"Синдром мобілізації"

Сонячний морозяний ранок, я, радісний, крокую рідним містом, своїми "місцями сили". Нотую щось у планшет…

ДЗИНЬ! – повідомлення від телеграм-каналу де зазвичай сповіщають про ракетну небезпеку: "УВАГА! Ще один піксель ходить з планшетом по Микільсько-Ботанічній, схоже, йде роздавати повістки, будьте обачними!". Дивуюся, бо розумію, що цей піксель – я! Дожився: власний народ жахається мене, ще й у рідному місті, тільки через те, що я у формі.

Людині властиво обманювати себе, особливо коли треба виправдати свою-таки безпорадність чи малодосвідченість. Так легше. "Он у нього тато мажор, тому у нього все є", – найзручніше пояснення власної тупості. "У них земля родючіша", – виправдання рідних лінощів. Ці маніпуляції мало чим відрізняються від пропагандистських фраз, які вкладали в голови та вганяли нас в гетто "одін народ", "младший брат", "для чого нам армія? з ким нам воювати?", "Крим ніколи не був українським!". Виявляється, піднімати, відроджувати національну свідомість/ідентичність після багатовікової "московської стерилізації" – пекельно-тяжка робота.

Чим продовжити свою аргументацію? Спогадами про столичну українську школу, де дітьми "крутеликів" нав'язувалося, що українська мова та вишиванка – це знак селюцтва і навіть... фашизму? Прикладами з часів навчання в університеті, де родичі розрекламованих "патріотів" безбожно "москалили"? Чи згадками про роботу у ВРУ, де ті ж таки розрекламовані "патріоти" мацали своїх помічниць, прицмокуючи "нерідною"?

Року півтора тому, до повномасштабного вторгнення, мав спір з дончанкою із Києва. Красива молодиця, чудова мати та дружина виявилась повною невігласкою у царині рідної історії. Як незаперечну істину цитувала соловйова, що мова наша – "іспорченний русскій", що Україна "бамбіла донбас", а там "тоже люді", і що всі захисники в пікселі – це просто заробітчани та мародери, що форму РФ можна купити в кожному військторгові… Що "росія не нападе, і ми всі підемо їсти шалики у квітні" (ця платівка з іншого каналу, і комусь, може, явно дивно, як вони поєдналися в одній голові. Комусь, але не мені). В одному казані стільки інформації про людські страхи, тотальну лінь на пошук істини. Звичка споживати вже перетравлене – ніби ін’єкція для примусової зупинки розвитку критичного мислення. Легше самому для себе стати геббельсом і замакітрити свій мозок. "Проблеми немає, це все бізнес-інтереси олігархів"… "Я нічим зарадити не можу, бо я проста, маленька людина…", "Росія не нападе, війни не буде, готуватися не треба…", "А як "тривожний чемоданчик" зібрати? А шалик, шалики готувати?.."

ЩО ГОТУВАТИ? Шашлик в "тривожну валізку"?!

І мозок починає брехати. Обираючи для себе найбезболісніше пояснення: "Все буде добре, тобто буде як складеться, але… добре!.."

За пару днів після перший прильотів я отримав смс від згаданої донецької знайомої. Вже українською: "Пробач, ти був правий! Бережи себе!".

Десятиліттями ми, українці "купували" росії ракети, аби та ними вдарила нас й увімкнула наш мозок. Так, це ми ті ракети купували! Кожним переглянутим русскім фільмом/серіалом. Кожним придбаним квитком на концерти їхніх лєпсів, баскових, кіркорових, задорнових, крутих, шуфутінскіх, та інших боярскіх. Кожною свічечкою, купленою у церквах московського патріархату. Це не тільки пухлина імперіалізму, яка розросталася роками, це монетизація російської військової потуги.

Після довгих десятиліть "пацифікації", роззброєння і безсоромного розтягування військового потенціалу, упослідження значущості ЗСУ країні життєво необхідні нові підготовлені кадри військових. Підготовлені! Не маю жодного наміру розгортати дискусію, коли насправді нам треба було почати комплектувати резерв і скільки порогів зараз треба оббити, аби передати свої мінімальні знання бодай роті. Скільки часу необхідно, аби довести, що жіночим тампоном і шнурком кров не зупиниш…

Але я точно не хочу, щоб захист країни був покаранням для блогерів-розпустників. І щоб моє пересування висвітлювалося на телеграм-каналі тільки через те, що я в однострої, а всі потенційні призовники шугалися од мене в радіусі трьох кілометрів. Я хочу поруч мотивованих і підготовлених побратимів, які знатимуть, що не опиняться на узбіччі після перемоги! (Бо "батальйон "Монако" вже на низькому старті по новий дерибан).

Мої побратими не претендують на яйця по 17 гривень за штуку, вони прагнуть справедливості. Не друзям все, а піплу закон. СПРАВЕДЛИВОСТІ. А для цього пора перестати брехати в "єдиному марафоні". Перестати давити незалежних ПАТРІОТИЧНИХ журналістів як Юрій Бутусов ,Яніна Соколова. Час почати мобілізаційну пропаганду і зробити жест: відправити на "перед"… ну хоча б "списаного" Арестовича… Жарти жартами, але це вже геть інша історія.

Квітень чи травень 2022 року. Йду притихлим містом. Зупиняється автівка. З неї вибігає молодиця з дитиною, міцно мене обіймають і вона тихенько мені дякує...

Свого часу "совок" намагався зробити вишиванку ознакою фашизму/бандерівщини. Згодом трансформував її у "шароварщину". Але вишиванка відновилася первозданною сутністю генокоду нації.

Не дамо ж нині принизити наш оберіг ПІКСЕЛЬ!