СКАЖІТЬ МЕНІ ПРАВДУ, АБО ДАЙТЕ ЛЕГЕНДУ
У Миколи Хвильового в оповіданні "Заулок" є героїня Мар'яна - яскрава українська дівчина, яка виросла в сім'ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась "ідеями революції" і зовсім юною, покинувши ("К чорту!") середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період "революційної романтики", усіх цих "потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості", минув, Мар'яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки.
Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю "Далекий шум", присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було тоді 20 років. У статті він відверто пише про те, що чужинці не захопили б Україну і не влаштували б у ній пекло тридцятих, якби їх не підтримала величезна кількість місцевих. І задається питанням: чому так сталося? Чому українська молодь (за її приклад він бере Мар'яну) пішла за більшовиками, а не за діячами УНР? І сам дає на нього відповідь: тому що (переказую своїми словами) українська держава не змогла подати свої ідеї у яскравій обгортці, привабливій для людей, в першу чергу для молоді.
"Скажіть мені про революцію правду, або дайте легенду!" - благає Олег. І порівнює розкішний, романтичний текст Хвильового (прочитайте його і зрозумієте причину вчинків Мар'яни) зі спогадами - якщо не помиляюся, одного з діячів УЦР, переповненими побутовими деталями - про те, як шукав помешкання, що купив на вечерю, тощо.
Що й казати... Особисто мені, документалісту, буквоїду, історику без диплома, в десятки разів цінніші беземоційні подробиці з таких спогадів, ніж "революційна романтика". Бо перше - правда, а друге - якщо не чистий обман, то, як мінімум, реклама. Але так каже розум, а емоції відгукуються на пафосні тексти, ще й як відгукуються. Було б не так - не опинилася б я у 2004-му в УНСО, а в 2014-му на фронті.
Скажіть мені про нашу війну правду, або дайте легенду! Ні, не так. Правду, якщо виживу, я скажу людям сама. А ви, хто може, створюйте легенди. Тільки на рівні Хвильового, не гіршому. Щоб вони пережили свій час. Бо через двадцять років виросте нова молодь. І поставить нам багато неприємних питань.
А от зі створенням легенд рівня Хвильового у нас велика проблема. Не вміємо ми, зате дуже гарно вміє русня. Чому?
Ну, по-перше, русня себе дуже високо несе. Будь-яке дрібне досягнення роздувають до всесвітньої перемоги (взяли шматок Бахмуту - розбили армію НАТО).
По-друге, вони вміють брехати. Поєднувати вигадку з правдою так, що правдоподібніше за правду. В Україні ж є націоналісти? Є. От назвемо їх фашистами, і знімемо кіно, і напишемо книги, і створимо ток-шоу, де "укрофашізм" будемо педалювати з усіх сторін. З рештою їм повірять.
По-третє, вони дуже самовпевнені. Говорять про якісь майбутні перемоги так, ніби вони вже стались. Як рамзанка диров заявив, що з Україною вже все вирішено, тепер час братись за Польщу. Це ще коли Бахмут був повністю під нашим контролем.
Четверте, вони ******* "планов громадьйо", масштаби всесвітні. У їх інтелигенщіни "грандіозние, космологічєскіє плани", кожний пияк у них Сократ, фон Клаузевіц і Рейган в одному флаконі. І знову, говорять вони з позиції абсолютної впевненості.
П`яте, мабуть, головне. Вони ніколи не сумніваються у собі. Завжди вірять у власну правоту, перевагу, велич, особливість. Тому їх слова і образи сповнені впевненості, отже, викликають віру. А от ми натомість любимо сумніви.
Досить вже, купу років жили "легендами" що в рашці нічого не літає, тільки іржаві автомати і взагалі ми їх шапками закидаємо, най тільки сунуться.
Наїлися вже тих легенд, давайте правду.
Московська консерва твоя фаріон.