Ми живемо вже у позичений час

Тези мого виступу на Kyiv International Economic Forum. Мене попросили дуже коротко розповісти про майбутнє.

Якщо брати горизонт 5 років, то майбутнє України визначається перемогою та післявоєнним відновленням. Найбільшими нашими викликами будуть два: по-перше, пошук рішень такого рівня складності, які дозволять нам вирватися зі стратегічного трикутника відбудова-євроінтеграція-модернізація ("наша лікарня лікує швидко, дешево та якісно -- оберіть будь-які два з трьох, але не всі три одночасно"). Детальніше у статті в першому коментарі. Другим нашим викликом, на мій погляд, буде нестача робочих рук: частина українців не повернеться, а роботи буде багато, тож імміграція є єдиним рішенням. Оскільки українське суспільство вочевидь не готове приймати етнічних українців з росії, покладаючи на них частину провини за війну, то іммігранти не будуть етнічними українцями. Хто будуть ці люди, як їх швидко асимілювати, як посилити українську мову та культуру задля цього, якою буде модель політичної нації -- ці питання будуть у фокусі уваги.

Економічний стрибок ґрунтується на 5 факторах. По-перше, "парасолька" безпеки -- це буде НАТО чи якась спеціальна міжнародна угода. По-друге, критична маса громадян, що прагнуть змін, -- хотілося би вірити, що в нас вона буде після перемоги. По-третє, верховенство права, і саме зараз призначення членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів визначає, чи буде Україна з верховенством права протягом наступних 25-30 років. Четверте -- економічна свобода: станом на початок року ми були на 130 місці в світі, і з таким рівнем економічної свободи немає жодних шансів на відновлення, не кажучи вже про якісний стрибок. П'яте -- це величезні інвестиції, які почнуть надходити, як тільки матимемо виконані перші 4 умови.

Якщо ключове слово для опису прагнень України -- модернізація, то для опису російських прагнень найкраще підійде слово "архаїзація". Росія веде війну за минуле, в якій, як відомо, неможливо перемогти. Сценарний простір для росії досить широкий, детально описаний у статті у другому коментарі. Узагальнено є три основні групи сценаріїв. По-перше, консолідація влади (через палацовий переворот, керований процес чи якось інакше), що веде до продовження війни або без перерви, або з перервою на 5 років, або з перервою на покоління. По-друге, "смута", хаос, безлад, війна всіх проти всіх, що загрожує Україні, Європі та світу безконтрольним поширенням ядерної зброї, масштабною кризою біженців та надмірним посиленням Китаю. По-третє, поки що малоймовірний, але найкращий для всіх сценарій деколонізації та мирної реконструкції постімперського простору.

Світ не стане двополярним, бо чимало потужних країн Азії, Близького Сходу, Латинської Америки не хочуть жити у двополярному світі. Скоріше це буде, за висловом Жозепа Бореля, "безладна багатополярність".

А тепер подивимося на світ у рамці 20 років, і ми побачимо, що всі нинішні події -- екологічна криза, коронавірус, російське вторгнення, криза міжнародних інституцій тощо -- є частиною однієї великої проблеми. Людство надто сильно залежить від викопного палива та загалом невідновлювальної експлуатації природних ресурсів, від моделі екстенсивного росту. Перед нами розвилка: або технологічний та ментальний прорив (фазовий перехід), або руйнація цивілізації (фазова катастрофа). Про це можна почитати у доповіді Римського клубу "Come on!" та в багатьох інших джерелах. Як кажуть філософи, ми живемо вже у позичений час.

Національна рада з розвідки США у своєму аналізі наводить 5 різних сценаріїв у рамці 2040 року, і ще два, на мій погляд, вони замовчують. Ключовими розвилками, окрім вищезазначеної (фазовий перехід -- фазова катастрофа -- відкладення проблеми на наступне покоління), є ще дві: взаємна позиція демократичного та авторитарного світів та глобалізація чи деглобалізація.

Путін, Трамп, Орбан та подібні їм кличуть нас назад, у "світле минуле", і їхній заклик має сотні мільйонів прихильників. Чи є у світі критична маса людей і лідерів, які натомість прагнуть вперед, у майбутнє? Побачимо.