Про генератори, Мальту і позицію голови Європарламенту щодо України

Це пост про подяку людині, що по-справжньому нас підтримує, і можливий контекст такої позиції Голови Європарламенту 

Насамперед наведу кілька фактів про вчинки та ініціативи Роберти Мецоли, що очолює Європейський парламент, по відношенню до України:

- Роберта Мецола на початку квітня однією з перших серед європейських високопосадовців відвідала Київ після 24 лютого. Виступаючи перед депутатами Верховної Ради вона підтвердила підтримку Європарламенту в прагненні України стати кандидатом на вступ до ЄС: «Україна - це Європа; навіть більше, ніж раніше, Україна дивиться на Європейський Союз як на своє місце призначення».

- Напередодні саміту лідерів ЄС в Празі в жовтні ц.р., Голова Європарламенту закликала якнайшвидше передати Києву німецькі танки Leopard II і прискорити процедуру приєднання України до Євросоюзу. «Українцям потрібна зброя, з якою вони можуть воювати та повертати свою територію, і йдеться, до прикладу, про танки Leopard II, які мають на озброєнні кілька держав-членів», — зазначила вона.

- Після масованих атак РФ на українську цивільну інфраструктуру в жовтні, Мецола стала одним з ініціаторів масштабної програми «Генератори надії» для України. «Настав час збільшити нашу підтримку України. Саме про це кампанія "Generators of Hope". Україні потрібно електроенергія для лікарень, шкіл та домівок. За допомоги європейських міст ми починаємо масове постачання електрогенераторів», - оголосила Голова ЄП 23 листопада.

Згодом Європейський парламент об’єднався з Eurocities — мережею з понад 200 найбільших міст Європи — щоб пожертвувати генератори, трансформатори та запчастини для електромереж, щоб допомогти українцям пережити сувору зиму.

                                                                            ***

В чому корінь такої позиції голови ЄП, крім європейської солідарності і клопіту про безпеку Європи?

Та й взагалі, здавалося б де Мальта, уродженкою якої є Роберта Мецола, а де Україна?)))

Не претендуючи на абсолютну істину, ризикну зазначити, що мальтійці не з чуток розуміють що таке війна, руйнування, життя в умовах загрози і тотального дефіциту.

Так склалося, що порівняно невеликий острів у Середземному завжди мав і має велике стратегічне значення для судоходства.

З початком Другої світової війни та відкриттям німецько-італійського фронту в Північній Африці в середині 1940 р. цінність Мальти підвищилась. Британські повітряні та морські сили, що базувалися на острові, мали можливість атакувати транспортні судна супротивника, що здійснювали перевезення життєво важливих вантажів та підкріплень з Європи на африканський континент.

Німецько-італійським військовим командуванням було прийняте рішення організацією систематичних бомбардувань та морською блокадою придушити опір захисників острову Мальта, нападаючи на порти, міста і союзні доставки постачання острова. Мальта стала одним з районів світу, що найбільш інтенсивно піддався бомбардуванню під час війни. Люфтваффе (німецькі ВПС) і італійська Regia Aeronautica здійснили в цілому 3 000 бомбардувань протягом двох років у спробі знищити систему ППО острову та порти.

Ці зусилля Риму і Берліну мали певний успіх, коли на кілька місяців життєво важливе постачання острову британським судами було фактично заблоковане. З-поміж направлених суден до острова доходила лише третина.

На середину 1942 р. ситуація на Мальті стала критичною, острів потерпав від нестачі найнеобхіднішого, гарнізон вже був не в змозі утримувати острів і забезпечити потреби цивільного населення.

Зрештою, союзні морські конвої змогли відновити безпеку постачань і зміцнити оборону Мальти, в той час, як Королівські ВПС Британії захищали її повітряний простір, хоча і з великими втратами.

Лише наприкінці 1942 р., після перемоги під Ель-Аламейном, коли союзні армії змогли вибити німецько-італійські війська Роммеля з Єгипту, та висадки в Алжирі морського десанту союзників, становище військової бази на Мальті кардинально полегшилося й транспортні судна знову отримали можливість майже безперешкодно діставатися до острову.

Таким чином, битва за Мальту тривала близько 2,5 років, в ході якої західні союзники (Велика Британія, Австралія, Канада, США), попри серйозну протидію з боку італійських і німецьких сил, здійснювали забезпечення обложеного острова.

За час облоги 1493 жителя Мальти загинуло, 3674 - були поранені.

Тож, як бачимо, новітня історія Мальти має достатньо трагічних сторінок, що переплітаються із сьогоднішньою російською агресією і злочинами проти цивільного населення в Україні.

Варто подякувати Роберті Мецолі за таку підтримку нашої країни. Впевнений, з часом, Україну і Мальту буде поєднувати не лише трагедія війни, а й набагато більш райдужні перспективи, двері до яких допомогла нам відчинити цьогоріч діючий президент вищого законодавчого органу ЄС.