Рішення по Андрію Коболєву: правоохоронці мають вийти з тунелю

Андрію Коболєву призначили запобіжний захід у вигляді застави в 229 млн грн. До цього в першій інстанції слідчий-суддя ВАКС дійшов висновку, що підозра є безпідставною, а ризики не доведеними.

6 березня ми отримали текст рішення Апеляційної палати ВАКС, а згодом його оприлюднили на Facebook-сторінці установи. Ми в «‎Міллер» вирішили детально розібрати аргументацію суду.

Що інкримінують Андрію Коболєву? 

З точки зору прокуратури, Андрій Коболєв у 2018 році на посаді голови правління НАК «‎Нафтогаз» не просто отримав премію за перемогу над «Газпромом» у Стокгольмському арбітражі, а ввів в оману цілу Наглядову раду національної компанії і ‎заволодів чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.

На кожен висновок суддів у нас є заперечення, засновані на фактах у матеріалі справи. Наводимо їх по черзі:

• Про тунельний розгляд Постанови

У питанні розміру премії обвинувачення посилається на Постанову Кабінету Міністрів України №859 «‎Про виплату винагороди керівникам державних підприємств». Вона була прийнята ще у 1999 році і з того часу багато змінювалась, і це вартує уваги. Історію цих змін можна перевірити на сайті Верховної ради України): 

19.05.1999 - прийнято Постанову КМУ №859.

11.11.2015 - починається корпоративна реформа, і в Постанові з’являються нові умови оплати керівникам підприємств, що належать державі (до того максимальні розміри премій були істотно менші).

18.02.2016 - до Постанови дописано, що її дія поширюється на умови оплати праці членів та голів правлінь Публічних акціонерних товариств, що належать державі. Але без згадки тих ПАТ, у яких створені незалежні Наглядові ради.

16.04.2018 - Наглядовою радою прийняте рішення про виплату премії Андрію Коболєву.

30.05.2018 - премія частково виплачена.

05.02.2020 - в першому абзаці Постанови вказано, що її дія поширюється і на випадки, коли рішення про винагороду керівнику підприємства визначається Наглядовою радою (до того наглядові ради як суб’єкти прийняття рішень в Постанові не вказувалась). 

Колегія суддів АП ВАКС вказала: «Постановою КМУ № 859 від 19.05.1999 р. «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств» встановлені обмеження щодо розміру премій керівникам підприємств, заснованих на державній власності, в тому числі членам правління, зокрема визначено чіткі розміри преміювання: за підсумками роботи за квартал — у розмірі до 3-х посадових окладів керівника підприємства; за рік — у розмірі до 24-х посадових окладів керівника підприємства. Зазначена Постанова (пункт 2) в редакції станом на час визначення розміру і виплати премії Коболєву А.В. визначала, що умови оплати праці, серед іншого, поширюються на голів правлінь та членів правлінь публічних акціонерних товариств, яким і є НАК «Нафтогаз України» згідно зі своїм статутом».

Але рішення про виплату і розмір премії Андрію Коболєву приймала Наглядова рада НАК «Нафтогаз України», а не Андрій Коболєв. Це підтверджено протоколом засідання Наглядової ради.

Наглядова рада мала право приймати рішення про виплату премії Голові правління «Нафтогазу» в тому розмірі, в якому вважає за необхідне, бо це повноваження Наглядової Раді, надані їй Законом України та статутом Нафтогазу.

Постанова КМУ №859 у редакції 2018 року не регулювала винагороди за роботу керівників всіх форм підприємств, власником яких є держава. Вона встановлювала таке право тільки для:

1)   керівників центральних органів виконавчої влади;

2)   голів Ради міністрів АРК;

3)   керівників місцевих органів виконавчої влади;

4)   керівників органів місцевого самоврядування;

5)   керівника «Укроборонпрому» — 

визначати розмір таких винагород у межах, встановлених цією Постановою (пункт 1 Постанови).

Тобто, якщо в законі прописано право якогось іншого суб’єкта визначати розмір такої винагороди, то він не має керуватись цією ж Постановою, якщо він в ній не згадується. А наглядова рада, як орган управління акціонерним товариством на момент прийняття рішення в 2018-му році цьому переліку була відсутня.

Дійсно, п. 2 Постанови КМУ №859 у редакції від 18.02.2016 вказував: «Поширити умови оплати праці, передбачені пунктом 1 цієї постанови, на керівників — голів правлінь відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) державних підприємств, з якими укладено контракти, на період до скликання перших загальних зборів акціонерів товариства, а також на голів правлінь та членів правлінь публічних акціонерних товариств».

Але ми пам’ятаємо, що ми вище говорили про пункт 1 Постанови: він визначав, на кого поширюється дія Постанови, і Наглядових рад в 2018 році в переліку не було. 

А от Закон України «Про акціонерні товариства» наділяв саме Наглядову раду правом визначати розмір винагороди керівнику підприємства, яку призначив Уряд України. У підозрі Андрію Коболєву сторона обвинувачення також визнає, що визначення розміру премії — це виключно компетенція Наглядової ради «Нафтогазу».

Залежно від кількості акціонерів, створення Наглядової ради може бути обов’язковим, але не скрізь і не завжди. У разі відсутності Наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

Тобто, норми Постанови №859 в редакції з 18.02.2016 поширювались на голів правлінь та членів правлінь тих публічних акціонерних товариств, які належать державі, у яких наглядові ради не створені. Тому що без Наглядової ради, загальні збори — це орган державної влади. Тому розмір премії керівнику акціонерного товариства встановлюватиме керівник державного органу. І тільки керівник держоргану повинен керуватись Постановою №859.[AK1] 

• Про внесок Андрія Коболєва в енергетичну безпеку України

Андрій Коболєв особисто виступив перед судом щодо питання, яка ж його роль у справі.

Він наголосив, що його призначили на посаду для боротьби із кабальною залежністю від «Газпрому», зумовленою умовами контрактів 2009 року. Коболєв відповідав за ініціювання арбітражного процесу, вибір та найм юридичних радників, погодження та участь у розробці стратегії, організацію збору та надання всієї необхідної інформації по справі. 

Після подачі зустрічної заяви до арбітражу на нього чинився політичний тиск в Україні та зі сторони західних партнерів, бо ризики програшу у такій справі були величезні. Складність спору з «Газпромом» — не тільки в юридичній площині, а ще й безпековій, тому що у росіян був ефективний інструмент тиску на Україну — газова залежність. І вони неодноразово використовували цей інструмент (газові кризи 2006 та 2009 років). Для того, щоб боротись з шантажем опонентів, під керівництвом Андрія Коболєва було диверсифіковано поставки газу до України (зараз можливість отримувати газ з ЄС, а не з рф, здається звичайною справою, втім в 2014-2015 роках це було не так). В іншому випадку «Нафтогаз» був би вимушений відкликати свою позовну заяву з політичних мотивів. 

Є альтернативний приклад для тих, хто вважає, що перемога в справах подібного рівня можлива без взаємодії юристів та клієнта, у якого є намір вигравати, а не зливати справу: це арбітражний спір «Нафтогазу» з  «РосУкрЕнерго», який закінчився нашим програшом.

• Про розмір премії

Після перемоги в Стокгольмі Андрій надіслав до Наглядової ради запит про преміювання всієї команди «Нафтогазу», яка працювала над справою — це 40 співробітників. Подання готувала директор департаменту кадрів. Згідно зі статутними повноваженнями, Андрій не вказував суму премії і залишив це поле в заяві порожнім. Ще раз звертаємо увагу задля уникнення подальшого перекручування фактів – поле з порожніми сумами. Тільки Наглядова рада має право визначати суму премії та її розподіл, і ніхто з правління «Нафтогазу», включаючи Андрія Коболєва, не брав участі в цьому рішенні.

В Наглядової ради була компетенція і ресурси для того, щоб оцінювати внесок Андрія Коболєва у перемогу в Стокгольмі і звільнення України від кабальних умов «Газпрому». У членів Наглядової ради було диспозитивне право встановлювати розмір премії, і вони цим правом скористалися. 

Резюме

Якщо подивитись на ситуацію з урахуванням усіх фактів, стає очевидною згубність тунельного підходу до кримінальних проваджень зі сторони обвинувачення. Якщо розглядати події не в сукупності, а виривати з контексту обставин, — будь-хто може опинитись на лаві підсудних, і це становить катастрофічну небезпеку для української правоохоронної системи і для кожного громадянина чи громадянки України.

Фраза «суд розбереться» — пряме тому підтвердження. Суд — не процесуальний орган в системі правосуддя, а фінальний. Тому якість наданих матеріалів сторонами має бути на такому  рівні, де суддям не потрібно гуглити обставини справи чи заходити на сайт «Нафтогазу», щоб взяти звідти дані та вписати в ухвалу. Саме це зробила Апеляційна палата ВАКСу в справі Андрія Коболєва:судді не тільки оцінювали докази обвинувачення, а ще й збирали їх самостійно.

І друге: правоохоронці мають чітко розуміти межу правовідносин. Тобто, навіть коли порушуються певні норми, закони чи правила, — саме правоохоронці мають розібратись, в якій площині правовідносин вони знаходяться. Коли корпоративні, цивільно-правові чи господарські відносини замінюються кримінальним переслідуванням, — це bad practice. Бо на кону свобода, життя та репутація конкретної людини, яку пропонують позбавити волі, поки розбираються з обставинами. Що є неприпустимим в країні, де верховенство права є фундаментальним принципом, який передбачає рівність усіх і кожного перед законом, та покарання виключно за його порушення.