Єнот з пагорбу Мегіддо

За цей суворий рік вже багато говорилося про те, що російські загарбники спираються на пустоту, та саме в цьому полягає феномен їх імперіалізму. Жодної власної ідеології, жодного ефективного міфу, жодної власної масової культури.

Пам’ятаю подив багатьох хизуванню агресора про "відновлення пам’ятнику леніну" в окупованому Генічеську.

Тепер там саме загарбники зігнали неповнолітніх подивитися "російську кінострічку" про "подвиг 28 панфіловців", тобто про "історію", що має відношення до реальності значно менше ніж всесвіти "Марвел".

А на руїнах севастопольського "Акваріуму" портрети "бабусі з прапором" та даши дугіної окупанти замінюють плакатом суровікіна, під запитання місцевих: "хто всі ці люди".

Але паралельно в окупованих Криму та Генічеську окупанти піарять єнота.

Бо як раз єнота, як мем та культурного носія, українське населення на окупованих землях "має впізнати" краще за бабусю з прапором, дугіних, суровікіних та навіть леніна.

Єнот – це персонаж "Марвелу", а "Марвел" є зрозумілим кожному, це простий та доступний мем, дитя глобальної культури масс.

І ось підстаркуватий "гаулейтер" сальдо дає на камеру єноту кусати себе за палець, начебто "ініціюючись міфом" від цього мему.

Бо окупант хоче, щоб це відео з єнотом набрало у соціальних мережах хоч не мільйони, але все одно більше переглядів ніж ті самі "панфіловці" за роки добровільно-примусового прокату в усіх кінотеатрах загарбників, від Кенігсбергу до Тойохари.

Навіть літери латинкою окупанти вживають як свою злочинну емблематику – бо вони хоча б гіпотетично можуть нести якісь "доданий сенс" у вимірі міфу чи культури.

Ну просто уявимо танк агресора із намальованим на ньому "Ъ", я не кажу вже про "Ѣ" і все стане ясно.

Але, все одно культові культурні міфи "Зорро", "Вікторія" чи "Вендетта" чомусь не мають присмак березового соку.

Хіба що із м’якоттю, після влучання "Хаймарсу" до "носія сучасного міфу".

З цих питань можна сміло публічно глузувати, бо це за визначенням не буде підказкою пропагандистам агресора: вони позбавлені функції породження не лише культури, але й міфу цілком стерильні у цьому вимірі.

Такі сліпі не малюють, а німі не співають.

Більш того, вони фундаментально неосвічені у питаннях культури та ідеології і просто не розуміють – що це і як воно працює. Що не може не радувати, бо з перемоги культури та ідеї все починається та все закінчується.

Тут розберу на простому прикладі, якій вже "відстрелив".

Це терористичні атаки агресора проти енергетичної інфраструктури, які зачепили кожного українця та стали відомі мабуть кожному європейцю та кожному другому землянину взагалі.

Тепер, коли за останні тижні кремль "насолоджується" буквально дощем нових санкцій, визнань росії терористом, а українців – жертвами геноциду, всіляких рішень, домовленостей, ужорсточенням риторики, заходів підтримки України, хтось там мабуть дивується: "що ж таке трапилося" через "звичайне виключення світла".

Але агресор забув, що та "загнила Європа" з якої він так глузував, подарувала світу не лише конкурентну на вищому рівні цивілізацію (та й саме слово "цивілізація"), але оперла її на просту культуру та ідеологію, зони впливу яких є дуже широкими.

Та дуже глибинними.

Мова всього-на-всього про світло, що перемагає пітьму.

Це настільки глибоко вбито, на майже інстинктивному рівні у свідомість народів цивілізованих націй, що стало не просто ключовою частиною всіх колишніх та нинішніх індоєвропейських культів й релігій, які росли тисячоріччями з одного у іншу, від Осірісу до Франциска, але просто – невід’ємною частиною самосвідомості homo civilis.

І тому не дивуйтеся фразі намісника Петра про "бурятів та чеченців".

Тут як раз справа не у тому що хтось християнин а хтось – ні. Й тим більше не про зневагу до етнічності.

Справа як раз про культурні відмінності, про питання міфу та ідеології.

Бо ті, хто наразі злочинно перевозять з Сибіру до Старобільську шаманів у юртах, із тим щоб ті заводили поранених тойонів у темний "мир духів", "набратися сил", просто мають інший культурний код.

Але не вони сьогодні приймають рішення, від яких залежатиме доля агресора.

Їх приймає українська родина, роз'єднана або ні важкими вимогами війни.

Мільйони таких родин.

У яких намагаються забрати світло.

Але які і самі, і спільно, і із залученням обраної ними влади, сформованого ними суспільства, намагаються це світло відновити. Та - відновлюють.

А також ці рішення схвалюють ще сотні мільйонів родин, які завзято спостерігають за цим процесом захисту та поновлення світла та перемогою над пітьмою. У буквальному сенсі цих слів. У вимірі політиків країн homo civilis, які добре розуміють чого захоче тут виборець. Безальтернативно захоче.

Такої соціальної напруги щодо перемоги світла – над пітьмою, тобто, у цьому культурному вимірі, життя – над смертю не побачиш на жодному великому релігійному святі.

Ризикну навіть сказати що військові злочини агресора у Бучі або Маріуполі були, звісно, на порядок важчими для homo civilis у вимірі моралі та права, але саме у вимірі культури "блекаут" став "поза конкуренцією", глибше за моралі чи релігійних переконань.

Але й релігія отримує свій наслідок.

Бо нинішня начебто "раптова" зміна рівня толерантності влади та суспільства до окремих церков як раз і стає природним реагуванням homo civilis на злочинний "експеримент" агресора з "блекаутами".

Щось мені підказує, що заміна назв на українських храмах та батюшок у Лаврах наразі не зустріне не лише широкого суспільного негативу (із соціологією давно все зрозуміло), але й навіть реагування "справжніх прихожан", що міцно колись вросли у систему церкви московського патріарху.

Бо якщо людина дійсно вірить у будь-якого бога в системі описаної індоєвропейської культури, її бог не може позбавляти світла за визначенням.

Ті, хто позбавляють світла, не можуть бути навіть у сьомому коліні пов’язаними із таким богом.

Вони представляють для вказаного віруючого завідомо іншу силу та релігійна людина не буде цю силу підтримувати за жодних обставин.

"Мир духів" не для її переконань.

А тому Перемога України після усіх спроб агресора забрати світло буде мати абсолютно особливий вимір, крім права, моралі, політики, економіки та навіть крім справедливості.

Це вимір буде настільки глибинним, що агресор, здається на усіх рівнях "прийняття рішень" просто ще не усвідомив, що саме його чекатиме.