Початок війни. Буча. Дорога смерті

Журналісти New York Times після восьмимісячного розслідування, аналізу камер відеоспостереження, фото зі супутників та дронів, свідчень місцевого населення та ексклюзивних записів з урядових джерел змогли ідентифікувати російських військових, причетних до вбивств цивільного населення у Бучі.

Найстрашніші події в Бучі відбувалися на вулиці Яблунській — одній з найдовших, що проходить через усе місто. Саме її побачили мільйони людей на перших шпальтах газет у всьому світі після деокупації міста. Залишки підбитих російських танків, понівечені дерева й будівлі… Про звірства, вчинені окупантами над мирними людьми, світ дізнавався поступово. І жахався.

Російські війська контролювали Бучу 33 дні: з 27 лютого по 31 березня. Невдовзі після її звільнення там почали працювали кореспонденти одного з найвідоміших американських видань New York Times. Уже 4 квітня на основі аналізу супутникових знімків ця газета спростувала твердження кремля про те, що вбивства цивільних громадян сталися після того, як солдати російської федерації покинули місто.

Щоб приховати сліди своїх злочинів, окупанти намагались розбивати камери відеоспостереження, однак усіх їх не могли знищити, відтак вони продовжували неупереджено фіксувати те, що відбувалось навколо. Таким чином для історії були збережені обличчя російських військових, які чинили звірства у Бучі й, власне, самі звірства.

Американські журналісти зосередились на вбивствах мирних жителів на вулиці Яблунській, яку місцеві назвали дорогою смерті. І на основі зібраних з різних джерел відеоматеріалів відтворили жахіття тих страшних 33-х діб.

Оприлюднений контент, звісно, має чутливий характер. Трупи на вулиці: на тротуарі, під парканами, із зв’язаними ззаду руками, обличчям униз. Біля багатьох — велосипеди. Розстріляні автівки й буси з мертвими людьми. І чужинці у військовій формі — на танках, БТРах, зі зброєю в руках. Дуло одного з БТРів вибирає ціллю чоловіка, що їде на велосипеді. Під дулами автоматників — група чоловіків, яких вони ведуть на розстріл.

Тіла вбитих скидали у братську могилу, щоб рідні навіть не знали, де вони поховані.

Мешканець Бучі Віктор Шатило передав журналістам безцінні фотографії, зроблені із засідки на горищі власного сараю. Перший знімок з того місця датований 5 березня. Час — 12:04. На ньому видно вбитого велосипедиста і розстріляний мікроавтобус. На іншому фото, зробленому через 40 хвилин, уже зафіксовано два трупи і палаючий бус. "Я хотів зібрати якісь докази. Щоб не на словах розповідати про те, що тут відбувалося, а щоб усе було документально зафіксовано. Я правильно вчинив. Тепер є наочні докази того, що це зробили кацапи", — пояснив свій ризикований вчинок пан Віктор.

За номерними знаками на бронетехніці, за військовим спорядженням, шевронами, ящиками з боєприпасами та радіоперехопленнями не складно було установити, що військові злочинці прибули "звільняти" Бучу із Псковського 234-го десантно-штурмового полку армії рф, який до того деякий час проходив військові навчання на території Білорусі. Командир цього підрозділу підполковник Артем Городілов також кілька разів потрапив на відеокамери. До речі, практично одразу після відступу російських військ з Київської області Городілов отримав звання полковника.

Також удалося ідентифікувати військових, які, спілкуючись між собою по раціях, зверталися один до одного на позивні. Флакон, Астра, Уран — це псковські десантники-офіцери. Їхні позивні значаться у знайдених документах, які вони забули, втікаючи з Бучі.

Таким чином у NYT встановили прізвища 20-х вояків 234-го полку. Дмітрій Антонніков, Даніл Коновалов, Максім Болбатов, Алксандр Агєєв, Алексєй Вишневский, Владімір Васільєв та інші (за складеним списком) причетні до масового вбивства цивільного населення в Бучі, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, у тому числі дітей, та мародерством. Всього від рук російських окупантів у місті загинула щонайменше 461 людина. Серед загиблих 12 дітей та молодих людей віком до 21 року. Зокрема, на вулиці Яблунській було вбито 36 осіб, серед яких 14-річна Аня Міщенко та її 52-річна мама, котрі загинули внаслідок обстрілу мінівена, в якому вони намагалися вибратися з окупованого міста.

У Бучі, за підтвердженими даними, були присутні різні військові підрозділи, але саме псковських десантників журналісти називають головними винуватцями у вбивствах цивільних на вулиці Яблунській.

Майже всі жертви окупантів були цивільними або військовополоненими. Журналісти наголошують: ці беззахисні неозброєні люди загинули не під час перехресного вогню між окупантами й українськими військами, їхні смерті не були випадковими. Отож, відповідно до міжнародного гуманітарного права, Міжнародний кримінальний суд може кваліфікувати дії ідентифікованих росіян як воєнні злочини, як злочини проти людяності.

Про мародерство окупантів відомо багато. І саме їхня жадібність зіграла проти них. Американські журналісти, почувши від місцевих мешканців, що росіяни найчастіше забирали у своїх жертв мобільні телефони і дізнавшись у родичів їхні номери, співставили їх з отриманою від української влади базою даних усіх дзвінків і повідомлень, які протягом березня надходили з Бучанського району до росії. Їх була неймовірна кількість! Часто чужі телефони в руках мародерів "оживали" буквально через кілька годин після вбивства їхніх власників. Поряд з місцем убивства. Це дозволило установити прізвища "нових користувачів" гаджетів. Що зайвий раз стало доказом участі цих нелюдів у масовому знищенні бучан.

"Наше розслідування показує, що російські війська навмисно вбили їх, можливо, у межах систематичної "зачистки" шляху до столиці. Десятки мирних жителів розстріляли. В інших випадках чоловіків, підозрюваних у зв’язках з українськими військовими, затримали та стратили", — підсумовують розслідувачі.

Таких масових злочинів чимало по всій Україні. Ми памʼятатимемо імена невинно вбитих. Та ніколи не пробачимо їхніх вбивць. Всі вони повинні понести покарання за свої вчинки!