Покоління загублене в часі

- Ти вчора коли ліг спати?
- А, як стволка по нам почала працювати, дров підкинув і ліг.
- А встав сьогодні о котрій?
- Ну, пів пакета градів лягло десь тут, і вже не заснув…
- Сьогодні який день?
- Сонячний!
- Це я бачу. День неділі який?
- Середа.
- Як - середа? Вчора ж, ніби, субота була…
- Неділі півтори тому, коли по нам отвєтка, після четвертого пострілу, прийшла…
- Друже, це позавчора було.
- Да? А таке враження, що давно вже…
- Командир, ти мені в довідці, там де дата, написав "листопада".
- І що тебе в цьому курвить?
- Так, вже половина грудня пройшла…
- За тиждень вже 40 днів по Барсу…
- Не може бути. Ніби вчора тільки поховали…
- Ти так змінився…
- А, коли ми бачилися востаннє?
- Ще в 14-му, на Майдані.
- Не дивно. Пішов на війну в 40 років, а зараз вже 48. Кілька життів пройшло…
- Ти щось планував на Різдво?
- А, коли воно?
- Вже завтра.
- Да? Тоді, планував. Дожити до нього…
Покоління загублене в часі. Втрачене покоління. Життя без часу, в обмеженому просторі, схоже на дим з цигарок, в промінчику світла тьмяного ліхтарика. Та й хер з ним, аби не даремно
Santa