Трохи про HR менеджмент воєнного часу та старі граблі

Війна і випробування, що вона принесла, це період нових можливостей та соціального ліфту.

Але… хочеться, щоб керівництво держави більш ретельно підходило до очільників регіональної влади, непрозора система відбору і призначення яких, все більше грає проти України.

Блискуча кар’єра «потужного» кадра, що на фото, тривала в Херсоні трохи більше 5-ти місяців, а ось репутаційні втрати від таких призначень, тим більше в деокупованих регіонах, триватимуть значно довше.

Я не критикую і не берусь давати професійну оцінку сьогоднішнім рішенням Кабміну щодо звільнення п‘ятьох голів ОВА. Це компетенція і повноваження уряду та президента.

Якщо менеджер неефективний, то рішення про його заміну - нормальна практика, і це потрібно вітати. Визнання власних кадрових помилок - сильний крок, в т.ч. для лідера держави.

Мене турбує питання «бронзовіння» нашої управлінської команди під час війни, перетворення її на «закриту систему» без ознак конкуренції, реальних і зрозумілих для нас, як споживачів державних послуг, KPI призначених поза конкурсами чиновників.

Буду радий помилитись, але від низки призначень на відповідальні державні посади тхне «кулуарщиною» та лобізмом.

Стара гвардія часів Миколи Яновича, що офіційно підпадає під люстрацію, нам перемогу у війні з Москвою не принесе, як і «креатив» у відборі голів дипломатичних установ на європейському напрямку. З іншого боку, в середовищі багаторічних «професіоналів» у нас виявляються керівники регіональних управлінь ДПСУ з колумбійським громадянством і запасом готівки, як у Ескобара.

Це все ознаки системної проблеми, що виникла не в останні п‘ять чи п‘ятнадцяти років. Маємо плоди свідомого нехтування принципами формування виконавчої влади та державної служби загалом.

Реформа держслужби, нове законодавство, атестація, мотивація… залишаться гарним тлом, якщо не працює закон, не здійснюється перевірка доброчесності кандидата, відсутня конкурсність та електронне декларування статків, історично працює «телефонне право».

Спочатку ковід, тепер війна виступають гарним виправданням, щоб нічого в цій царині не міняти. На війну та умовного «путіна» все зручно списати.

Наші союзники фіксують численні публічні і непублічні факти корупції, неефективності, кумівства і невдовзі перекриють надання допомоги до виконання Україною «домашнього завдання» (див. умови надання фінансової допомоги ЄС та на поточний рік).

Водночас, це не особистий клопіт ЄС чи Вашингтону як звітувати перед власними платниками податків за видані Києву кошти. Персональні компетенції і мотивація публічних службовців під час війни - питання виживання самої України.

Маю слабку надію, що суспільство і його наймані менеджери таки почнуть робити висновки.