Про "альтернативну" культуру від Центру Довженка (і це не про кіно)

"Шкідники. Брехуни. Люди без совісті. Рейдери", - ось так, не дуже чемно вітались вчора, 8 листопада, з новим керівником працівники ДП "Національний центр Олександра Довженка".

Про це вже розповіли майже усі ЗМІ під загальним заголовком " Команда Довженко-Центру не пустила новопризначену директорку на робоче місце". Та й в самому Центрі Довженка аж ніяк цього не цурались, виклавши у себе на сторінці Фейсбук трансляцію всього цього дійства.

Втім, будемо сподіватись, що як справжні кіноархівісти самі ж культурні "бунтівники" згодом це документальне кіно з умовною назвою "Центр проти Каждан" не видалять. Бо люди мають бачити, як так сталось, що на тому місці (а саме на сходах біля входу в головне приміщення Центру Довженка), де були кіномитці, люди освічені та розумні, раптом виник гвалт, "базар" або навіть "батярня". Причому в самому Центрі цю подію сприймають виключно як перемогу (хоча, за означенням, перемога ця - не інакше як піррова, бо фактично нищить репутацію сучасного українського кінематографу).

Що вже казати, якщо навіть ЗМІ, що очевидно толерують позицію Центру, вимушені визнати досить неадекватну реакцію з боку митців. Наприклад, Детектор медіа пише так: "Інші присутні на мітингу, співробітники центру, представники кіноіндустрії та сфери культури, в емоційній формі висловили недовіру Держкіно і незгоду з рішеннями державного агенства".

Та власне питання не в емоціях, і не в незгоді (це, якраз, в умовах постійного стресу під час війни більш ніж зрозуміло), а в тому, чому ж так легко піддаються маніпуляціям ті, хто аж ніяк не підходить під визначення людей з кліповим мисленням, але які так наполегливо приміряють на себе таку роль.

Закид про маніпуляцію та кліпове мислення виник не просто так, для цього варто лише уважно ще раз передивитись уважно те саме відео, про яке говорилось на початку статті. До речі, у юристів з цього приводу є дуже відома приказка про те, що "головне у результаті розслідування не вийти на самих себе".

Що точно вдалося співробітникам Центру, - так це показати унікальний приклад "альтернативної культури", коли хамство ототожнюється з найвищою справедливістю.

Чим інакше пояснити систематичні провокаційні вигуки на кшталт "На кого ви працюєте? Та ну, не брешіть!", "Твоє місце не тут!", "Хто вам дав право вирішувати?", "Не псуй свою карму", "Йди чистою звідси", не відомо.

Хоча чому так відбувалось, зрозуміти можна.

Вочевидь, (бо на цьому декілька разів наголосила Марина Скирда, головний мистецтвознавець Музею кіно) людей вигнали на "сходи протесту" побоювання масових звільнень з боку нового в.о. директора. Звідки у них така інформація, можна лише здогадатись, бо ані Ю.Каждан, ані представники Держкіно про такі плани жодного разу не казали, навпаки — заперечуючи такий розвиток подій.

Але це не єдиний фактор "протесту". Ще два озвучених на відео — це гра на патріотичній свідомості ("ми захищаємо національну спадщину") та вразливість до маніпуляцій. Щодо захисту спадщини, тим більше національного рівня, поговоримо трохи пізніше, а поки - кілька слів саме про маніпуляції.

1. Співробітники дуже допитувались у Юлії Каждан, навіщо вона прийшла до Центру, адже її прізвище й досі не внесено до ЄДРПОУ в якості керівниці державного підприємства. Однак внести ці зміни мали в самому Центрі на підставі наказу Держкіно, а ніяк не навпаки. Уповноважені особи Довженко-Центру про це знали, але рядових співробітників не повідомляли. На відео це чітко видно у моменті, коли екс-очільниця Олена Гончарук почала апелювати до М.Александрова, як же вона могла внести зміни, якщо її звільнили. На що представник Держкіно, якого ніхто не попередив про імпровізовану прес-конференцію на сходах, чітко пояснив, що у Центру є ще декілька осіб з правом підпису, які могли це зробити. Наприклад, начальник юридичного департаменту, який "раптом" захотів піти у відпустку.
2. Головний бухгалтер Довженко-Центру була настільки емоційно "накачана", що весь час повторювала декілька фраз про те, що "ми ж - ваші, а ви до нас як каральний орган, наче СБУ. Ну, зробили ми якісь помилки — так навчіть нас. Ми ж теж люди, зрозуміли б". Трохи ніяково нагадувати поважній людині, що за свої помилки головні бухгалтери як люди з повною матеріальною відповідальністю звітують трохи в інших місцях. Однак за що співробітники Служби безпеки отримали таку негативну конотацію на свою адресу— питання риторичне. Власне як і про підстави, чим, як і кого може "карати" Держкіно.
3. І вже аж ніяк не можна проігнорувати запитання невідомої співробітниці (в кадр не потрапила), а що ж робити, якщо "колектив не погоджується з призначенням Юлії Каждан". На пряму відповідь представника Держкіно — "очевидно, що оскаржувати наказ про призначення" — молода дівчина (судячи з голосу) навіть трохи злякано перепитала: "Як — до суду?!". Ствердна відповідь Александрова вочевидь спантеличила співробітницю. Але ще більше вона здивувалась, якби дізналась, що Олена Гончарук вже давно і безрезультатно витрачає гроші Центру (яких, за її словами і так немає) на різні судові позови. Наприклад, О.Гончарук, розуміючи, що під час свого керівництва Центром допустила порушення вимог законодавства, подала до Окружного адміністративного суду м. Києва позов про скасування наказу Держкіно про реорганізацію Центру, витративши на судовий збір державні кошти. Суд вже відмовив у відкритті провадження за цим позовом. Але співробітники продовжували запитувати пані Каждан — "а з позовом нашим, що ви будете робити, га?". Коментарі, як кажуть, зайві.

Марина Скирда емоційно доводила всім присутнім, що Центр — єдиний заклад національного рівня, що зберігає кіноспадщину. Залишимо це так, хоча є ще Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного, і "національним" Центр є лише за назвою, а не за правовим статусом.

Ось лише декілька тез з виступу головного мистецтвознавця Музею кіно (яка, за схвальним відгуком під відео від ще одного колишнього керівника Центру "ідеально знає предмет спору"):

- "Головні кризи зараз, це війна, енергетична криза, фінансова криза та управлінська (?) криза".

- "А яка ваша місія - перевіряти документи фінансові? Це не потрібно".

- "Найбільше зараз потрібно зберегти колекцію, будівлю, та працівників Центру".

- "Пані Юлію заводять для експертної оцінки, щоб вона дала доступ до колекції — і її знищили".

І найцікавіше: "Відповідно до засадничих документів та принципів Міжнародної федерації кіноархівів, членами якої ми є, в разі загрози цілісності колекції або приміщенням, де вона знаходиться, ми мусимо як професіонали, чинити спротив". Фактично, це й було виправдання усіх вчорашніх ганебних дій на сходах Довженка Центру.

Почнемо з кінця.

Про можливість "фізичного спротиву архівів" немає жодної згадки в Статуті та правилах FIAF. Навпаки там просто говориться, що Міжнародна федерація кіноархівів об’єднує провідні світові некомерційні організації в цій галузі, філії якого віддані справі порятунку, збору, збереження, перегляду та популяризації фільмів, які цінуються як витвори мистецтва та культури та як історичні документи. Загальний інтерес афілійованих членів FIAF полягає у збереженні світової кіноспадщини та забезпеченні її доступу для майбутніх поколінь, відповідно до найвищих стандартів архівної практики. До речі, про те, що Центр й досі не має статусу ані архіву, ані музею, в ЗМІ теж говорилось неодноразово, що власне й стало приводом для реорганізації. І як тут не згадати місії FIAF, відповідно до однієї з яких "філії мають прагнути покращити правовий контекст, у якому кіноархіви виконують свою роботу".

То невже у Центрі просто вигадили "міжнародні підстави" для свого бунту? Не зовсім так. Вочевидь, пані Марина мала на увазі пункти 1 та 2 Кодексу етики FIAF, які звучать так:

1.1. Архіви поважатимуть і охоронятимуть цілісність матеріалів, які перебувають у їхньому розпорядженні, і захищатимуть їх від будь-яких форм маніпулювання, спотворення, фальсифікації чи цензури.

1.2. Архіви не принесуть в жертву довгострокове збереження матеріалів, якими вони опікуються, в інтересах короткострокової експлуатації. Вони заборонятимуть доступ, а не наражатимуть унікальні чи основні матеріали на ризик проекції чи перегляду, якщо таким чином матеріали будуть під загрозою.

https://www.fiafnet.org/pages/Community/Code-Of-Ethics.html

Ось тут йдеться і про захист, і про заборону доступу. Але ж у яких випадках? Читаємо уважно - "від будь-яких форм маніпулювання, спотворення, фальсифікації чи цензури". Що з цього підходить до дій Держкіно? Аж нічого, але ж треба було на щось послатись. Та й про заборону доступу йдеться виключно в контексті загрози фільмофонду. Але в Держкіно вже неодноразово твердять — фільмофонд не те що знищувати, а навіть просто переміщувати ніхто не збирався. Він знаходився і буде знаходитись за адресою м. Київ, вул. Васильківська, 1.

Та й вигуки про те, що Ю.Каждан "заводять", аби вона провела експертну оцінку — знову ж таки не більше, аніж маніпуляції. Адже принаймні Олені Гончарук було точно відомо, що ще 2 листопада Держкіно було розіслано відповідні листи до Міністерства культури, Міністерства юстиції, Державної архівної служби та власне ДП "Національний центр Олександра Довженко" з пропозицією надати свої кандидатури для включення до робочої групи з проведення експертної оцінки музейної та фільмової колекції Центру.

Тож образи на кшталт "нова в.о. директора потрібна, щоб провести дерібан нашої колекції" банально не відповідають дійсності.

Так само як вже давно слід позбавитись від надуманих звинувачень у звільненнях. При реорганізації будь-якої установи в жодному разі не йде мова звільнення чи розпуск працівників. У таких випадках за трудовим законодавством всім працівникам пропонується місце роботи на аналогічних посадах у новій структурі. А далі - право працівника вирішувати, чи буде він працювати далі, чи прийме інше рішення, наприклад, працівник може бути переведений до іншої організації. В даному випадку при реорганізації Центру Довженка буде утворено 3 самостійних (окремих) юридичних особи, і всі працюючі зможуть за своїм фахом отримати робоче місце в одній з цих організацій.

І вже зовсім дивно було чути від Марини Скирди про фінансові питання. За її словами, "Держкіно не подобається, що Центром була проведена переоцінка майна і вартість будівель зросла. Замість того, щоб радіти, що державне підприємство нарощує свої обсяги, в Держкіно цим незадоволені. А це було зроблено для того, щоб не можна було продати задешево будівлю. Там вартість зросла в рази. Ми робили переоцінку, запрошували фірму. Ви ж розумієте, як зростає вартість квадратного метру в цьому районі...".

І знову ж таки, не треба бути юристом, щоб банально зрозуміти, що приміщення державного підприємства — це не квартира в житловому комплексі, яка, за певних умов, може здорожчати. Навпаки, баланс невідремонтованих кімнат нежитлового призначення з кожним роком може тільки знижуватись, і ніяк інакше.

Є підстави припускати, що штучне збільшення вартості будівель зроблено з метою створення видимості прибутковості Центру та приховування реальних збитків. Це при тому, що вказані приміщення перебувають у жахливому стані. В несучих стінах та підлозі приміщень Центру є тріщини. Окремі тріщини мають вкрай загрозливий, з точки зору безпеки експлуатації будівель, характер, та спостерігається тенденція до їх збільшення.

На балансі Центру є споруда цивільного захисту (бомбосховище), яка є непридатною для використання, проте її вартість уже після початку повномасштабного вторгнення російської федерації значно збільшено, що зовсім ніяк не впливає на відновлення її функціонування. Ніяких заходів до його покращення стану приміщень не вживається.

То ж, що не так із Центром, проти чого так відверто протестують співробітники? Чому вони поширюють "сірий шум", твердження, на які Держкіно давало кільканадцять заперечень та спростувань? Навіщо так емоційно "розганяти зраду"? Як варіант, простих співробітників використовують, аби відвернути увагу від чогось важливого. Від чогось, що знають тільки "їхні" керівники.

Наприклад, від результатів перевірок діяльності Центру. Ю.Каждан навіть на цьому відео неодноразово зазначила, що її завданням як тимчасово призначеного керівника Центру буде повний та об’єктивний аналіз фінансово-господарської діяльності Центру, виправлення виявлених перевіркою органу управління порушень. Встановлення інших фактичних обставин справи та надання пропозицій щодо можливих шляхів покращення діяльності Центру. І результати цієї роботи буде обов’язково висвітлено публічно.

Чи є підстави вважати, що комусь є щось приховувати? Очевидно, що так. Такий висновок можна зробити навіть вже з наявних фактів.

Так, 22 березня 2021 року за результатами проведеної закупівлі був укладений договір № 22/03-2021 в особі колишнього генерального директора Козленка І.В з ФОП Хоптінська Т.С на послуги "оренди звукового та світлового обладнання" на загальну суму 326500 грн. Відповідно до наданих тендерних документів, обладнання, яке пропонується в оренду не нове, а термін використання його вже сягає 10 років і більше. Проте, ще до підписання договору оренди та отримання "звукового та світлового обладнання" з тією ж ФОП Хоптінська Т.С. 09 березня 2021 року був укладений договір на обслуговування вищевказаного обладнання "Звукове та світлове оформлення заходів" на суму 49900 гривень, що може свідчити про заздалегідь прийняте рішення про переможця торгів. В подальшому наприкінці року, а саме 20 грудня 2021 року за результатами проведеної закупівлі, укладено договір №20/12-2021 в особі вже в.о. генерального директора Гончарук О.Ю. також з ФОП Хоптінська Т.С. на загальну суму 452725 гривень щодо оренди того ж обладнання. Аналогічно, як у минулому році, а саме 18 лютого 2022 року з ФОП Хоптінська Т.С. укладений договір "Звукове та світлове оформлення заходів" на суму 49900 гривень. Проте, відповідно п.6.2 договорів оренди обладнання "в розмір орендної плати входить ремонт обладнання, технічне обслуговування обладнання, заміна комплектуючих, вигорання ламп, а також всі витрати пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією обладнання". Враховуючи вищевказане, укладання додаткових договорів у 2021-2022 роках "Звукове та світлове оформлення заходів" було явно необґрунтованим. Крім того, вартість оренди обладнання може перевищувати її фактичну ринкову вартість.

Тобто юридичного та економічного аудиту Довженко Центру аж ніяк не уникнути, скільки "протестів на сходах" вони не влаштовували б.

Захист кіноспадщини — це, дійсно, справа державного значення. І так, Довженко Центр – надто важлива інституція, якою має керувати дійсно компетентна людина. До речі, яка і буде невдовзі обрана в рамках конкурсу.