Андрій Луб’яний - людина, яка віддала все армії та Україні

Страшенно люблю ось цю, першу фотографію, вона з перших днів війни у 2014.

І страшенно люблю Чорного.

У 2013-2014 він був на Майдані. Всі найбожевільніші спогади звідти - з ним. Потім одразу пішов воювати, і наступного разу ми бачилися у Волновасі, якої більше немає.

З 2014 Чорний воював нон-стоп, я теж до кінця 2017, і ми завжди були в різних місцях. Тому - бум - наступна зустріч це 2018 рік, ми зустрілися на Марші захисників. У мене є відео, як ми обіймаємося та регочемо на Майдані, і сонечко ще світить, це відео про щастя.

- Це ми що, не бачилися з 2014?!..

У людей кипіло життя, щось відбувалося, у нас тривала війна. І нічого, по суті, не змінювалося роками. Не змінилося за ті п'ять років.

Далі я вже сиділа у Києві, а Чорний далі воював. Зрідка бував у столиці. Раз у шпиталі бачилися, у побратима, який помирав від раку... Раз сиділи в пабі у Києві, слухали з телефона Тимура Муцураєва мовчки. Позитивчик. Його тоді вже крило дуже. Це вже спогади не про щастя і не про сонечко.

Потім був лютий, який триває досі - і Чорний далі воював, воював, воював, воював... Завдяки вам я змогла йому купити тепловізійний приціл, і машину пригнали з Чехії. Далі її передавали у Харкові дівчата з ЖВР. Вона, щоправда, тижні два прослужила - потім підірвалася на міні. Від неї майже нічого не залишилося. Хлопці вижили.

Людина 10 років на війні нон-стоп, людина 10 років дивом залишається живою, знову і знову добровільно приходить в армію на контракт, людина віддала армії та Україні все. І я не знаю поки, що саме сталося у нього зараз, як був діагностований його ПТСР, як та чому він з цим діагнозом та необхідністю госпіталізації раптом повернувся у військо, як саме його потім "віддавали" батькам, яких викликав командир, і чому подали у СЗЧ згодом... Але знаю, що в чому Чорного точно не звинуватиш, це у спробі ухилитися від захисту країни. Він дійсно віддав цій країні просто все. Всього себе.

Мене сьогодні запитали, мовляв, це про твого Чорного пишуть? Я така оп. Чорного давно не було на зв'язку. Йду шукати, що там пишуть - і думаю, що... Ви розумієте що я думаю. Але ні, живий! Просто може сісти за те, що типу не хотів захищати Україну... Але ж живий.

З живими героями, звісно, більше клопоту, ніж з мертвими.

Не розумію, чим саме я можу зарадити зараз, чесно. Не розумію, що можу зробити. Ви знаєте, що до грудня я працюю у Вашингтоні. І з ким тут розмовляти про Чорного, навіщо розмовляти, як - мені абсолютно не зрозуміло. Це точно поза компетенцією держдепу))

Але, будь ласка, хто може допомогти в Україні.

І хто може долучити мене до допомоги (я можу зібрати себе до купи та написати колонку про нього, наприклад, якщо комусь треба для публікації, не таку сумбурну, як цей пост... та що завгодно).

Треба щось робити.

Є петиція і більше інформації про бойовий шлях Андрія на сторінці у Roman Koval. Наступне засідання по справі буде 1 червня.