Одна з історій "АзовСталі"

У кожного полоненого є свої душевні історії. Сумні і веселі. Філософські і побутові. Якісь спогади дають їм сили перенести всі тортури та випробування. Просто тому, що вони згадують пережитий досвід. І вже на волі, розповідаючи про ситуацію, яка надихала, їхні обличчя змінюються, посмішка стає теплішою, а погляд – замріяним.

У Кота, начальника патрульної поліції Маріуполя, таких історій декілька. І кожна гідна окремого допису. Такі епізоди роблять художні фільми душевними та зворушливими. Впевнена, що ці розповіді використають сценаристи та режисери, які будуть знімати фільми про наші випробування. Тому я і виношу цей фрагмент окремим дописом. Він, безумовно, буде у загальній розповіді Михайла про те, що він пережив з початку повномасштабного наступу. Але хочеться акцентуватися саме на таких невеличких моментах, які губляться у загальному героїчному полотні війни. Але ж на них вибудовується та сама мотивація, в них знаходяться відповіді на питання, що примушує наших бійців битися за країну так відчайдушно та сміливо. Ви зрозумієте, дочитавши до кінця…

-На "АзовСталі" у травні вже не було ніякого зв’язку, - розповідає Михайло Вершинін, позивний Кот. – І ніхто не міг зайти в "Приват-24". А зарплатня ж бійцям приходила. Тисяч по 200 бовталося на картках. І при цьому практично у всіх родини виїхали за кордон. Гроші були потрібні їм страшенно. Коли чоловік знаходиться в бойових умовах під ризиком бути знищеним, а у нього є гроші... Для нього це мука. Він не може ні воювати, ні спати, ні їсти. Думає лише про те, як переправити гроші родині. А у когось на картці накопичились заощадження всієї родини. Велика сума, доступу до якої більше ні у кого не було.

Побачивши, що десятки чоловіків б’ються з цією проблемою, що у них голови забиті лише цим, почав думати, як же ж їм допомогти. В бункері, де я знаходився, працював Старлінк. Завдяки йому я міг зв’язатися з представником Приватбанку Едіком Фільчаковим. Ми з ним вирішили авторизувати всіх бажаючих зробити перерахування через мене. Я ж особисто бачив кожного, хто приходив перерахувати гроші. Я їм допомагав пройти авторизацію через інтернет без зворотного дзвінка чи СМС. Мене включили в групу, де були всі оператори відділення банку. Я їм зразу "доповідав" - така сума проходить, а така – ніяк. Все зразу вирішувалося. Едік взяв на себе ризик спрощеного переказу коштів. І тим самим зробив щасливими десятки людей – хоч на пару хвилин, але щасливими. Він, до речі, коли потрібно було вивозити людей з Маріуполя, надав броньовані машини банку для евакуації. Реально врятував багато людей. А потім ще запустив систему переказу грошей з підвалу "Азов Сталі" по всьому світу. От хто справжній Герой сучасності.
Бійці приходили до мене в бункер, під’єднувалися до Старлінку, заходили в "Приват-24" і робили перекази.

Я бачив обличчя кожного, у кого гроші пішли. Вони змінювалися, ставали щасливими. Їм ставало легше: "Братику, дякую тобі величезне!" І видихає. Все, справу завершено. Проблему вирішено. Це був кайф – бачити людей, які закрили свою найсерйознішу проблему на даний момент. Розуміння, що їхні родини – з грошима, - давало їм спокій і свободу воювати далі.

Чоловік сто скористалися цією можливістю. З них чоловік 40 потім загинули…

Під час допитів в донецькому СІЗО, я пояснював слідчим, що на "АзовСталі" я в тому числі займався… банківськими переказами. Що було абсолютною правдою!

Зараз Михайло проходить лікування, вже переніс операцію. Він отримав документи та достроково звання майора поліції, з чим ми його вітаємо. І хоча він про це не просить, ми публікуємо картку його дружини 4731 2196 1256 1021. Михайло двічі все втратив – в Донецьку у 2014 році, а тепер у Маріуполі…