Нобелівська премія миру для українців - це зашквар, а не радість
Збудження від нагороди нобелівською премією українською правозахисної організації "Центр Громадянських свобод" - це про невігластво і нестерпне бажання порадіти за земляків. Насправді, перемога ця пірова, зашкварна і не на користь українців. І це я пишу навіть не як людина, яка півроку працювала в цьому Центрі комунікаційною менеджеркою( про особливості їхньої "поваги" до співробітників, сформулюю згодом окремо). Зараз елементарно з точки зору того, який меседж до нас доносить журі "Нобелю".
1. Премію вручають у зв'язці з росіянами та білорусами і прямим текстом нагадують нам про "братерство народів", що підтримують ці організації. Тобто старий добрий СРСР і євразійський світ вам у поміч. Як казав кіт Леопольд, "давайте жыть дружно". Головне, щоб не було війни. Вам про це і Ілон Маск казав, нещодавно, і нобелівці нагадали - складайте зброю, зайчики.
Українців у світі продовжують сприймати як україно-російсько-білоруський союз. Ці три країни документують злочини, порушення прав людей, у них спільні проблеми. Нас знову закидають у спільний котел, де ми чомусь маємо варитися разом. Фактично, нагородити могли будь-яку громадську організацію, знайшлася та, де більше за все писали листів, робили твітів, їздили на конференції. Бюджетів на це у "Центру громадянських Свобод" вистачає, там кілька мільйонів на місяць обороти. Не бідні родичі. Тепер отримають ще більше грантів. Але що від тої нобелівки нам всім - повернення сприйняття України у концепції совка, що нам нав'язує путін. Нащо нам такі нагороди? Щоб закріпити на підкорці світової спільноти цей меседж?
2. Минулого року цю премію миру отримав "ліберальний" російський журналіст, вибачте, агент, Дмитро Муратов. Він керує "Новою газетою", яка роками робила ілюзію того, що в росії є непідконтрольні медіа. На початку березня 2022 цей голуб миру офіційно заявив, що в загалі не буде друркувати матеріалів про російсьо-українську війну, щоб газету не закрили. Як вам? Але потім перереєструвався у Європі та продовжуэ свою справу розмазування по мізках проросійськї повістки закордоном. Почитайте їхні матеріали про війну, де все "не так однозначно і страждають мирні люди". Це дуже круто отримувати премію в сусідстві з таким лауреатом?
3. Нас відзначив світ. Вау! Яка сатисфакція. Шановні, світ визначає всі країни, що в тренді, хто на шпальтах. Нашим правозахисникам мали щось вручити - так і сталось. Ми дізнались, що у нас є правозахисники. Але це визнанні і відкриття ні на крок не наблизило нас до нашої мети - ПЕРЕМОГИ над злом. Не до МИРУ на умовах ялових миротворців, які мріють лише про те, що все це нарешті закінчилось і світ спав у теплих ліжках. А премією миру нас тягнуть саме в цей бік. Помірісь і не дєрісь.
Доповннння. Згідно офіційно звіту найбільший постачальник коштів для нобелівського лауреата Ценр Громадяннских Свобод- фонд Free Russia. Є ще питання?
Згідно із заповітом Альфреда Нобеля, премія присуджується особі або організації, "яка більше та краще за всіх попрацювала для зміцнення братерства між народами, для того, щоб розпустити або скоротити чинні армії, або тому, хто сприяв проведенню мирних переговорів".
Сама премія та деякі її лауреати, однак, не раз викликали суперечливу реакцію. З недавніх прикладів на думку спадає Аун Сан Су Чжі, багаторічна лідерка бірманської опозиції та лауреатка премії миру 1991 року, репутація якої після приходу до влади безнадійно постраждала в очах західної громадськості через жорстоке поводження з представниками мусульманської народності рохінджа.
У 2019 році Аун Сан Су Чжі довелося свідчити в Міжнародному суді ООН в Гаазі і відповідати на звинувачення в геноциді рохінджа. Тоді ж з'явилися заклики позбавити її статусу лауреата - однак Нобелівську премію не можна відкликати. Присуджена одного разу, вона так і залишається назавжди пов'язаною з ім'ям конкретної людини.
У 2021 році у М'янмі відбувся військовий переворот, і Аун Сан Су Чжі, яка у 2016-2021 роках була міністеркою закордонних справ та фактично очолювала уряд країни, знову опинилася під арештом. Аун Сан Су Чжі лишається популярною серед опозиції на батьківщині, але через ситуацію з рохінджа її авторитет у світі впав. Захід розчарувався в Аун Сан Су Чжі, яку свого часу вважав іконою демократії
Інший приклад - прем'єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед Алі. Його нагородили премією в 2018 році за врегулювання конфлікту з сусідньою Еритреєю, а через два роки в Ефіопії почався кровопролитний конфлікт в Тиграї.
Попри заклики до Абія Ахмеда Алі врегулювати протистояння з бунтівними лідерами Тиграю мирним шляхом, військові дії у цьому регіоні та навколо нього тривають.
У 1994 році лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат розділив премію з прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабіном та міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом. Один з членів норвезького Нобелівського комітету Каре Крістіансен подав у відставку на знак протесту проти нагородження Арафата.
У 2009 році, на подив спостерігачів, лауреатом премії миру став Барак Обама, який лише незадовго до цього очолив Сполучені Штати. Обаму нагородили авансом, визнавши його "зусилля по досягненню світової гармонії", а не конкретні досягнення.
Однією з найбільш суперечливих стала премія миру 1973 року, яку отримали держсекретар США Генрі Кіссінджер та північнов'єтнамський політик Ле Дих Тхо за досягнення Паризької угоди по завершенню війни у В'єтнамі.
Війна закінчилася тільки через два роки, а Ле Дих Тхо від премії відмовився.
У 2021 році премію миру присудили головному редактору російського видання "Новая газета" Дмитру Муратову та філіппінській журналістці Марії Рессі за їхню боротьбу за свободу слова.