наприклад, у Вроцлаві WRO Art Centre створив мистецький майданчик для підтримки переселенців з України, і мультфільми стали ключовою складовою їхньої програми. У березні колеги організували демонстрацію мультфільмів у метрополітені, для людей, які практично жили на станціях, ховаючись від обстрілів.

ЗА ПІВ РОКУ МИ ОТРИМАЛИ 3,8 МЛН НА ЗАРПЛАТНЮ, АЛЕ СПЛАТИЛИ 4,4 В БЮДЖЕТ

- Впритул до Довженко-Центру триває будівництво. Компанія A Development зводить три башти житлового комплексу. Будинки об’єднуватиме стилобат, в якому розташують торговельний центр. Не цілком зрозуміло, яка доля чекатиме на будівлі Центру.

- Забудовник, потребуючи офіційних дозволів для реалізації частини будівництва, що перетинається із державною власністю, пропонував здійснити поліпшення для нашої будівлі, зокрема утеплення і реставрацію фасаду, благоустрій території перед і у дворику Центру. Ще в грудні 2020 був розроблений проєкт договору і поданий на експертизу до Міністерства культури, але у Міністерстві вирішили, що такі ініціативи належать до компетенції Кабінету Міністрів і передали до КМУ.

З огляду на це центральний корпус мав би тільки поліпшитись і йому нічого не загрожувало. Є ще два корпуси по Васильківській, і є інтереси щодо їхньої приватизації, які неодноразово озвучувались і Фондом держмайна, і Міністерством. Але після заяв Держкіно, що Довженко-Центр має бути переміщений на одну з кіностудій, виникає питання, яка доля чекає тоді на основний корпус.

- Загалом на сьогодні які перспективи втримання Довженко-Центру на плаву бачите?

- Ми ще не заявляли голосно про наш фінансовий стан, розуміючи, як важко країні зараз. Але навіть до війни ми не отримували у держави коштів не те що на свій розвиток, але навіть на "проїдання". За пів року, на кінець липня, ми отримали 3 млн 800 тис. з державного бюджету на зарплатню, і 4 млн 400 тис. сплатили до бюджету держави.

Центру закидають, що він живе з оренди. Це так, бо ще у 2021 році кошти від оренди майна становили близько половини наших надходжень, 30% - це надходження від основної діяльності і 20% державна підтримка. Але і Міністерство, і Держкіно мовчать про те, що саме ці залучені кошти Центр вкладав у поліпшення стану приміщень, трансформацію простору для потреб відвідувачів, утримання і поповнення колекцій, сканування фільмів, проєкти. З початком епідемії ковіду для багатьох орендарів державного майна вартість оренди зменшили на 50%. З 2020 року наші доходи впали уполовину, а цьогоріч через війну ми ще й підтримуємо орендарів, бо Фонд держмайна повністю звільнив їх від сплати оренди. Наша команда працює в режимі економії: три дні на тиждень і недоотримує значну частину зарплати. Ми таким чином підтримуємо країну і Збройні Сили, завдяки яким взагалі є можливість працювати і жити, – але інституція в такому режимі може не встояти.

Нас дуже підтримали наші закордонні шанувальники, які закохані в кінематограф епохи авангарду. Вони, розуміючи, як може бути скрутно у війні інституціям, що працюють зі спадщиною, створили краудфандингову платформу, зібрані кошти переказали благодійному фонду в Україні, який своєю чергою переказав нам. Завдяки цьому ми змогли заплатити персоналу частину зарплати, оплатити електроенергію і придбати матеріали для захисту будівлі та експонатів. Наразі ми плануємо завдяки благодійній підтримці запустити онлайн-кінотеатр, щоб фільми були доступні для перегляду безпосередньо з сайту.

Я впевнена, що Довженко-Центр збереже колекцію й існуватиме як цілісна інституція надалі, як український фонд фільмів і як вільне творче середовище для тих, хто творить і любить кіно.