Хіба він не служив?

Він жив 5 днів в херсонських очеретах в тилу ворога, щоб вчасно підірвати дорогу, по якій мала пройти російська колона. Вона так і не проїхала і він "ні з чим" повернувся "додому". Ці 5 днів він провів з трьома літрами води і мінімумом їжі.

Він мав ночувати у хаті, куди прилетіла ракета. Його там тоді не було. Пощастило. Тоді. Потім знову пощастило, бо прилетіло по його базі, де він вже був. Тоді він надав вперше першу медичну допомогу пораненому і врятував людину. Може хтось би й інший врятував, але першим біля пораненого опинився він.

Він кілька разів чекав у сірій зоні зі Стінгером, щоб підбити російську вєртушуку, яка регулярно била по нашим позиціям. Не вдалось. У ті рази ніхто не прилетів. Як на зло.

Він йшов на операцію, де мав пройти мінні поля і захопити з групою ворожу позицію. За ними мала підійти наша піхота і закріпитись. Теж не вийшло, хоча вони пробували, йшли під ворожими танками, мінометами і 152-мм. Потім мали ще спробувати.

Він потрапив під артилерійський обстріл під час одного з завдань. Без шансів. Його ховали у закритій труні, адже від тіла залишились лише рештки.

Він був бійцем Сил спеціальних операцій і загинув 18 червня 2022 року під час виконання операції зі звільнення Півдня.

Він був моїм найкращим другом. Як би це не було вже шаблонно, але немає дня, коли я не згадую про нього. Як і немає досі повного усвідомлення, що він був і його немає.

Він так і не захопив ніяку позицію, не підбив вєртушку чи не підірвав ворожу колону. Можливо, я не все знаю. Але я точно знаю, що він завжди був готовий до всього, за першої ж можливості йшов у сіру зону і тил росіян і розчаровувався, коли не виходило.

Він так і не отримав жодної нагороди. За ці понад 8 місяців з дня вбивства.

Чомусь я думав, що він як мінімум гідний "За мужність". Як і кожний полеглий Герой. Чомусь хтось думав, що все це зайва робота, папірці, "не зараз", "не сьогодні".

Чи має нагорода якесь значення? Має. Це не полегшить біль. Це не привід для "хваління". Це не визнання. Це просто те, що має бути. Це про відсутність питання: "Хіба він не заслужив?"

Я не хочу думати, чому якісь блогери отримують нагороди, а він ні. Мене це не цікавить. Може, я просто не знаю про їхню непублічну діяльність. У мене є лише питання, чому у нього немає. А поряд з цим питання, що не так з тими, хто за це відповідальний.

Понад вісім місяців я чекав. Не лише я. Понад вісім місяців непублічно намагались дізнаватись і рухати ці процеси, перепитували, чи вже подали, а чи зараз подали, а чому досі не подали, якщо подали, то чому так довго, яке було обґрунтування подання і так далі. Увесь цей час я думав, чи варто мені військовослужбовцю критикувати армію під час війни в плані нагороджень. Чи варто взагалі піднімати це питання. Але у мене немає питань до армії, бо це не про загальне. Це про конкретну відповідальність конкретних людей.

Мене не цікавить, щоб когось по-армійськи наругали. Усвідомлення помилки і важливості у них від цього не з’явиться.

У мене є лише питання: Коли?

Або ж: До кого треба стукати?

Я готовий достукатись. Бо хіба він не заслужив?